Японский художник Kentaro Nishino
- 15.03.19, 19:22
- ХУДОЖНИКИ
Дякую Богу і Україні, що у кожного з нас є такий захисник – Олег Володарський
«Ці руки, нічого (поки що) не вкрали. Ці руки захищають (поки що) Україну. А твої??? Що роблять твої руки, крім того, що тримають чарку, коли ти горланиш: «Слава Україні!» Любіть Україну і МОВУ її солов’їну!
Кельт (трішки вкурвлений)
Андрій Гуменюк. Що змусило творчу людину зануритися в кривавий бруд війни? Як художник, який живе в атмосфері краси та гармонії мистецтва, вирішив віддати не тільки творчу душу, а й тіло Україні? Людина, котра не може жити без інсуліну. Просто не виживе. Коли я почув цю історію, вона здалася мені фантастичною, нереальною. Було в цьому щось незрозуміле, неосяжне для мене. Може це просто жага адреналіну, гострих вражень?
В одному я не сумнівався – «Сповідь» перед Нацією змусить цю людину розкритися, показати свою суть. Можливо, я так до кінця і не усвідомив свою Націю? Можливо, я зростав не в тій аурі українства, що виховує настільки глибоке відчуття УКРАЇНИ?
Місто Лева має свою надзвичайну душу, що викохує своїх дітей абсолютно особливими, ні на кого не схожими.
Неймовірний стержень. Говорив з «Кельтом», бачив його перед собою, та, ледве прикривши очі, відчував брязкіт металу. В нього всередині – натягнута струна, оголений нерв, котрий жагучим болем реагує на найменше посягання на його Батьківщину.
Йому БОЛИТЬ ворог в його країні. І, найголовніше, він свою країну не втратить, не віддасть. «Кельт» готовий вмирати та вбивати за своє. І горе тому, хто зазіхне на святу для нього Неньку-Україну. Нехай донедавна його життям були мольберт, фарби та інсулін – сьогодні це ВОЇН. Це не просто звитяга, це – стан душі, переконання.
Це істинне виховання і культура нашої Нації. Ось воно – єдине вірне рішення для громадянина нашої величної країни, котрий так ніжно і щиро любить Неньку.
Тепер в душі поета та художника Андрія Гуменюка, воїна «Кельта» існує особливе усвідомлення глибини життя. Війна, кров, рани та смерті побратимів, біда країни зробили його дорослішим, більш зрілим. Доросліше – в духовному значенні цього слова.
Він побачив зворотний бік життя – із грубими швами бойових ран, заплатами воронок від вибухів, замість звичного лоску телеекранів, вітрин та розміреності буденного життя. Тепер натхнення Андрія наповнене словом «ЖИТТЯ».
Сильна людина. Емоційна. Наповнена. Дякую Богу і Україні, що у кожного з нас є такий захисник. Це виховання. Це саме та культура, що повинна стати для усіх нас базисною. Фундаментальною.
Він не сказав усього. Стримував себе. Інколи говорив через силу. Було помітно, що йому хочеться вилаятися через те, що хтось посмів зазіхнути на святе – на Україну. Такий мужній «Кельт». Львів’янин. Воїн. Художник.
Проводжав його, а на серці була гордість за нашу з вами генетику. Вона зігрівала душу ВІРОЮ в майбутнє нашої країни. Неймовірне відчуття гордості за свою НАЦІЮ.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Андрій Гуменюк
Завдяки капелану Андрію Ляшику дізнався, що в моїй країні живе талановитий художник Костянтин Костянтинович Степанюк. І поки шоколадна нечисть відбирає останні крихти у воюючої країни, талановиті люди творять свої шедеври, що пробуджують в наших душах людяність та любов.
Які ми різні! Які різні в нас діти! Різні також і по відношенню до нечисті, що прийшла обкрадати нашу землю, з острахом озираючись на своїх кремлівських хазяїв. Лише людина, яка всім серцем любить свою країну, ніколи не подивиться в їх бік. Але є ті, хто продається їм з потрохами. Такі потрохи зазвичай коштують копійки. Їх перекупають, наче мотлох, та заслужено відправляють на смітник історії.
Та мені зараз не до плебеїв та рабів – у мене душа посміхається. Ми насолоджувалися сонячним літнім днем та поїздкою в передмістя Рівного, в село Сергіївка. Туди, де виросли Костянтин Степанюк та Андрій Ляшик. Ті, хто ніколи не будуть торгувати Україною.
Андрій – священник, капелан і неймовірно щира людина. Костянтин – художник. Не бажаю сприймати мистецтво через призму незрозумілих широкому загалу термінів і характеристик. Не хочу! І не буду! Ми, українці, так щиро та ніжно обожнюємо свою землю, що писати про це треба просто і по-справжньому. Ми втомилися від алгоритму фальші. А тут – природа, з її дивовижними барвами у всій величі дарованої нам Господом краси.
Будиночок, в якому живуть і творять художники Костянтин і Аліна Степанюк біля самісінького лісу, його двері завжди відчинені для гостей, а кімнати заповнені пейзажами любої України, зображеннями мальовничих храмів та соборів… Чарівний світ… запах фарб та гарячої кави.
Так, ми воюємо. За свою свободу ми платимо життями синів і доньок України. Та місія митців в цей складний час надважлива – не дати ворогу занапастити наші душі, замість туги і відчаю, наповнити їх відчуттям краси, яка оточує нас, не зважаючи ні на що.
На жаль, не проґав ми майже 30 років, протягом яких нашу державу розкрадали замість того, щоб розбудовувати, мали б зовсім іншу країну. Країну з людським обличчям. Наче казка. Та вона має право на свою реальність. Казка, в якій всі живуть мирно та щасливо. Казка, в якій вчені створюють нові технології. Казка, в якій діти їздять до школи на жовто-синіх автобусах. Казка, в якій злі та голодні духи водяться лише в темних та далеких тюрмах. Ось в такій казці добра, теплого світла та ніжних барв живе Костянтин Степанюк.
Читач запитає: «Як вміщується в авторі така кількість любові до Нації і України, таке неприйняття всього зрадницького та продажного?» Автор зростав в любові. Він із задоволенням закутував шарфом шию, аби осіннім незнайкою гуляти пейзажами рідного міста. Він з дитинства писав вірші, ессе. Автор простий український романтик, котрому треба не так вже і багато – приїхати на виставку Костянтина Степанюка, випити з ним кави.
Костя викладає. Він вчитель. Він закоханий в націоналістичну дитячу програму «Пласт». Талановита і тонка людина, яка живе, наче кожен день може стати останнім. Від нього віє такою любов’ю до Неньки.
Вони подарували нам свої роботи. Одну із зображенням Ісуса в терновому вінку, іншу – із тендітною балериною, котра була одразу «конфіскована» злим редактором. Ісус зараз стоїть у мене у великій кімнаті, поруч з іконами. Танцююча балерина та страждаючий Ісус – в цьому є щось символічне.
Ми поспішаємо, не встигаємо, хочемо миру, просимо у Бога любові… А мені, жовто-сині, так хочеться повернутися до героїв моїх програм… Повернутися і покаятися, і тихо, пошепки, сказати: «Ви всі – моя Україна. Пам’ятайте про це!».
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Костянтин Степанюк
Рисунки, составившие единый цикл, были переведены на литографские камни и изданы в Париже Жаком Карпентье и Симоном Вайнтропом под названием «Далинианские лошади» («Les Chevaux Daliniens»).
Серия «Далинианские лошади» по праву считается одной из красивейших в творчестве Сальвадора Дали.