Я, напевне, першим з українських письменників розповів у деталях про те, як і хто викрадав Надію Савченко з-під луганського Металіста, як її московіти переправляли через кордон, аби потім звинуватити у тому, що державну межу вона пересікла з порушенням міжнародних норм та правил, не кажучи вже про абсурдність усіх інших важких інкримінувань. Про це можна прочитати в моїй книзі «Свічка на вітрі», яка у Національній спілці письменників України була презентована 13 жовтня, у понеділок, 2014 року. Окрім того, опублікував десятки постів блогів в українських Інтернет виданнях, а також на сайті міжнародної радіостанції «ЭХО Москвы» на підтримку нашої бранки в московітському полоні.

Так мені видається, що звільнена з заручників пані Савченко уявила себе новою месією, сьогоднішньою модерною Марі Деві Христос. Пам’ятаєте таку з далекого вже Білого братства? Надія, либонь, приписала собі роль спасительки України воюючої. Стала заявляти про те, що вона готова вести перемовини з луганодонськими убивцями і терористами. І маніфестує про це все гучніше.

Давайте не забувати, що найперше і найголовніше завдання московітів – посадити за стіл переговорів якраз Україну і виплеканих ними щедрими військовими та матеріальними подачками лідерів бойовиків. А самим, що називаэться, умити руки. Тобто, показати всьому світові, що це, мовляв, не Москва, не Кремль стимулювали і розпалили вогнище сепаратизму на українському Донбасі, уже знищили там понад десять тисяч українців, і страша бійня ця продовжується й далі, а все сталося на ґрунті буцімто внутрішнього громадянського конфлікту. Бачите, мовляв, українці можуть заладнати все в прямих перемовинах, хоча відомо, що подібного ніколи не станеться, бо московіти з бензином та гасом стоять напоготові за рогом, Росія, мовляв, тут зовсім ні при чому. А це означає, що з РФ потрібно знімати всі міжнародні санкції. Ще до виведення регулярних рашівських військ за лінію кордону суверенної України. І там конфлікт залишаться не погашеним навічно, поки живий путлєризм. Адже вона, ні сіло, ні впало, заявляє про те, що з Російської Федерації вже нині потрібно починати знімати санкції, а потім ще й це - Україні не можна надавати летальної зброї, за що наші люди - від посадових осіб до представників діаспори - борються з 2014 року. Де ж ти взялася така розумна?

Слухаючи маячню пані Савченко про її дике, невдержиме бажання зустрітися з тими, хто ходить в Донбасі з автоматами, щодоби обстрілює українські території, я постійно думав: невже вона не розуміє цих елементарних речей, що несамовито рвучись публічно за стіл перемовин як посадова особа (таким є її статус народного депутата) з терористами, тим самим відчайдушно грає на руку Москви? Вчора нарешті зрозумів, чому подібне відбувається. Пані Надія на одному з телеканалів відповідала на прямі запитання глядачів. Це була доволі часто тупа, примітивна розмова Дуньки на колодках, яка для створення простоти ситуації доволі часто соплі розмазувала по обличчю, залишки їх тут же розтирала в руках. Бр-р-р… Їй-право, нічого не згущую, не притягую за вуха. Хоч би телевізійники дали їй хустинку, чи що, помітивши, що у гості соплітеча? Шкода, що для повного комфорту не вистачало соняшникового насіння. А ось відвертості – хоч відбавляй. Н. Савченко з десяток разів повторила, що вона нічого не читає. Вельми зайнята, а тому їй ніколи вмикати комп’ютер. Запаси же ж попередніх знань, як можна зрозуміти з її спічу, нижчі примітивних. На рівні банального солдафонства. Але через раз пані шанобливо величає себе політиком…

Послухаєш це, біль аж зуби вивертає, оце дожились… Стає невимовно сумно. Якщо справу врегулювання ситуації на Донбасі доручити таким Дунькам у соплях, то, дивись, завтра вони самі приведуть бойовиків до Києва. Чи давно Деві Христос Надія публічно захоплювалася очільником так званої ДНР Захарченком, бо бачила десь його з автоматом. А люди зі зброєю, як я зрозумів, викликають у неї екстазне захоплення. Мені здається, що це виразний симптом певного серйозного діагнозу.   

***

PS . Учора ж (21.06.2016) незабутня пані Савченко заявила німецькому агентству DW , що вона готова стати главою української держави і за неї нині можуть проголосувати сто відсотків громадян. Як пишуть газети, українські в тому числі, виступаючи в залі сесії Парламентської  Ради Європи, пані Савченко заявила, приступає до роботи над зміною судової системи та пенітенціарної служби в Україні. Щоправда, вчора ж, по поверненні офіцера-нардепа зі Страсбурга ведуча телеканалу Світлана Орловська, де транслювався незабутній спектакль «політика Савченко» запитала милу пані, а як вона планує змінювати пенітенціарну службу. Депутат-гелікоптерша зробила великі очі і справилася, а що це, мовляв, таке? Ну, що означає останнє слово, себто, «пенітенціарна служба», «бо я, - пояснила Н. Савченко, - не маю часу заглянути до комп`ютера…»  Цікавий, чи не так, у нас претендент на папаху глави держави? Веселий, точно… 

Високий представник ЄС із зовнішньої та безпекової політики Федеріка Могеріні під час слухань 6 жовтня в Європарламенті заявила, що не бачить військового шляху вирішення конфлікту[72]. Говорячи про ситуацію в Україні, Могеріні також наголосила на необхідності повного виконання мінських угод[73].

Щодо Росії, в залежності від розвитку подій, можливе як впровадження нових санкцій, так і їх пом'якшення: «Ми можемо пом'якшувати санкції, якщо ситуація покращуватиметься, але також можемо і поглиблювати їх. В цьому дієвість цього механізму — в його гнучкості»[72]. З погляду ЄС, «Росія все ще залишається стратегічною країною для світової спільноти», попри те, що наразі не є партнером ЄС[73]. Ця позиція відмінна від позиції президента США, який у 201* році відвів Росії місце регіонального лідера.

Федеріка Могеріні також наголосила на необхідності щоденної дипломатичної підтримки мирного плану президента України: «Маємо день за днем працювати з українською стороною, допомагаючи президенту Порошенку, який намагається робити власні кроки для вирішення цієї ситуації»[72]. За її словами, Україна може очікувати на повну підтримку в питаннях проведення інституційних реформ, а також відповіді на «економічні та енергетичні виклики»[73].

З моменту укладання угоди фактично над її виконанням працювала лише Українська сторона. Верхівка Російської Федерації та керовані нею бойовики показали суцільний саботаж взятих на себе зобов'язань.

№ п.п.	Україна	Росія	Примітки
1.
1.1.
1.2.
1.3.
1.4.
1.5.
1.6.
1.7.
1.8.
1.9.
2.
3.			16 вересня 2014 року Верховною Радою України VII скликання прийнятий Закон України № 1680-VII «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»[74] 7 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України затверджено Розпорядження № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження»
4.
5.
6.			з 15 квітня 2014 року в Україні діє Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»[75]
7.
8.
9.
10.
11.
12.

	Цикл «Восток» // Громадське ТБ, 29 червня 2014.

В той же час, бойовики та російські війська продовжували щоденні обстріли позицій українських військових на різних ділянках фронту. Загальна кількість порушень військами Росії і бойовиків режиму тимчасового припинення вогню з моменту підписання Мінських домовленостей наприкінці жовтня перевищила 2 тисячі,[76] на початку листопада наблизилось до 2400[77]. Станом на 18 листопада кількість обстрілів бойовиками українських позицій перевищила 3 тисячі,[78] а на 24 листопада склала 3412 разів[79]

Мінський протокол (також Мінська тристороння угода, Мінське перемир'я, Мінськ-1[1]) — угода про тимчасове перемир'я[2] у війні на сході України, досягнута на переговорах у Мінську 5 вересня 2014 року[3]. В розробці та підписанні мирної угоди брали участь представник ОБСЄ Посол Гайді Тальявіні, Другий Президент України Леонід Кучма, посол Росії в Україні Михайло Зурабов, представники самопроголошених ДНР Олександр Захарченко та ЛНР Ігор Плотницький[4]. Дія перемир'я розпочалась о 18.00 5 вересня.

Підписи Захарченка та Плотницького під протоколом[4] стоять як автографи[5] приватних осіб. Текст угоди не передбачає будь-якого визнання Донецької і Луганської «народних республік», а лише закріплює за підконтрольними проросійським бойовикам територіями двох областей «особливий статус» у складі України[6].

Робота контактної групи у Мінську була продовжена, і сторони підписали наступний меморандум у ніч проти 20 вересня 2014, коли представниками України, а також невизнаних терористичних груп ДНР і ЛНР за посередництва представника Росії був укладений меморандум, який передбачає на виконання п. 1 Протоколу, крім інших заходів, покликаних закріпити домовленості про двостороннє припинення застосування зброї: відвід важкого озброєння (калібром понад 100 мм) на 15 км від лінії зіткнення сторін за станом на дату підписання меморандуму та формування тим самим зони безпеки, заборони на польоти бойової авіації і БПЛА і на встановлення мінно-вибухових загороджень у цій зоні безпеки.

Також у вересні розпочала роботу робоча група спільного Центру з контролю і координації питань припинення вогню і поетапної стабілізації лінії розмежування сторін на Сході України, до складу якої увійшли представники української сторони, моніторингова група ОБСЄ і 76 військовослужбовців ЗС РФ на чолі з заступником головнокомандувача Сухопутних військ РФ генерал-лейтенантом Ленцовым А. В.[7]

Відбуваються зустрічі контактних груп зі створення буферної зони, у Горлівці та (4 жовтня) у Дебальцевому.

Перемир'я було оголошене одночасно з попередженням про введення з 8 вересня чергової хвилі санкцій коаліції світових держав проти Росії, якщо вона не припинить агресію[8], та призупиненням партнерства НАТО з Росією[9]. Цього ж дня Президент України брав участь в Уельському саміті НАТО, де отримав підтримку країн-членів НАТО та згоду окремих країн на постачання в Україну сучасної зброї[10].

Незадовго до цього Президент Росії Путін запропонував власний «мирний план», який, зокрема, передбачав відведення українських військ з зайнятих ними позицій на відстань досяжності артилерії. Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк запропоновані Путіним «сім пунктів» назвав планом «порятунку російських терористів»[11].

Протокол за результатами мінської зустрічі, підписаний представниками ОБСЄ, України та РФ, опублікований на сайті ОБСЄ у ніч на 7 вересня[4][5][12]:

1. Забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї.
2. Забезпечити моніторинг та верифікацію з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї.
3. Здійснити децентралізацію влади, зокрема через ухвалення Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (Закон про особливий статус).
4. Забезпечити постійний моніторинг на російсько-українському державному кордоні та верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України та Російської Федерації.
5. Негайно звільнити всіх заручників і незаконно утримуваних осіб.
6. Ухвалити закон про недопущення переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, які відбулися в окремих районах Донецької та Луганської областей України.
7. Продовжити інклюзивний загальнонаціональний діалог.
8. Вжити заходів для поліпшення гуманітарної ситуації на Донбасі.
9. Забезпечити проведення дострокових місцевих виборів відповідно до Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (Закон про особливий статус).
10. Вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців з території України.
11. Ухвалити програму економічного відродження Донбасу і відновлення життєдіяльності регіону.
12. Надати гарантії особистої безпеки для учасників консультацій.

Станом на 11:40 (UTC) 7 вересня на сайті ОБСЄ розміщено текст угоди лише російською мовою[13] (англ. This document is available in Russian language only)[14]. У майбутньому передбачено розміщення тексту англійською мовою[4].

Учасники контактної групи в Мінську у ніч проти 20 вересня 2014 домовилися про припинення вогню, зупинці на поточній лінії зіткнення і встановлення 30-кілометрової зони безпеки в Україні.

На переговорах у Мінську узгодили меморандум, що складається з дев'яти пунктів параметрів перемир'я.[15]

1. Припинення застосування зброї вважається загальним.
2. Зупинка підрозділів і військових формувань сторін на лінії зіткнення станом на 19 вересня.
3. Заборона на застосування всіх видів зброї і ведення наступальних дій.
4. Протягом доби з моменту прийняття даного меморандуму відведення засобів ураження калібром понад 100 міліметрів від лінії зіткнення на відстані не менше 15 кілометрів з кожної сторони, в тому числі з населених пунктів, що дає можливість створити зону припинення застосування зброї шириною не менше 30 кілометрів — зони безпеки. При цьому відвести на лінії зіткнення сторін артилерійські системи калібру понад 100 міліметрів на віддалення їхньої максимальної дальності стрільби. Зокрема:[16][17]
   •  — 100 мм гармати МТ-12 — 9 км; 120 мм міномети — 8 км; 122 мм гаубиця Д-30 (2С1 «Гвоздика») — 16 км; 152 мм 2С5 «Гіацинт-С» (2С3 «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б») — 33 км, РСЗВ 9К51 «Град» — 21 км, 9К57 «Ураган» — 36 км, 9К58 «Смерч» — 70 км, РСЗВ «Торнадо-Г» — 40 км, РСЗВ — «Торнадо» — 70 км, РСЗВ «Торнадо-С» — 120 км;
   • тактичні ракетні комплекси — 120 км.
5. Заборона на розміщення важких озброєнь і важкої техніки в районі, обмеженому певними населеними пунктами.
6. Заборона на установку нових мінно-вибухових інженерних загороджень у межі зони безпеки, зобов'язання на зняття раніше встановлених мінно-вибухових загороджень в зоні безпеки.
7. Заборонити польоти авіації та іноземних літальних апаратів, крім апаратів ОБСЄ над зоною безпеки.
8. Розгортання в зоні припинення застосування зброї моніторингової місії ОБСЄ у складі групи спостерігачів організації протягом доби з моменту прийняття даного меморандуму. Зазначену зону доцільно розділити на сектори, кількість кордонів яких погодити в ході підготовки до роботи моніторингової групи спостережної місії ОБСЄ
9. Виведення всіх іноземних найманців із зони конфлікту як з одного, так і з іншого боку.

Сторони також вирішили продовжити обмін військовополоненими. При цьому статус територій, захоплених бойовиками, на переговорах у Мінську не обговорювався.