[Приєднана картинка]Стара кав'ярня... Стиглі ароматиЛоскочуть ніздрі. Спогади бентежать...П'ємо латте - з вершками, як належить.Тону в очах - пронизливих агатах.За вікнами завія шаленіє:Мете й мете - і замітає слід.Знайомі ми, напевно, сотню літ, А до сих пір при стрічі паленію.Люблю за твоє серце небайдуже.Хоча живем на різних полюсах, Та присмак кави на своїх губахЩе довго відчуватиму, мій друже.

Після прочитання вірша землячки Наталі Горішної :Я плакала, що ти такий старий, Що ти скоріше пара моїй мамі.Ходила із опухлими губами -Я плакала, що ти такий старий.Дивлюсь на ту закоханість згориІ світло заздрю: вже не буде з нами, Щоб плакати, що ти такий старий, Ходити із опухлими губами. (Н. Горішна)Ні, я не плакала, що ти старий, Була б з тобою поруч аж до смерті.Гортаю спогади, щемливі і затерті.Ні, я не плакала, що ти старий!Та розійшлись, на превеликий жаль, Твоя й моя навік-віки...

Читати далі...

Кожен вечір йому слалаТри зозулі із поклономІ у доленьки благала, Щоб ступив на поріг дому.Щоб хоч ніч подарувала, Черешневу ніч любові, Постіль їм приготувалаЗ зір і місяця уповні.Щоб не смів їх потривожитьПересудів гнівний вітер...Три зозулі із поклономПовертались без привіту.[Приєднана картинка]

Як метеликом та на свічечку...Звабив... Вабила зваба ця...Літо... Літепло... Теплим літечкомВже не звеш мене до вінця...Сплеску пристрасті не утримати - Сонцем... Сонечком... Сон це бач...Серце, сердечко моє вийняв ти, Взяти - взяв, а назад - пробач...В червні місяці, вчора, ввечері...Літ та літ, а неначе мить...Поверни мені, милий, сердечко, Бо щемить мені, бо болить...Поверни мені, бо не можетьсяЖити так, як колись жила.Може, молодість... Може, зможеться...Може, злюбиться... Не змогла.

В который раз ищу ответ:И как могло случиться -Тебя давно уж рядом нет, Ты перестал мне сниться...Ищу оборванную нить - Событий впалые глазницы...Нет, ничего не изменить:ТЫ ПОСПЕШИЛ РОДИТЬСЯ...

Ти не постукаєш у двері, І голос твій не забринить.На кухні вичахне вечеря - Душа від суму защемить.Не буде вранці поцілунка, Із молоком на таці кави.І серце не заб'ється лункоВід чоловічих рук ласкавих.В морозний захололий груденьЛюбов твоя - лише плацебо...До ранку бра горіти буде:Я все ж чекатиму на тебе![Приєднана картинка]

Писати можна з неїПортрети на рядні, Що в рамці золоченійВисіли б на стіні.ЇЇ б в кіно знімати(Це так, начистоту!), Та вже не подолати Буденності сльоту.З душі її - криниці -Так хочеться напитись.Але... нема сміливців, Щоб в ній навік втопитись.[Приєднана картинка]

Заплуталась у павутині літ, Що тягнуться вервечкою знадвору.Від них ховаюсь в віртуальний світ -Чекають на просторах коридору.Знаходжу втіху тільки в самоті.Та раптом - зустріч із тобою.(Який ти гарний, в чорному пальті)."Заходь, - кивну я мовчки головою.-Мовчи, бо не потрібно зайвих слів, Я все без них, коханий, зрозумію.Хай скажуть очі, в них - глибінь, Чи руки - ой, міцні ж обійми!Хай дихання... Чому так важко, любий?Нехай облудних слів чигає варта...Уста... О, ці солодкі...

Читати далі...

Потроху дощ осінній сієВ імлі нічній напівтони.Мій сум, зачаєний на віях, Здмухни й назовсім прожени.Стоять дерева напівголі, Скидаючи вбрання на брук.Свій смуток струшую поволіВ долоні теплих твоїх рук.Розсипались краплини рясно,Немов овечки в череді.В сповитку рук твоїх так щасно, Як пташеняті у гнізді.[Приєднана картинка]

Так хочеться бути твоєю, Сказати, як щиро люблю.Я стану для тебе зорею, Серпанком стежину встелю.Щоб бачити, чути щоденно, На пташку стрімку обернусь, Щоб біди не гризли буденні, Я Богу вночі помолюсь.[Приєднана картинка]Без мене не зможеш заснути - Очей моїх збудять ковші.Щоб голос не зміг мій забути, Сопілку зроблю із душі.У гості мене дожидайся - Зорею прилину згори!Ти тільки мене дочекайся, Ти тільки мене позови.[Приєднана картинка]