Надягнувши блакитний халат,

Підперезалось небо світанком,

Потягнулось солодко та п’янко,

Й загасило нічний зорепад.

І торкнулось промінням чола

Ніжно-ніжно, грайливо, пестливо,

І, нарешті, покликала диво

Кави терпкої чорна смола.

01.01.2016

Минали довгі-довгі дні,

Рвались в напрузі сухожилля,

Життя хмільне варило зілля,

Аби позбутись божевілля,

Шукалась істина в вині,

Але знаходилось похмілля…

31.12.2015

Мій добрий друг, пробач мене за впертість,

За сподівання казку золоту,

За ніжний погляд, за мою відвертість,

За недосяжну зоряну мету.

Пробач за те, що досі намагаюсь

Про себе нагадати зайвий раз,

За те, що не живу, а розриваюсь,

Скупих твоїх очікуючи фраз.

Від мене не побачиш ти облуди,

Шкода, що тебе пам'ять не скубе.

Мій любий друг. І іншого – не буде.

Не вартий спокій доброго тебе.

31.12.2015

Шукаю світло. День і ніч шукаю

І роздираю вічність у мольбі.

Мовчить луна. Вона щось точно знає,

Але знання тримає при собі.

На схід, на захід, північ та на південь,

Куди не йду – один самообман

У сподіваннях, що прийде Великдень

Та розжене в душі моїй туман.

31.12.2015

Повішав місяць в небі жовту скибку,

Сміливий, не боїться висоти,

Ніч стукає тополею у шибку

І кличе на прогулянку піти.

Вагаюсь. Пропозиція у ночі

Хороша, та в думках відсутній лад:

Якщо піду я, то хіба захочу

Із мандрів повернутися назад?

30.12.2015

Сяє в небі зоря

Золотою, новою копійкою,

Народилась душа,

Та навіщо – не знає ніхто,

Відміряють боги

Шлях життєвий своєю лінійкою,

Та зубами проблем

Компостують у вічність квиток.

Щира, добра душа,

Ти на землю не йшла, не просилася,

Хто тебе скинув вниз?

Не сподобалась чим та чому?

Сяє твоя зоря

Та живе й не вимолює милості,

І що в тебе болить,

Зрозуміло мені одному.

29.12.2015

Твоє слово – зима,

Таке чисте, прозоре й холодне,

І торкнутись його

Не у кожного вистачить духу,

Скільки в ньому знайти

Недосяжної можна безодні!

Скільки можна згубити,

Не шкодуючи жодного руху.

Моє слово – вогонь,

Невгамовний, палкий, небезпечний,

І минати його –

Зберігати спокійне життя,

Але все ж воно є,

Хай чуже і, нехай, недоречне,

І у ньому знайти

Можна всесвіту добре дитя.

29.12.2015

Побудь, день, зі мною, ще трішки, ще мить,

Маленький відрізок у часі,

Бо щось так болить, бо щось так щемить

У подиху, погляді, фразі.

Щось є у душі. Гнів чорний? Та ні,

Його не збирав й не збираюсь,

Воно дуже схоже на вічні пісні,

Яким я вже не опираюсь.

Давай їх зануримо в неба блакить,

Вкрадемо хвилинку у ночі,

Побудь, день, зі мною ще трішки, ще мить,

Послухай, що в серці гуркоче.

28.12.2015

Як добре вниз пролитися, із неба,

Пройтись по душах,

Навшпиньки,

Аби не забруднити їх,

Або не вляпатись самому,

Та залишити слід,

Добрий, майже невагомий.

У спогадах.

А якщо не лишати,

То нащо тоді спускатись?

28.12.2015

Чужа судьба, але моя потреба,

Єдиний поводир мого пера,

Зіграй мені хоч раз на струнах неба,

Сплети мені мелодію добра.

Полегш мою незрозумілу ношу,

Яку я сам собі обрав, нажаль,

А більше я нічого не попрошу,

Мій дивній сенс, натхнення та печаль.

27.12.2015