Навіщо так швидко прийшла ця зима?

Нежданна,нестримна,холодна й сумна.

Ще вчора осіннє ласкаве тепло

Промінчики світла й надії несло.

Лелеки,журавлики,рідні мої,

Мене заберіть ви в казкові краї,

Де заздрощів,смутку і туги немає,

Де щира усмішка усіх зустрічає.

Прошу вас,на крилах мене віднесіть,

Туди,де весна почуттями п"янить,

Де літечко рани зимові загоїть,

І втомлене серце моє заспокоїть.

Та жалібно тільки курличуть вони -

Якби ж ми могли...Якби ж ми могли...

Та суджено пташці з людьми вік прожити.

Ходить по землі і за небом тужити...

ЛИШ ТИ І ТІЛЬКИ ТИ МЕНІ ЛЮБОВ І ЩАСТЯ ПОДАРУЄШ,

ЛИШ ТИ І ТІЛЬКИ ТИ МЕНЕ ТАК НІЖНО Й ПРИСТРАСНО ЦІЛУЄШ,

ЛИШ ТИ І ТІЛЬКИ ТИ - ЦЕ НОЧІ ЗОРЯНІ І СОНЯЧНІ СВІТАНКИ,

ЛИШ ТИ І ТІЛЬКИ ТИ - З КАВОВИМ ПРИСМАКОМ ДУХМЯНІ РАНКИ,

ЛИШ ТИ І ТІЛЬКИ ТИ ЗДІЙСНИШ ВСІ МОЇ МРІЇ І БАЖАННЯ,

ЛИШ ТИ І ТІЛЬКИ ТИ - ЦЕ СВІТ,ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ КОХАННЯМ.

Я так люблю Карпатський рідний край,

В ранковому тумані гори ніжно-сині,

У небі світанковім зграї журавлині

Курличуть,відлітаючи за небокрай.

Люблю повітря кришталеве я вдихати,

Мандруючи стежками мальовничими Карпат,

Усяку втому і душевну тугу зможе  подолати

Чарівний смереково-ялівцевий аромат.

Закончилась летняя сказка,

Ты-вовсе не мой герой,

Рассвет не со мною встречаешь

Дождливою хмурой порой.

Давно уж увяли розы,

Свидетели нашей любви.

И смыли осенние грозы

Шальной нашей страсти следы.

С любимого нашего клёна

Уже облетает  листва.

Он нас познакомил с тобою,

Он нас разлучил навсегда.

Я вуличками древніми люблю пройтись,

І посидіти в затишній кав"ярні.

Журбу і смуток прожене умить

Горнятко кращої у світі кави.

                                      І так приємно проблукати день

                                     Стежками мальовничими Шевченківського гаю,

                                     У Стрийський парк,палац Потоцьких,цитадель,

                                     В театр славний наш я знову завітаю.

Над нашим містом горделиво височить

Величний наш старий Високий Замок.

В середньовічний храм обов"язково ви зайдіть-

І душу зачарують звуки древнього органу.

                                          Запрошує гостинно місто Лева вас усіх!

                                         Ласкаво просимо в наш край казковий!

                                         Чекає вас найкраще місто на землі,  

                                          Я так люблю тебе,мій рідний Львове!

Чому все так?Питання риторичне...

За що боролись?І чого ми досягли?

Невже безглуздо й зовсім непотрібно

Життя своє віддали наші прадіди й діди?

                                       Ну де ж іще у світі є така країна?

                                       Родючі землі і вишневії сади.

                                       Чому ж оцю красу так безсердечно                                       

                                       Плюндрують,розривають на шматки?!

Не наше гасло:"Розділяй і властвуй!" 

Чому ж так сліпо ми за ним пішли?

Ніхто за нас не буде долю нашу обирати,

І перед нами зараз-тільки два шляхи.

                                            Шлях перший-це прийняти чорне гасло,

                                            І душі свої загубити назавжди.

                                            Невже не розумієте,шановні депутати,

                                            Що не встоїть ніщо,розділене в собі?!

А другий шлях-вузька стежина,

Потрібно лиш зажерливість свою перемогти.

І задля спільної мети нарешті руки нам з"єднати 

І світлою дорогою в майбутнє нам піти.

                                              Болить за тебе серце,Україно...

                                              Назад шляху нема,вперед немає сили йти,

                                              На Бога лиш надія в нас єдина.

                                              Бо тільки з ним ми зможемо перемогти!       

                                   Сиянье звёзд...Осенний тёплый вечер...

                                   Я знала,в этот вечер ты навсегда уйдёшь...

                                   И я не задержу...Не быть нам больше вместе...

                                   Ты на прощанье подарил букет прекрасных роз.

                                   Прощальный поцелуй...Минуты-словно вечность...

                                   И умерла мечта...И больше нету слёз...

                                   И нет любви...И потерялось сердце...

                                   Остался лишь букет прекрасных жёлтых роз...

З тобою стрілись ми ну майже випадково,

Алушта,море,золотий пісок...

Та лиш три дні лишалось до від"їзду,

Коли до мене симпатичний мачо підійшов.

Оці три дні для нас були казкові,

Царівною твоєю я була,а ти-прекрасний принц.

З тобою поринали ми у мрії кольорові,

І вірить не хотілось,що закінчиться цей сон.

Дивився ти в мої зелені очі,

Розповідав ти гарну казку про любов.

Та мить розлуки наближалась невблаганно,

Чому ж мене так пізно ти знайшов?!

Та часом у осінні дні негожі

Коли на серці стане сумно знов,

Я згадую три літні дні чудові,

І твою гарну казку про любов...

В этой жизни всё быстро проходит,

Оставляя лишь в сердце след.

И любовь навсегда уходит,

А,быть может,её вовсе нет...

                                 Может,это лишь прихоти сердца,

                                 Лишь желаний пьянящий дурман,

                                 Только часто,в сказку поверив,

                                 Мы находим лишь ложь и обман.

Она яркой звездою вспыхнет,

А потом уплывёт,как вода,

Но однажды разбитое сердце

Не сумеет любить никогда.

                                       Почему иногда так жестоко

                                       Развлекается с нами судьба?

                                       Мы порою находим друг друга,

                                       Чтоб потом потерять навсегда...

Твої очі-наче два озерця,

Наче неба літнього блакить.

В їх безодні розчиняюсь до останку,

Хай зупиниться оця блаженства мить!

                                           Твої руки-крила лебедині,

                                           А вуста твої солодкі,наче мід.

                                           Я від них п"янію до нестями,

                                           І ця ніч-неначе зоряний політ.

Я у твою пристрасть,як у море поринаю,

І у ніжності вогні бажаю я до тла згоріть.

Може,завтра доля нас назавжди роз"єднає

Та ніколи не забудеш ти блаженства нашу мить...