Довге (угор. Dolha)- село в Іршавському р-ні, Закарпатської області, розташоване в долині річки Боржава.З 1409 р. селом володів Амбруш Довгаї. У 1417 р. барони Довгаї збудували в селі дерев'яну церкву та замок-фортецю, яку оточував земляний вал і рів. В 1514р. замок зруйнували повсталі селяни, які приєдналися до загонів Дьердя Дожі. Протягом століть жителі села розбирали руїни і з них будували свої хати.З 1711 р. Довге переходить у власність графа Ласло Телекі, як подяка за активну участь у розгромі повстанських військ. Новий власник розпочав реконструкцію феодального замку, який став літньою резиденцією нового власника.

В Довгому є п'ять діючих храмів різних конфесій, чотири з них стоять мирно поряд на головній вулиці селища, а п'ятий на околиці.

Дивитись більше світлин та опис

Селище Середнє (угор. Szerednye, чеськ. Serednе, словацьк. Serednе/Serednovo, нім. Serednje, польськ. Serednie) Ужгородського р-ну, Закарпатської області розташоване в передгір'ї Карпат - Маковиці.Назву селища пов'язують з його розташуванням відносно двох найбільших міст Закарпаття - Ужгорода та Мукачево, а також відносно центру долини, в якій воно знаходиться. Поселення на території сучасного селища виникло поряд із замком, побудову якого приписують монахам ордену Тамплієрів (Храмовиків).

Орден мав володіння у країнах Європи, в тому числі й в Угорщині. Монахи торгували солотвинською сіллю і на шляху від копалень до європейських базарів побудували низку укріплень для оборони торгового шляху та збирання мита, а при потребі і як пункту дислокації невеликих військових гарнізонів. Одним із таких укріплень і стала башта -донжон у Середньому, 12-13 ст. Це єдина споруда Ордену на території сучасної України.

Діяльність тамплієрів в цьому регіоні досить суперечлива тема і багато науковців та дослідників заперечують факт приналежності ордену до побудову замку. Завідувач відділу архітектури Закарпатського краєзнавчого музею Й. Кобаль стверджує, що орден тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. За його словами, монахи жили не у замку, а в монастирі 12ст.,від якого на пагорбі біля р. Веля збереглися руїни.За однією з легенд саме у Середнянському замку тамплієри переховували священний Грааль та значну частину багатств.

Чотирикутну башту-донжон висотою 20 м, площею 18,6 х 16,5м та з товщиною стін 2,5-3 м було побудовано за прикладом прикордонних римських оборонних веж на Рейні та Дунаї. Такі башти загалом мали хорошу оглядовість та можливість вести круговий обстріл. Триярусна башта мала вхід на рівні другого ярусу, до якого з боку двору вела дерев'яна драбина, яка легко демонтувалась, або спалювалась у разі небезпеки.

В 1320 р. угорський король Карл І Роберт розділив землі між Другетами, Дожами, Дебреценами та іншим угорським шляхетським родами, які тривалий час продовжували міжусобні війни. На поч. 15 ст. Середнянський замок захопили магнати Палочі. У 1526 р. після загибелі останнього Палочі чоловічої статі всі маєтності переходять до шляхетського роду Добо, з господарюванням яких пов'язаний найбільший розквіт Середнього та замку.Відоме Середнє також своїми винними підвалами, які нині використовує завод "Леанка". (вул. Шевченка, № 6, www.leanka.com) Клімат та вдале розташування стали благоприємними факторами для вирощення винограду в цій місцевості. Середнянські вина експортувались в різні країни Європи починаючи з 17 ст., а російський цар Петро I, спробувавши в 1711 р. місцевого вина, наказав купити частину виноградників.

Багато цікавого про Середнє тут

          Брати Радковці (Петро ј Іван), 01.05.2008

          День батяра, Львів, 01.05.2008

    Усі українські традиції і свята зберіглися у сучасніј столиці Галичини. Так само свято Дня батяра відбувається 1-2 травня 2011 року у культуріј столиці України — Львові. Якщо панству не бајдужа українська мова, звичаї, культура нації, поїздіть до Львова, окуніться у смаки української нації. І я певен: шановне панство не залишиться бајдужим, а ті, хто не полюбляв України — стане щирим її патріјотом.
    Свято Дня батяра у Львові — це відтворення тої історії міста, де панує справжніј вир галицьких веселощів і забав. Адже львівськиј батяр — то ще тој веселун, зірвиголова та справжніј підкорювач жіночих сердець!
    Батяри у Львові були і українські, і польські, і єврејські. Також вони були не тільки у Львові, вони були у всіх галицьких містечках. Але львівські батяри були досить такі особливі.
    Батяри, ясна річ, існували здавна, але сам термін з’явився наприкінці XVIII сторіччя, коли сюди пријшла Австрія і з’явилися поліцаї угорського походження. Вони вживали такиј термін, як «бетяр», що означає «розбишака», «шельма», «пројдисвіт», «дурисвіт» і т.д. Це слово стало популярним і десь на початку ХІХ століття воно вже трансформувалося в «батяр». Најближчі синоніми — гульвіса, відчајдух. Однак вони не відображають змістового наповнення, а головне — духу цього культурного феномену львівської міської культури початку ХХ ст.
    Львівськиј батяр — це ані одеськиј нальотник типу Бені Крика, ані паризькиј апаш, романтичниј образ якого оспівав французькиј кінематограф. Львівськиј батяр — не злочинець, він — відчајдух, чия енергія і вітальна сила під’юджувала јого на численні витівки, ризиковані жарти, біјки та бурхливі любовні романи… А що батяри не знали ні в чому міри і часто передавали куті меду, то вони були постіјними клієнтами поліціјної дільниці, а то ј в’язниці, яку на своєму сленґу — «балаку» називали «фудригарнею». Переважно батяри потрапляли туди за біјки з кримінальними злочинцями. Їх батяри не любили, називали «кіндерами» (з німецької — дитина) і постіјно з ними тлумились.
    Утім, дух батярства можна уповні відчути, спілкуючись з Віктором Морозовим, братами Радковцями. А Батярськиј словник може розтлумачити їхню батярську говірку.
    Багато що може повідати про батярство Батярськиј Славень і водночас неофіціјниј Славень міста Львова:

    Тільку Ві Львові
Слова: Емануел Шлехтер
Музика: Генрик Варс
Обробка слів, переклад: Богдан Стельмах
Обробка мелодії: Віктор Морозів
Виконавець: Віктор Морозів І Батяр-Бенд «Галичина»

Нај єнші шукають на вербах грушок
В Мюнхені, Парижу, Торонті,
Мене ж Бог боронить від хибних думок,
Зі Львова я ані на крок.

Бо де ще є людям так фајно, як ту,
Тільку ві Львові.
Бо де ще зубачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.

Ховајмо на спід тягар наших бід,
І в Штати нема чо тікати.
Таж пиво у нас холодне, як лід,
Дівчата солодкі, як мід.

Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
Тільку ві Львові.
Так люблю тој Львів, що бракує ми слів.
Львів то є Львів.

На світі є Відень, Гонконг і Нью-Јорк,
Я ж нігди туди не поїду,
Бо зроду не схильниј до хибних думок,
Зі Львова я ані на крок.

Бо де ще є людям так фајно, як ту,
Тільку ві Львові.
Бо де ще зубачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.

Ховајмо на спід тягар наших бід,
І в Штати нема чо тікати.
Таж пиво у нас холодне, як лід,
Дівчата солодкі, як мід.

Бо де ще зубачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.
Роздінут, роззуют, ще ј писок наб'ют
Тільку ві Львові.

Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
Тільку ві Львові.
Так люблю тој Львів, що бракує ми слів.
Львів то є Львів.

    Як панство ся ставе до святкування Дня батяра в Україні?

Селище Ясіня (гуцул. діалект Єсінє, угор. Korosmezo, чеськ. Jasna) Рахівського району, Закарпатської області розташоване в долині між Свидовецьким та Чорногорським хребтами на берегах річок Лазещина і Чорна Тиса.

Селище вперше згадується в 1555 р. Назву воно дістало від ясеневого лісу, в якому галичанин Іван Струк зробив затишну кошару для зимівлі своїх овець, оскільки велика хуртовина завадила йому повернутися з отарою додому. Сам пастух дістався рідного села, а навесні повернувся сюди і знайшов своїх тварин не лише цілими і здоровими, а ще й із приплодом. Чабан так зрадів,що вирішив тут оселитися - зрубав кілька ясенів і збудував собі хату. Вдячний пастух також спорудив дерев'яну каплицю, а ясен відтоді став символом селища і відобразився у його назві.

Нині на місці каплиці стоїть дерев'яна хрещата одноповерхова церква Вознесіння Господнього, 1824 р., яку називають "струківською". Храм став візитівкою селища та його окрасою.

Багато цікавого про Ясіня можна побачити тут

Солотвино (Солотвина, Марамороське Солотвино, Солотвин; рум. Ocna Slatina, угор. Faluszlatina , угор. Aknaszlatina, словац. Selo Slatina, словац. Slatinskе Doly, нім. Salzgruben)селище Тячівського р-ну, Закарпатської обл., знаходиться в Мармароській котловині на правому березі р. Тиса.

Соляні копальні були найціннішим скарбом цього краю й давали найбільші прибутки угорському урядові. З 15 ст. для добування, збереження і охорони солі були запрошені німецькі сакси. Крім місцевих жителів тут працювали також засуджені на каторгу та кріпаки з сусідніх сіл.

Нині Солотвино відоме Українською алергологічною лікарнею та мінералізованими озерами. На базі Української алергологічної клініки лікують бронхіти, астму, алергію за допомогою тепло й електролікування, питної терапії, масажу.

Солотвинські озера виникли внаслідок просідання порід під час видобутку. Перше та найбільше з озер, Кунігунда, виникло в 1902 р., внаслідок просідання на 20 м відкритої соляної копальні "Кунігунда", звідки і назва озера.

Протягом року температура води не опускається нижче 17 °С. Концентрація солей - 146-150%, підвищена концентрація іонов брому, містить лікувальну ропу та сульфідні грязі.

Музей історії солекопалень, що діє з 1974 р. Експонати музеюілюструють історію видобутку солі на території Закарпаття. Тут представлені інструменти та особисті речі солекопів, спеціальні інженерні конструкції.

Дивитись багато старих фото та опис про Солотвино тут

Унікальна пам'ятка живої природи - "Долина нарцисів" знаходиться на околиці Хуста в урочищі Кіреші між р. Тиса та р. Хустець. За легендою, саме у дзеркальних водах Хустеця, син річкового божества Кефісса і німфи Ліріопи - Нарцис побачив своє відображення, закохався і помер від туги. А на березі річки з'явилася ніжна квітка з холодною красою і з ароматом, який одурманює.

Вже скоро! Ми цього року знову поїдемо ...

Цвітіння в "Долині нарцисів" зазвичай починається у першій половині травня та триває близько двох тижнів. В цей період сюди приїжджають тисячі туристів не тільки з України, а й з-за кордону. Охоронці стежать, щоб відвідувачі не топтали і не зривали нарциси, а зухвалих порушників чекає штраф в розмірі близько 15 $ за одну зірвану квітку. Але, на жаль, навіть такі заходи не вберігають квіти від знищення і "Долина" поступово зменшується. До неблагоприємного людського фактору додаються також природні - зміна вологості і клімату.

"Долина Нарцисів" Хустське відділення Карпатського біосферного заповідника Тел. моб. 067 310 35 16 Час роботи: з 1 по 25 травня з 9.00 до 21.00

***********

Багато цікавого про Карпатський біосферний заповідник "Долина нарцисів", ур. Кіреші можно побачити тут

***********  

Косонь (угор. Mezоkaszony) - село в Берегівському р-ні, Закарпатської області розташоване неподалік україно - угорського кордону Косонь-Боробаш(1989р., 2003 р.).Вода косоньських джерел унікальна за складом і за хімічними властивостями та схожа на воду всесвітньо відомого бальнеологічного курорту Гойдусобосло в Угорщині. Температура води в басейні 38-39 градусів. Сеанси перебування у воді для лікування складають 30-40 хвилин з перервою на 1 годину.

За 1,5 км від села Косонь розташована зона відпочинку "Шошто-Термал". Це невеликий туристично - оздоровчий комплек серед дубового гаю, де знаходяться два басейни, кафе, сауна, дитячий майданчик, місця для наметів, столики, лави, мангали, дерев'яні будиночки, роздягальні та туалети, поруч автомобільна стоянка.

 

Ще цікава інформація про Косонь, та як знайти

Тур'ї Ремети відомі перш за все жаб'ячими лапками та тим, що тут жив листоноша Федір Фекете, якому навіть встановлено перший в світі пам'ятник листоноші. Але про все по черзі.

Пам'ятник листоноші встановлено у 1838р. на стіні православній церкві св. Михаїла (1616 р., реконструкція 1990 р.) у вигляді барельєфу.

Також в селі знаходиться римо-католицький костел 1885 р.

Тур'ї Ремети чи не єдине село на Закарпатті, де в "великій пошані" знаходяться жаби. Тут їдять жаб вже два століття, а навчили жителів цьому французькі вояки, які після битви під Ватерлоо посилилися в селі. Слід зазначити, що годяться для споживання тільки окорочки бурих (трав'яних) жаб і то лише весною, а ось влітку жаб'ятина вже гірчить. В одному з місцевих кафе подають також "черепаховий суп".

Як бонус рецепт приготування жаб*ячик лапок

Опис про Тур'ї Ремети, та ще фото

Будинок братів архітекторів Яна і Кароля Шульце, вул. Хмельницького, 56. Збудований у 1896 р. в стилі неоренесансу з елементами маньєризму.

ще фото будинка вул. Б. Хмельницького

Вулиця Жовківська знаходиться в районі Підзамче поряд з вулицею Б.Хмельницького. В 1825 - 1871 рр. вулиця називалась На Коритах, в 1871-1885 рр. - Коритна, в 1885-1946 рр. - Святого Мартіна, а за радянських часів і до 1993 р. - Декабрістів. На вулиці Жовківській, №8 розташований костел Святого Мартіна.

В 30-х рр. 17 ст. Олександром Зборовським (пол. Aleksandr Zborowski) був заснований дерев'яний костел Св. Мартіна для католицького чернечого ордену Кармелітів черевичкових (Ordo Fratrum Beatae Mariae Virginis de Monte Carmelo), які жили згідно конституції, прийнятої Римським Папою Євгенієм IV (1383 - 1447). На противагу їм Кармеліти босі (Ordo Fratrum Diacalceatorum Beatae Mariae Virginis de Monte Carmelo), дотримувалися більш суворого уставу, затвердженого Папою Римським Інокентієм IV (1195 - 1254).

***********

Багато цікавого про Костел Св. Мартіна можно побачити тут

***********