Країна Великих Озер

Вперше я відвідав територію нашого найближчого сусіда з ЄС у липні 2005 року.
Ми в складі групи з 8 осіб їхали орієнтовно тижні на два до Польщі на запрошення місцевої організації харцерів (польські скаути на кшталт нашого Пласту), де повинні були взяти участь у відбудові поховання солдатів армії УНР, що разом з армією Пілсудського воювали з більшовиками.
Спочатку я приїхав до Луцьку. Це невеличке старовинне місто на Заході України, центр історичної області – Волині. Луцьк вразив своєю чистотою. Місто дуже охайне.
Дуже приємні люди. Одразу відчувається різниця в менталітеті західних і центральних українців.
Історичний центр Луцьку – просто супер! Замок Любарта, який литовці побудували ще у 14 столітті, костел, протестантський собор, будинок архітектора. Так, у Луцьку є на що подивитись!
Кілька слів хочу сказати про останню споруду. Так званий будинок архітектора протягом ста років будують три покоління архітекторів – дід, батько, син. Кожна деталь в оздобленні споруди – витвір мистецтва. Будиночок і паркан, що його оточує складається з фантастичного сплетіння скульптур, різних химер, шматочків кольорового каменю тощо. На даху споруди розташована спеціальна кімнатка повністю зі скла. З неї вечорами господар полюбляє дивитись на зірки.
Місцеві жителі розповіли, що панові архітектору якісь американці пропонували за маєток 4 млн.US$. Той відмовився. Розумію його, адже така краса безцінна!
Через незалежні від нас обставини автобус на Польщу дали із запізненням. Ми провели у славному місті Луцьк аж три дні. Протягом цього часу я жив у наметовому містечку, яке волиняки виставили під стінами облпрокуратури, вимагаючи відставки головного прокурора. У вільний час купався в дуже швидкій і чистій річці Стир, прогулювався вузенькими вуличками Луцьку, подивися у місцевому кінотеатрі історичний фільм “Між Гітлером і Сталіним: Україна у ІІ Світовій війні”, пив різні напої зі своїми новими луцькими друзями та просто бив байдики.
Хочу сказати кілька слів про місцевих мешканців. Західні українці вразили своєю вихованістю, національною свідомістю. Люди тут дуже відкриті й щирі. Відчувається, що їм набагато ближчі ментально країни Центральної Європи, ніж СНД. На мою думку, Західна Україна – це справжня Європа, а не лише географічна як ми.
Нарешті подали автобус! Луцьк – файне містечко, але вже дуже кортіло побачити Польщу!
За нами приїхав особисто Ярослав Ґурецкі або просто Ярек як він відрекомендувався – комендант наметового містечка в якому ми мали жити.
Ми всілись у мікроавтобус і попрямували до польського кордону. І тут сталась прикра ситуація. Через обмежену кількість місць в автобусі двоє наших друзів залишились в Україні. Та що вдієш! Ярек і радий був би їх узяти, та могли виникнути проблеми на митниці.
До пропускного пункту Устилуг-Зошін доїхали швидко. Близькість кордону відчувалась вже за кілька кілометрів на захід від Луцьку. Місцеве населення живе за рахунок прикордонної торгівлі з поляками. Вздовж траси, що йде до кордону безліч файних будинків. Помітно, що їх власники заробили чимало грошей на нелегальному продажі спирту й цигарок.
Бізнес дуже вигідний! Різниця в ціні на товари в Україні й Польщі дуже відчутна. Пачку синіх “Прилук” можна продати у Польщі за 4 злотих (6 грн.)! Пляшка найдешевшої горілки у поляків коштує 13 злотих (множте на 1.5). Бензин марки А-95 тоді був у наших західних сусідів трохи дорожче євро. Рахуйте тепер самі! Із собою можна провозити блок сигарет та 1 літр горілки. Схема дуже проста. Якась волинська родина, що живе поблизу кордону купує багатолітражне авто. Заправляють повний бак бензину, ще й 20-літрову каністру між передніми сидіннями кладуть. До машини сідає 3-4 людини. Кожен бере “норму” – блок сигарет і літр горілки. На іншому боці кордону на них чекають польські партнери, які купують цей крам. В Україну везуть електроприлади та одяг. На день можна робити по декілька таких ходок. Заробіток – до 100 євро на добу.
Також, великий зиск західні українці мають і від того, що поляки приїжджають до нас за паливом і продуктами харчування. Прикордонні містечка за рахунок цього живуть.
Митний контроль пройшли дуже швидко. Прикордонники одразу відрізняють контрабандистів від звичайних громадян. До того ж у нас було офіційне запрошення від харцерів.  
Пів години і ми у Польщі. Нарешті!
Контраст з Україною відчувається одразу: дороги кращі, будинки красивіші, на вулицях дуже чисто. Одразу кидається в очі те, що всі вивіски латиною. Потрібен час аби до цього призвичаїтись. 
Ярек виявився дуже милою цікавою людиною. Жінок він без усяких комплексів називав промовистим словом “баби”, чим викликав бурю емоцій у чоловічої половини нашої делегації. Його аніскільки не хвилював той факт, що разом з нами було три представниці жіночої статі. Особливо поляк сердився, коли бачив за кермом якоїсь машини жінку. Він починав усіляко підколювати їх. Нас це дуже тішило. Взагалі час спливав дуже швидко, і за приємною бесідою про футбол, нове життя поляків у об’єднаній Європі та інші цікаві речі, ми й не помітили як проїхали колишнє українське місто Холм (нині – Хелм), браму Данила Галицького і минувши гарне місто Люблін зупинились попоїсти.
Ярек привіз нас у чудовий ресторан з колоритною назвою Karczma “Bida”, тобто шинок “Біда” українською. Цей заклад мене приємно вразив. Уявіть собі величезну дерев’яну колибу побудовану в старопольському стилі, масивні дерев’яні столи та лави під парасольками, фонтан, чемних польських дівчат-офіціанток у народних костюмах. Уявили? А тепер вам приносять смачні страви національної кухні на великих тацях і подають напої в глиняних глечиках. Клас! До того ж приємно здивував сервіс, нам слід цьому повчитись у західних сусідів.
Одразу відчув, що я за кордоном – інше мовне середовище. Польська мова схожа на нашу і я відсотків 70 слів розумів, але все одно було трохи незвично.
Після смачного обіду ми зробили фото на згадку і рушили далі.
Далі я спав кілька годин. Прокинувся, коли ми зупинились біля заправки купити чогось попити. Ярек пригостив “Фантою” з цікавим написом на етикетці “Pomaranczowa eksplozja”, тобто “Помаранчевий вибух” по-нашому. У нас зав’язалась коротка розмова з двома поляками, що вештались коло крамниці. Спочатку нас прийняли за росіян, що викликало обурення нашої делегації. Коли ж дізнались, що ми з України, спитали як нам живеться після Помаранчевої революції (як, як...ніяк!).
Рушили далі в дорогу. Я не пам’ятаю як вирубився під польське радіо.
Прокинувся коло якоїсь заправки – Ярек вирішив трохи поспати і зупинив буса неподалік поля. Ми посиділи коло автобусу, лягли спати.
Прокинулись уже на території табору. Було близько четвертої години ранку. Не було часу та й сил розглядати місцеві пейзажі. Я зайшов до величезного армійського намету, жбурнув наплічник і завалився на перше ліжко, яке побачив, спати.
 Прокинувся від того, що хтось грав на гітарі і співав українською. Позіхаючи виліз зі свого барлогу. Був сонячний теплий день. Гарний початок!!!
Не буду втомлювати читачів подробицями. Перераховувати всіх тих людей польської та української національності з якими я познайомився – місця не вистачить. Розповім лише найголовніше. Наш табір пройшов на Мазурах (польська історична область) або у Країні Великих Озер, як цей реґіон ще називають. Кількість учасників заходу була приблизно 50-60 чоловік. Більшість складали українці, але чимало було й польських харцерів. Наше “obozowisko” загубилось серед мальовничих хвойних лісів Північно-Східної Польщі кілометрах у 80 від Калінінґрадської області Росії. Метрах у ста від табору знаходилось озеро із цікавою назвою Тиркло. Водоймище глибоке - по ньому яхти ходять! Як бачите, природа просто СУПЕР!!!
Щодо нашого побуту, то я був приємно здивований. Поляки продумали все до найменших дрібниць. Поблизу табору стоять біотуалети з проведеною за 3 км від найближчого села каналізацією, є й душові кабінки. Добре харчування (я за 12 днів набрав 5 кіло!). У лісі вирублено галявину для гри у футбол. На озері пірс. Постійно чергують рятувальники (там поблизу їхній табір розташувався). З одним цікавим дядечком ми заприятелювали з першого дня. “Пан ратовнік” жартівливо ми називали доброго польського дядечка, який постійно наголошував, що наші народи дуже близькі.
Хочу зробити невеликий відступ. До візиту у Польщу я недолюблював наших західних сусідів. Пам’ятав про криваві сторінки історії наших взаємин. Але по приїзді зрозумів: сучасне покоління поляків доброзичливо ставиться до українців. Вони розумний народ, мають добре розвинене почуття національної ідентичності. Тому розуміють національні інтереси своєї країни, які полягають в формуванні блоку з Україною на противагу неоімперській Росії.
“Воювали, воювали з вами, а тоді прийшов москаль і загарбав як нас, так і вас...”, ось найпоширеніший вислів поляків з якими спілкувався. Або: “Nie bdzie Ukrainy, nie bdzie Polski”. Гадаю, не потрібно перекладати? Тож, забудьмо образи минулого. Не вірте, як вам якесь москальське падло брехатиме про “клятих ляхів”. Польща – наш природний союзник. Мусимо об’єднуватись у боротьбі проти клятих москальських покидьків. І не вірте, що українців в Польщі ненавидять. Нормальне ставлення. А от росіян дійсно ненавидять.
Тепер щодо мого перебування. За 12 днів я стільки всього побачив! Розповім лиш про те, що найбільше закарбувалось у пам’яті, але перед цим кілька слів про наш побут.
Кожен ранок починався з того, що друг Бене (нік такий) нереально голосно кричав о 7:00 “Побудка!” Прокинувшись, ми чалапали до озера і хвилин 5 купались у прохолодній чистій воді. Потім наводили лад у наметах, їли і рушали на роботу. Обідали на цвинтарі. Ввечері повертались до табору, вечеряли. Далі – ватра. Співали українських і польських пісень. Неділя – вихідний. Було багато екскурсій.
Кожен намет по черзі вартував. Мені теж довелось. Особливо прикольно було вночі, от тільки великі мов горобці комарі діставали.
А тепер пропоную до вашої уваги кілька найцікавіших подій, що одразу пригадую! 
В перший же ж день разом з новим польським знайомим Шьлімаком (равлик по нашому, це його псевдо) відправились до найбільшого польського озера Снярдви. Ця водойма розташована у 3 км від нашого табору. Дорога до Мазурського моря проходила крізь лісові хащі. Приємно пахло хвоєю, лісовими травами і суницею.
  Дорогою до озера Шьлімак показав нам численні насадження молодих деревцят на місці тих старих сосен і ялин, що були повалені торішнім буревієм. Молодці поляки. Дбають про свою природу!
Озеро Снярдви вразило своєю величчю. Площа Мазурського моря складає 136 кв.км. По водоймі ходять яхти, катери, моторки тощо. Непоганий сервіс – на березі ресторан, є пірси для яхт, в кукурудзяному полі хтось завбачливо поставив дерев’яний дороговказ “Do sklepu”, тобто “До крамниці” по нашому.
Після відвідин цього самого “склепу” ми вирішили зайти до католицького костелу в селі Окартово. Село, до речі, дуже чисте, охайне. Сподобались будиночки з червоною черепицею. Костел теж дуже гарний! Колоритна дерев’яна споруда була побудована, здається, ще у 18 столітті. Над дверима висить табличка з датою реконструкції храму – 1923. Всередині просто супер! Чесно кажучи, я в багатьох польських містах таких соборів не бачив! Польський священик подарував нам нові примірники журналу місцевих католиків – “Nasza arka”. Взагалі-то, на виданні стоїть ціна, але нам дали свіжі номери просто так.
Повернувшись до табору, ми зайнялись своїми справами.
З наступного дня і до завершення мого перебування у Польщі, я разом з усіма їздив за 80 км від нашого табору до містечка Сувалкі, де й працював на православному цвинтарі.
Робота була нелегкою, але водночас цікавою. Польські кладовища дуже гарні. Практично біля кожного поховання стоять невеличкі монументи Ісуса Христа та Діви Марії. Чисто. Багато квітів у горщиках. Поблизу, прямо на цвинтарі – православна церква 18 століття, повністю з дерева. Усередині нереально гарно!!!
Оскільки Польща і зокрема містечко Сувалкі тривалий час входила до складу Російської імперії, то там дуже багато могил росіян кінця 19-початку 20 століть. Залишились у місті й старовіри – люди, що говорять поганючою російською зі страшним польським акцентом. З двома бабцями ми навіть поспілкувались. Навіть тут у Польщі, ці дві людини, що все життя прожили на чужині, зберегли усі риси російського народу – великодержавницького шовінізму їм не бракує! Що за народ!
Щодо Сувалок, то містечко невелике, тисяч 20 напевно. Розташоване у 27 км від литовського кордону, тому населення говорить тут з відчутним литовським акцентом. Лише за 80 злотих можна поїхати на екскурсію до Вільнюса. Шкода, що не було литовської візи.
На вулицях дуже чисто. Багато гарних споруд. Особисто мені сподобався Костел Святого Алєксандра. Є й пішохідна вулиця, де художники продають свої твори. Незважаючи на те, що за кількістю населення Сувалкі – типовий український райцентр, тут є свій McDonalds, нічний клуб, торговий центр якому б позаздрило навіть обласне місто Полтава, регулярно проходять рок-концерти.
Світлофори усі звукові. У нас зараз у Києві таких багато. Поки горить зелене світло, лунає звук. Коли загоряється червоне для машин ти сам натискаєш кнопку на панелі світлофора і переходиш. Ми довго не могли в’їхати чого ж це зеленого для нас нема, а машини стоять! До речі, на червоне ніхто не переходить, хоча воно горить доволі довго і машин часто просто нема. Оце рівень культури!
Якось я вскочив у халепу. Купив бляшанку пива, йду собі з другом, роздивляюсь якісь файні будиночки. Тут, бац! Перед нами з’являється двоє поліцейських і заявляють: “У нас пиво на вулиці пити заборонено. Штраф – 100 злотих!” Уявляєте мій стан?! А у мене ще й документів не було! Довелось морозитись, мовляв ми не місцеві, не знали. На щастя, ці двоє виявились нормальними хлопцями і пробачили мені. Але пиво довелось викинути до урни.
До речі, щодо урн. Вони тут стоять на кожному кроці, є окремі бачки для пластику, скла тощо. Європа!
Тепер розповім кілька слів про те як ми щодня повертались до табору. В нашому “Ікарусі” ззаду була кабінка, що зачинялась дверима. Набравши пива та деяких інших напоїв, сховавшись від стороннього ока, туди набивалась купа поляків і українців. Жартома ми називали цю кімнатку VIP!
Дві години дороги до табору проходили весело і змістовно! Ми пили пиво, дуріли, співали пісень. Особливо до вподоби нам прийшлась “Hej, sokoly”. Можливо тому, що в ній ішла мова про Україну. Інколи ми заспівували її тричі, а то й більше разів.
Також, у VIP мені перепало спробувати “колу по-польськи”, яка робилась з “Кока-коли” й горілки у співвідношенні 1:1. Після польського напою ставало дуже весело!
От так і жили...
Ще дуже запам’яталось святкування Івана Купала. Це була величезна театралізована вистава! Зробили все згідно українських традицій!
Наостанок розповім про кілька польських містечок та історичних місць, що їх довелось відвідати.
Село Окартово. Цікаве тим, що розташоване на березі Снярдв – найбільшого польського озера. Дуже класний костел 18 століття. Я вже писав про цю споруду.
Ожиш. Невелике місто тисяч на сім населення, розташоване у п’яти кілометрах від табору. Тут довелось побувати на днях міста. Поки наші виступали на сцені, ми з друзями пили пиво і насолоджувались життям!
Взагалі, в Ожиші мало якихось визначних пам’яток. Відзначу пам’ятник Папі Римському Іоану Павлу ІІ. Він зроблений з дерева і поставлений Каролю Войтилі при житті.
Сувалкі. Про це місто я вже писав. Відзначу Костел Святого Алєксандра, пам’ятник Марії Конопницькій, православний цвинтар із дерев’яною церквою 18 століття, гарний парк і річку з дуже промовистою назвою Чарна Ганьча!
Елк. Це вже містечко побільше. Тисяч на тридцять. Елк просто вразив! Дуже гарне місто!
Неоготичний Костел Найсвятішого Серця Пана Ісуса із тридцятиметровим шпилем (може й помиляюся, кажу наглядно). Багато старовинних будинків.
Меморіальний комплекс німецьких солдатів у Бартоше. У мене нема слів! Величезний меморіал створено з любов’ю. Все зроблено із суто німецькою педантичністю. Та що там казати! Зайдіть на www.natio.org.ua та самі подивіться. Від себе додам, що фото не передають аури того місця. Його треба побачити самому.
Гітлерівські бункери. Два невеличких дзоти в полі. Стоять там з часів ІІ Світової.
Старовинний млин. Судячи зі стилю побудови, прусський. Нагадаю, що Мазури до 1945 року перебували під владою німців. Це була Східна Прусія. А колись давно тут жив стародавній балтійський народ – пруси, мова яких фактично є мертвою. До речі, назва міста Ожиш походить від пруського слова “арис” (повітря).
Озеро Снярдви. Бівак “Pod sosnami”. Тут ми провели пів дня. Побачили парад байкерів у Окартовому. Купались на озері, яке розмірами нагадує справжнє море! А ввечері ми катались по водоймі на катері.
Та все ж таки найголовніше це природа!!! Ліси, озера, поля помережані пагорбами. Мазури – дуже гарна місцевість.
В день перед від’їздом ми взяли участь в урочистому відкритті українського меморіалу на цвинтарі в Сувалках.
Прийшов православний священник. Відбулась служба. Раптом серед ясного неба з’явилась хмара і почав йти дощ! Навіть природа оплакувала душі борців за вільну Україну...
Наступного дня ми вирушили додому. Прощання з поляками. Бувайте, друзі! Коли ще побачимось?
По обіді ми були у Варшаві. Столиця Польщі, м’яко кажучи, не вразила. Велике сіре місто. Дуже мало старої архітектури. З усього, що бачив, виділю лише відбудований Королівський Замок і будинок посольства Великобританії. А так, той самий Харків, тільки чистіше.
Після зустрічі із працівником української амбасади в Республіці Польща, ми сфотографувались коло пам’ятника молодому Тарасові Шевченку, скупились на Варшавському базарі (ця одна з найбільших у Центральній Європі “товкучок” дуже нагадує харківський “Барабашово”, принаймні циган і в’єтнамців не менше!) і рушили в напрямку України.
Ввечері зупинились у Любліні. Випала нагода півтори години погуляти у цьому славному місті. Люблін сподобався! Класний замок, багато старовинних будинків, костелів. Дуже цікавою є краківська брама.
Нарешті рушили в дорогу. Ввечері зупинились коло кордону біля якоїсь забігайлівки, попоїсти.
Кордон перетнули вночі. Простовбичили біля двох годин – дурості наших прикордонників нема є меж!!!
Ось ми в Україні! Здрастуй, рідне земле! Я вже скучив за тобою! 
Швидко минули старовинний Луцьк, проїхали дуже чисте й зелене місто Рівне. Далі я переважно спав. Я повертався до рідної домівки. А в голові вже роїлись думки про майбутні мандри... 
 

Ездили мы в втроем (Я, Бохан и Гришок) 21-23 января 2008 года. Первый раз покататься на лыжах…
Всё началось с Киева, как только сели в вагон. Соседи (строители) проснулись как только мы зашли. Морды запухшие (видно ночь у них бурная была). Мы сразу решили, что с соседями нам более-менее повезло. Через 1,5 часа нас вышли проводить в Фастове. За две минуты мы успели бахнуть «за отъезд», постремать провожающих солеными огурцами и сухарями, благо огурцов у нас было три литра и хватило их нам на всю поездку. Дальше рассказывать не буду – и так всё ясно (бухло, девчонки, песни, веселье..). Отдать должное проводнице (Классная тетка) она все вытерпела и даже умудрялась, проходя мимо нашей купешки, подпевать «Я свободен». Утро 21го 06:40. Как нестранно, у всех аккумы в телефонах сели. Но я помню, что нам нужно до с. Ясиня. После не долгих поисков на вокзале нашли маршрутку за 20 грн с рыла в 09:40 отправление. Пока было время – мы похавали в кафе здания вокзала. Официант нам даже подогрел нашу недоеденную курку и мы славно позавтракали (Все время не оставляло впечатление что люди в Ивано-Франковске намного добрее той же столицы). Там же подзарядили телефон. Созвонились с хозяином хаты Василием. Вроде все норм. Дорога до Ясиня около 3-ох часов. Только по дороге стали понимать куда мы попали: природа офигенная! Дальше нашли побырику УАЗик за 150 грн и погнали на гору. Цена немало удивила, т.к. ехать нужно было каких-то 7 километров. Перед отправлением водила предупредил, что мы не 100% доберёмся до назначенного места… Но все-таки за минут 40-50 доставили нас на место. Дорога просто полный экстрим, своих денег стоит однозначно! Встретила нас дождливая погода и жена Василия – Оксана (лет так 28-30), которая провела с нами остальные 3 мучительных дня. Поселились за 110 грн с 2-х разовым хавчиком по словам хозяйки «на чердаке в сарае». Хатка ничего так… На стенах шкуры волка, 2-х лисиц, рога оленя и много чучел всяких птиц, камин. Все полностью из дерева. Домик был на высоте 1400 м. До подъемника метров 150-200, но мы решили идти кататься на следующий день, в связи с поздним прибытием и плохой погодой. Вечерком думали заказать баньку и шашлыки, но ничего из этого не вышло – все бани были забиты, а шашлык хозяйка не согласились готовить, так как вечером поднялся сильный ветер и искры костра неслись на ближайшие домики. Но мы не допустили испорченного вечера – сытный ужен с водочкой, знакомство с Оксаной, громкие песни на гитаре, ну и наконец дебош в нашей комнате до 5ти утра. Утром лёгенький бодунчик исправил бокальчик горячего вина (глинтвейна) и завтрак. Отдать должное хозяйке – готовила она по-домашнему вкусно. Позавтракав, выбрали себе лыжи, и погнали на ближайшие маленькие горочки, учится кататься. Перед уходом кочегар Вадик дал пару советов катания: главный о том как «тормозить» (просто падая набок) и то что палки можно оставить дома. Там встретили двух пацанов лет 12-13, после недолгого разговора они нам пообещали, что мы убьемся и посоветовали на подъемник вообще не ходить. На вопрос где можно потренироваться они ответили, показывая на небольшую горочку: «Вон на той горке». После паузы добавив: «Хотя вы все равно убьетесь». На такой оптимистической ноте мы пошли тренироваться. Через часик мы решили, что нужно тулить на подъемник. Вернулись домой, оставили шарфики, шапки и палки, поскольку решили что они не понадобятся. Как выяснилось позже, одеваться надо было теплее, да и палки были бы очень кстати (Спасибо Вадику). По дороге познакомились с черкассцами, которые уже 9 дней здесь катаются. Придя к подъемнику мы решили с Гришком пойти сразу на большой (1200 метров спуск и приблизительно 45 градусов уклон) подъемник, Бохан решил сделать пару спусков на детском. Один подъем на большом бугеле 10 грн. Спуск наш длился не 5-10 мин, а минут 40-50 .Там где спускаются все, нам показалось неинтересно и мы отправились в сторону от трассы.. Как оказалось позже это и было нашей ошибкой – на склоне не был разбит снег и мы съехали метров 400 кувырком по льду. Это зрелище нужно было видеть. Реальная видимость 5-10 м, жуткий ветер, мы без шапок, палок… В общем мы каким-то макаром скатились с той горы, хотя могли бы и не скатится (Посещали мысли, что не все дела еще сделали, да и вообще, жить еще хочется). Отделались лишь ушибом колена, синяками на заднице и ногах. Внизу Бохан с черкассцами уже хотели вызывать МЧС. Вид был у нас забавный - все в инее, как будто после восхождения на Эверест. Еле дотопила домой. По дороге, на нас сочувственно оборачивались. Чтобы как-то отойти от «спуска», заказали баню на 3 часа – 225 грн. За ужином познакомились с соседом со Львова – Тарасом. За ужином он оставил вполне нормальное впечатление, и мы его пригласили с нами в баню (где я и оставил своё кольцо). Набрали пива и погнали вчетвером. Тарас оказался озабоченным типом, и в конце настойчиво требовал мужского стриптиза. Попарились отдуши, а при возвращении на кухню хозяйка, увидев нас, с криками «Беда! Беда!», бегом закрыла дверь (неверное вспомнив вчерашний вечер, не захотела повтора…). Утром позавтракав, заказали у Оксаны по 1,5 л глинтвейна, банку белых грибочков, фото на память. С горы спустились по 25 грн с рыла вместе с черкассцами (заранее договорились с соседом Оксаны). В Ясенях договорились с маршрутчиком за 250 грн с машины (нас было шестеро). На вокзале еще зарулили в кафешку. Сытно и недорого поужинали и на поезд. С соседями нам не повезло (Мамаша с больным ребенком, обещающая вызвать ментов, проводника и еще кого-то), мы переселились в соседнее купе, так как у нас были верхние полки. Как прошла ночь в вагоне тоже рассказывать не буду, и так всем всё ясно.
В общей сумме за все я потратил 870 грн.
Вот так втроем мы открыли первый в нашей жизни сезон катания на лыжах :-)

Пришло долгожданное лето, а с ним – пора летних отпусков. И когда перед нашей семьей  возник вопрос, куда поехать отдохнуть – было принято единогласное решение – Крым! Окончательным местом был избран Партенит.

            В том, что мы не ошиблись с выбором, подтвердили наши самые первые впечатления – горные дороги. Чего стоят эти спуски и подъемы, когда едешь под аркой из живой листвы, а потом неожиданно открывается великолепный вид на гору, с игрушечными домиками и ровными, зелеными квадратами виноградников! Или с замиранием сердца и радостным ожиданием скорой встречи где-то далеко внизу видишь синий кусочек, сливающийся с небом – МОРЕ! Так захватывает дух, что забываешь щелкать фотоаппаратом, чтобы забрать хоть малую толику такой красотищи с собой домой…

            По извилистой дороге мы, наконец, заехали в поселок Партенит, который находится между Алуштой и Ялтой. Так как ехали мы безо всякой предварительной договоренности, первым делом занялись поиском жилья. Высадившись на маленьком перекресточке,  нас первым делом взяли в окружение несколько брокеров, предлагая множество вариантов: квартира под ключ, частный сектор, комнаты… Капитулировали мы перед шустрым дядечкой, который вырвал нас из наседавшей толпы, и предложившим уютную комнату в квартире со всеми удобствами.

            И, несмотря на усталость от бессонной ночи за рулем (у мужа), и неудобным сном на автомобильном сиденье (у меня), мы, не сговариваясь, пошли, конечно же, на пляж! Хозяин любезно показал нам дорогу, и немного проводил. В Партените есть несколько бесплатных и два платных пляжей. Единственно, нужно приходить пораньше – хотя бы к восьми утра, чтобы занять хорошее место. Мы не забывали также, что это оптимальное время для загорания – с 8 до 11:00. И, правда, после 11:00 на пляже даже под зонтиком находиться было тяжело – солнце палило неимоверно!

            Но какое же это удовольствие окунуться в удивительно голубую, прозрачную морскую воду, где дно видно даже на глубине 5 м! О том, что приехали мы всего лишь на недельку, начали жалеть с первого дня пребывания в Партените. Тем более что в наши планы входило не только поваляться на солнышке – муж еще в Киеве придумал большую экскурсионную программу, которую ему не терпелось воплотить в жизнь.

            Однако если вам лень тратить время и деньги на всякие прогулки с бубнящим гидом – прогуляйтесь по парку санатория «Крым», это место, ради которого стоит ехать именно Партенит! Я даже не знаю, можно ли назвать парком огромную территорию, которую мы за два дня не осилили. Казалось бы, бесконечные аллеи обсажены диковинными растениями, разнообразными хвойными, пальмами. А воздух! Чистый, пьянящий, наполненный ароматами цветущих кустов, цветов, деревьев, с соленым привкусом моря! Недаром ЮБК считают здравницей еще с царских времен – тут от одного воздуха оздоровиться можно!

            Также на территории находится дельфинарий, и я пожалела, что с нами нет наших племянников – вот радости-то было от представления прекрасных, грациозных морских животных – дельфинов. И конечно, нельзя пройти мимо подъемников на знаменитую Медведь-гору, где открывается живописный вид на побережье.

            Следующим пунктиком нашей развлекательной программы стали крымские дворцы: Ливадийский и Воронцовский.

Белый дворец

В эти двери входили Император Николай II, Сталин, Черчиль, Рузвельт... и я!!!

           Ливадийский дворец поразил своей внешней красотой. Стены из белого инкерманского камня, арабская вязь узоров, итальянский дворик (в котором снимались несколько советстких фильмов, например «Собака на сене»), церковь в византийском стиле, ажурная ковка… Внутри же немного разочаровал. Ну что сказать – дача, она и есть дача, хоть и императорская:) Конечно, внутреннее убранство неплохо сохранилось, если учесть что после революции это был первый крестьянский санаторий, а во время войны дворец был разграблен фашистами. Было печально слушать трагическую историю семьи императора Николая II. Ведь несмотря на пресловутую песенку, он женился по любви, у него с женой были чудесные, прекрасно воспитанные дети (если сравнивать с нынешней мажорной молодежью)…

Ливадийский дворец единственный, который не сильно пострадал после того, как Крым освободили от немцев, поэтому именно в нем состоялась важная историческая встреча в феврале 1945 года - Крымская конференция глав правительств коалиции - СССР, США и Великобритании.

            Воронцовский дворец поразил и парком и самим строением. Казалось, я попала в сказку! Именно здесь снимался фильм «Небесные ласточки». Внутри все тоже прекрасно сохранилось – тканевые обои на стенах, мебель, лепнина на потолках… Необычен материал, из которого был построен дворец - это диабаз, его добывали неподалеку. Все камины сделаны из него, и отшлифованный, он очень напоминает гранит. В воспоминаниях надолго отпечатались: голубая комната, вся в великолепной лепнине (пол, стены, потолок) в которой ни один элемент не повторяется, потому что каждый сделан вручную; фонтанчик в столовой с родниковой водой; скульптура девочки в зимнем саду и спящий лев… Только бешенный галоп, который взяла наша экскурсовод слегка напрягал. Она и говорила также – словно поливала нас короткими очередями из пулемета, еле переводя дыхание. Из помещения в помещения ходили, чуть ли не бегом – в затылок дышала следующая группа. Совет: если вы хотите спокойно осмотреть все помещения и пофотографироваться, можете пройти экскурсию, а потом, не выходя из помещения (выйдя в парк, назад вас не впустят) пройтись опять по кругу, не чувствуя себя при этом стадом, погоняемым пастухом.

Сказочные башенки Воронцовского дворца

Фонтан с родниковой водой. Серый камень - диабаз.

Небесная ласточка собственной персоной:)

           

Перед отъездом мы не могли накупаться… Но время шло, и пора было собираться в дорогу. Крым покидала с щемящей тоской – прощалась как с дорогим, любимым человеком… Но мы уезжали с твердым решением вернуться в следующем году за той частичкой души, которую мы оставили у берегов Черного моря и спящей Медведь-горы…

Я водитель профессионал!За последние 9лет проехал 2.5 миллиона километров!Хочу сказать всем украинцам: 'У нас самая красивая страна в мире и очень красивый и самый добрый на род!"Очень люблю общение и благодарен сайту i.ua,что согу сказать Это на весь мир! Всем желаю здоровья удачи силы на кануне большого праздника Незалежності України!Будьте благоразумными и добрыми людьми!Жывите по БИБЛИИ и всё будет хорошо! С уважением ко всем Миша!

Добрий день, любителі відпочинку!

Цього року вирішив обійти славнозвісне місто вздовж і впоперек. Багато що побачив, з чим і можу поділитися:

Якщо Вам потрібен відпочинок близько субтропічної зони, поруч з мальовничими краєвидами та чистим морем - не обов"язково витрачати гроші на Ялту з її пафосом. Севастополь - дуже хороший варіант .

Спершу декілька слів про те, якої думки я був до поїздки. За словами знайомих: "Занад-то проросійське місто, де жителі скажено і жорстоко налаштовані проти українців та України вцілому, нахабно себе поводять при українській мові, плюс до цього всього криміногенна ситуація зашкалює, ввечорі не гуляти, і т.д.".

Висновки після поїздки: Люди є різні повсюди. Траплялися випадки, коли роздратовано дивилися на мене, коли не розуміли моє прохання українською мовою. Було таке, що доводилося перекласти українську для кращого розуміння. Але весь інший час ми розмовляли виключно українською, і більшість людей спокійно, толерантно відносилися до цього, навіть дехто намагалися відповідати українською. Приємно . Звичайно, по-ночам не гуляли, але до 22:00 досить спокійне містечко, багато туристів та приїжджих.

Отже, швиденько по видатних місцях:

1. Графська пристань. Досить мальовничо вписуються сходинки в тиху бухту "Південна".

2. Оригінальна назва слідуючого пам"ятника - Обеліск на честь слави Севастополю:

Під ним же знаходиться один із популярних міських пляжів з крутим пірсом для любителів попірнати .

3. Далі - пам"ятник Київському князю Володимиру, який в Севастополі (на території діючого міста Херсонес) прийняв Християнство:

4. А далі слідує і сам Володимирський Собор, нещодавно відреставрований в оригінальному вигляді - Собор з неба побудований у вигляді хреста.

Між іншим, досить велично виглядає, якщо заходити у Севастополь з-моря. Собор розсташований з правого боку на вершині крутого схилу, на території історичного музею Херсонес Таврійський.

5. Херсонес Таврійський. Один з найпопулярніших музеїв Севастополя. Вхід в музей коштує 20грн., для студентів - 15грн. Доречі, будьте обережні! Перед входом до музею заховайте всі фото- чи відеокамери, щоб не стати на граблі, на які став я. Справа в тому, що фотозйомка тут платна, і коштує 10грн., тому проносьте вашу техніку в сумках .

Якщо дивитися зі сторони моря - то звичайна скеля, яка нічим не відрізняється від інших. А зсередини - просто грандіозне місто, враховуючи його створення - 5ст. до н.е., та існування близько 2000 років, процвітаючи та розвиваючись.

Так начеб-то руїни, але якщо відтворити у своїй уяві це місто в ті часи, з такими вузенькими вуличками, маленькими будиночками, сходинки, які колись оббігали ноги стародавніх греків...

На території Херсонесу розсташований музей побуту (вхід вільний, але без фотокамер), де збереглися низка дуже цікавих предметів з побуту, військових елементів, тощо.

Глечики збереглися майже ідеально, після стількох років! А он той останній - під зріст людини. Щоправда так і не вдалося дізнатися, що там зберегалось .

Теж пам"ятник князю Володимиру, але в другому образі...

А ось дуже цікавий будинок. Це підвал монетного двору. І ці кімнатки колись були переповнені золотими-срібними монетами. Чому? - тому що жителі Херсонесу в основному займалися торгівлею: купляли зерно в місцевих жителів Криму - таврів, і їм продавали посуд та прикраси.

Звичайно, якщо у Вас є бажання і можливість - можете замовити собі екскурсію, або хитро підключитися в набрану групу, як зробив я. Таких там вдосталь. Нам нічого не сказали, тому ми з радістю послухали "на шару" уривок з екскурсії. (жіночка з парасолькою - екскурсовод )

Ось наприклад це спорудження - засіб збору дощової води. Так як в греків питної води було не так багато, дощі були чудовим джерелом.

А ось частина будинку рибака. Там далі з правоко боку знаходяться підземні баки для засолювання риби. А зліва - елемант каналізаційного відводу. Уявіть собі, каналізація в той час!

Цікавий факт: Греки засолювали рибу натсупним чином - не чистячи кидали її в яму, далі насипали шар солі, потім знову рибу... Отак декількома шарами в підземні сховища вміщалося кілька десятків тон риби. Вона пускала сік, якій потім використовували для приготування їжі 

Ось так близько знаходилося місто біля моря. В наш час апартаменти з таким видом коштували б.... 

Цікавий факт: За період від розпаду Херсонесу - більше ніж 5ть столітть, велика частина міста пішла під воду, що пов"язано з тектонічним рухом та зміщенням скель.

На території музею Ви можете скупнутися в чистенькій воді. Щоправда обладнаного пляжу Ви не знайдете, але цікавих місць з каменю - вдосталь!

А ось там далі - велика дзвіниця, яка нині діє як експонат. А раніше вона робила гучний дзвін вздовж кілометрів!

Прямо навпроти Херсонесу - Північна частина Севастополя (де ми, власне і зупинилися). Будівля по-центру на горизонті - Флот Російської Федерації. На фоні неї флот України виглядає.... не дуже велично )).

А ось і сама дзвіниця. Від екскурсовода підслухали, що тут знімався фільм Буратіно, де він закопував свої монетки.

Просто вражає, коли дивишся на будівельні технології тих часів!

6. Пам"ятник Тотлебену, дуже відомому генералові Першої оборони Севастополя 1854 - 1855рр.

7. Пам"ятник якорям. Мені, наприклад, було дуже цікаво глянути на різноманітні якорі, тим паче в таких розмірах!

8. Панорама Севастополя - теж досить відомий музей. Полотно, що було реставроване після евакуації при Другій Світовій Війні, ілюструє Першу оборону Севастополя від англійців та французів. Досить об"ємно та реалістично виглядає.

9. А ось і Севастопольське Сонце. Хоча його і нема в списку визначних місць, але я вирішив його окремо відзначити 

10. Фортеця Чембало, що розсташована біля Балаклави. Краще сказати - залишки фортеці.

11. А ось і вигляд з фортеці. Скелі, що закручують голову з фантастичним видом на бескрайню блакить моря... Це видовище, скажу Вам, варте того, щоб підніматися 500 метрів до фортеці.

12. Місто Балаклава, яка славиться унікальністю своєї бухти. З моря навіть досвідчені моряки не могли її побачити. А сама бухта була надійним захисником кораблів від штормів. У свій час кораблі Англії та Франції тут розміщалися при нападі на Російську імперію.

13. Пам"ятник Купріну, що жив у свій час в Балаклаві. За самим пам"ятником знаходиться і будинок, де він жив. Побувавши в Балаклаві, розумію, чому сюди рвалися поети. Навіть такі, як Леся Українка :).

14. Ну а цей невеличкий тунельчик вартий 1-го місця уваги любителів історії Холодної війни.

Музей підводних човнів до Вашої увагиВ скелі протяжністю близько 5км вимуруваний тунель, ціль якого - секретний об"єкт СРСР по ремонту підводних човнів та зберіганню ядерних запасів.

Це було також і сховище від ядерного удару.

На фото зображені анти-ядерні двері, які автоматично повинні були спрацювати при атомній атаці з-боку США.

Цікавий факт: Цей об"єкт був розрахований та витримання ядерного удару, та утримання в ньому ще 30 діб повного військового складу. Там знаходилися склади з продуктами та вся інфраструктура, необхідна для функціонування солдатів.

15. Балаклавська пристань з видом на фортецю.

16. Звичайні севастопольські вулички...

17. На цій фотографії зображений корабель, що заховався за набережну, але його викриває захід Сонця. Доречі, на задньому плані - головний вхід кораблів у Севастопольську бухту. Центральна набережна поблизу площі Нахімова - туристичний центр Севастополя.

16. Прямо під площею - працюючий Сонячний годинник. Щоправда, звірити його точність нам не вдалося, але судячи з його конструкції - "всьо чотко" .

18. Ще один архітектурний витвір - Пам"ятник затонувшим кораблям. Це фото Ви знайдете в будь-якій брошюрі, пов"язаної з Севастополем.

19. Варто виділити один день, щоб поїхати на мис Фіолент. Прямо під вами - Яшмовий пляж, а ті маленькі цяточки на піску - туристи .

20. Георгіївська скеля, зі знаменитим хрестом на ній:

21. Джерело, прямо біля спуску до моря. Досить незвичайне природнє явище, як на мене:

А ось і сам мис Фіолент, щоправда до нього можна тільки доплисти. Я пробував вплав - досить тяжко 

Такими скелями тягнеться берег від мису Фіолент до Балаклави...

22. Слідуючим пунктом стало Братське кладовище, на вершині якого знаходиться пірамідальна церква. Як нам повідомили - таких у світі всього три. Повна назва - Церква-пам"ятник св. Миколи Морського:

23. Малахова курган. Схема оборонних споруд Другої Світової Війни:

24. Вхід до музею Малахова Кургана.

25. Оборонні споруди Другої Світової Війни. Укріплення німців. Близ Діарами.

26. Зараз ми з Вами знаходимося на самій крайній південно-західній точці території Севастополя. Ще перед Другою Світовою Війною тут розпочато будівництво грандіозного оборонного комплексу під назвою 35-та Батарея. Поглянемо, що там всередині...

Як виявилося, тут екскурсія безкоштовна, і дуже гарний та вічливий персонал, що відповідає українською мовою. Цей комплекс представляє собою величезний лабіринт підземних споруд для утримання військових, а також при війні тут знаходились дві величезні Вежі, які робили обстріл німецьким кораблям...

Якщо копнути історію глибше, то виявляється, що в цьому бункері відбувалися останні битви і остаточний полон радянських вояків німецькою армією у 1942-му році. Розповідь екскурсовода наскільки була зворушливою і "душещипаючою", що навіть мені стало непособі, коли уявив сцені тодішніх баталій!

Це руїни Бункера. Коли радянські вояки зрозуміли, що виходу немає - вони підірвали всі Вежі, щоб не дісталися німцям...

27. З вершини 35-ї Батареї відкривається вид на чудове місце - Блакитна (Голубая) бухта, де проходили зйомки фільму Людина-амфібія.

28. Інкерманський монастир, вимуруваний в скелі. Це одне з тих місць, де ми не встигли побувати. Але фотографію можна зробити прямо з-поїзда!

Там же, катакомби в скелях. Їх тут просто безліч!

29. Дане місце я спеціально приберіг під кінець. На території Херсонесу Таврійського збереглася споруда під назвою "Базиліка". Саме збереження, а не реставрація колон, і складає всю унікальність цієї будівлі. На старих одногривневих купюрах саме її було зображено, як символ України:

30. Ну а про нічне місто - можна нічого не говорити... Просто самі полюбуйтеся!

 

Висновок: Севастополь для незабутньої мандрівки рекомендую! 

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4 st1\:*{behavior:url(#ieooui) } <!-- /* Font Definitions */ @font-face {font-family:Wingdings; panose-1:5 0 0 0 0 0 0 0 0 0; mso-font-charset:2; mso-generic-font-family:auto; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:0 268435456 0 0 -2147483648 0;} /* Style Definitions */ p.MsoNormal, li.MsoNormal, div.MsoNormal {mso-style-parent:""; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:12.0pt; font-family:"Times New Roman"; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";} @page Section1 {size:612.0pt 792.0pt; margin:2.0cm 42.5pt 2.0cm 3.0cm; mso-header-margin:36.0pt; mso-footer-margin:36.0pt; mso-paper-source:0;} div.Section1 {page:Section1;} --> /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman"; mso-ansi-language:#0400; mso-fareast-language:#0400; mso-bidi-language:#0400;}

 

Поехать на Арабатскую стрелку решили для того, чтобы узнать, есть ли ещё чистая вода в Азовском море. Были в Бердянске, Урзуф, Белосарайка...

 Чистота моря поразила: если не шторм и погода благоприятствует, и ходите на море с утра (часиков с 7 уже там) то читсота вам гарантирована. Пляж сплошной, насколько хватает взгляда. Сначала мелко, шагов 20, потом углубление до 2 метров, а потом снова отмель по пояс и дальше плавно до глубины. Вобщем с моим ростом 188 см. было комфортно, ибо возле берега не совсем просторно когда начинают подтягиваться пляжники(с детьми) любящие поспать. Отходите подалее и будет вам щастье и комфорт... Вывод: море 11 баллов из 12.

   Пляж.

 Песок с мелкой ракушкой, хороший, через подстилку ничего не чувствуеться. Грязноват, ибо неискоренима привычка людей тушить сигареты в песок и там их оставлять, поэтому когда ложишься на песочек, сразу всё это заметно. При выходе с пляжа, а там их много, стоят урны с раздельным сбором мусора, так что проблемы выкинуть огрызки/бутылки/газеты нет, если есть желание... Вывод: пляж 9 баллов.

   Питание.

Мест где покушать хватает, но все они походно-полевые, палаточки, пластиковая мебель, посуда, и рацион не совсем полезен и разнообразен: шашлык(почти везде с 18.00) плов, шурпа, чебуреки, простенькие салатики. Лучше выбирать жильё с возможностью готовить, хотя многие как раз этого и не хотят делать на отдыхе. Решать самим. Но подчёркиваю ещё раз - выбор что покушать готового невелик. Брал с собой парадно-выходную форму, думал есть кафе-рестораны, а даже не одевал ни разу - ничего похожего и близко нет... Вывод: массовое питание на 6-7 баллов.

   Жильё.

Если добираетесь на общественном транспорте, то лучше выбирать жильё заранее, благо в инете полно предложений, ибо потом по месту метаться там в поисках жилья не очень удобно, потратите время, нервы и вообще это ненадёжно. Я заранее просмотрел все предложения, отсеивал то что не нравиться, а в большинстве случаев просто не было мест :-( так что позаботьтесь заранее. Вариантов много от 40 грн. за койку, а их может быть в комнате и 6, до 400 грн. в отеле (у Запорожця например). Самая ближняя улица к морю - Морская, потм Комарова, далее идёт центральная улица(название не помню)потом Сивашская самая дальняя от моря, но самая ближняя к Сивашу. В пинципе где бы не поселились, максимум идти к морю минут 20 не спеша, так что это не самое страшное, если ходьба для вас не совсем тяжка. Мы выбрали номер в частном секторе, у дядечки на участке построены 2 дома с нуля, полностью всё есть внутри: душ с постоянным наличием гор.воды, туалет, умывальник, зеркало, всё в плитке, вообщем на 12 с +, прихожая с зеркалом, вешалкой, на полу линолеум, стены под шпаклёвку, потом зал где кондишн, ТВ спутник, холодильник, диван буквой Г который раскладывается, столик, чайник, чашки,: потом спальня с огромной двуспальной кроватью, шкафом, и ещё одной односпальной кроватью. На окнах жалюзи. Вся мебель новейшая, вообщем ЛЮКС. За всё это мы платили 250 грн. в сутки. Плюс к дому пристроена кухня с всей мыслимой и немыслимой посудой, печкой, холодильником, стир.машинкой, и прочее. Вообщем, супер, и расположение такое, что до моря и до Сиваша одинаковое расстояние почти. И туда и сюда. На море ходить лучше с утра часиков с 7 до 11, потом домой, обед, отдых, а потом с 16 на Сиваш и до заката, а солнце как раз в него и садиться, зрелище прекрасное. И грязи там чудесные...

   Вот так вот товарищи, всего не расскажешь сразу… Отдых хороший, но неделька маловато L

 

   Если хотите отдохнуть от благ цивилизации, то это то что надо. Супер. Чистейшее море на всём Азовье. Всем удачи!!!

 Прежде, чем рассказать о своем путешествии, поведаю про свой сон. Снилось мне, что я плыву на красивой белой яхте под белым парусом. Над головой- голубое небо с белыми облаками.Я плыву и наслаждаюсь  прекрасным морским  пейзажем. Этот сон повторялся несколько раз.

 Этим летом я отдыхала в Крыму.  В Севастополе была первый раз. Впечатлений было много- побывала на набережной,в Херсонессе. Но самые яркие впечатления  ждали меня в Балаклаве.

Не успела я полюбоваться красивой набережной, как услашала голос незнакомого мужчины:" Хотите покататься на яхте?" От нахлынувших эмоций я остановилась, как вкопаная. " Хочу"- выпалила я на одном дыхании.Через десять минут я плыла на прекрасной белой яхте под белыми парусами, наслаждаясь прекрасним морским пейзажем и криком чаек.

Мой сон стал явью. Все о чем я мечтала- сбылось. Мечты сбываются...

Добрый день!!! Хочу рассказать вам как я провел лето. Тема очень интересная как на мой взгляд. Ну что, начнем. Дело было летом в августе месяце. В этот раз не куда особо не хотелось ехать, решил не усложнять себе жизнь и поехал в свое родное село Очеретяне. До воли таки жаркое лето было, и конечно же в маршрутке ехать тоже не очень то и хотелось, по этому решил добираться попутками или как это принято в Европе - автостопом. Вышел к трассе, стоять долго не довелось, остановился бусик марку не помню. Довез меня мужик до районного центра, дальше пишочком топать пришлось, но правда не долго,  минут 15-20 остонавливается беха моего дружбана а там нвся братва)) Саня, Леха и Серега, а есче немерянно пива)) Поскольку Леха за рулем, то не пил. Пить мы начали прям в машине, но по пару бутылочек. Завезли меня к моему дому, где меня уже ждали бабушка, дедушка и сестренка. Посидел с ними часок, пообщались и слышу сигналят парни. Ну  я сразу подорвался и к пацанам. Поехали мы на озеро продолжать начаттое дело. Оказалось в багажнике было 2 ящика пива, щашлычек, все как положено. Гульбенили до утра, музыку было слышно на все село. Ну впринципе когда я приежжаю в свое родное село, то всегда хорошо встречают. Так мы гуляли 3 дня подряд. Ну вот так я проводил свое лето. Пока не пришлось вот копать картошку, гулять даже не особо то хочится))

...Еще с начала мая я уныло смотрела на толщину отрывного календаря - казалось, он всеми своими силами пытался оттянуть момент нашей волшебной поездки в давнюю мечту - Англию. Но против судьбы не попрёшь, пришлось ему сбрасывать свою "броню", все ближе приближая дату "Х". И вот мы с мамой, счастливые, стоим на перроне в ожидании поезда (т.к. мама боится летать, пришлось ехать поездом до Варшавы, а потом через старушку-Европу на автобусе в Англию). Аж неверится! Наконец-то мы покинули осточертевшую до предела рутину!)))

Великобритания встретила совковых туристов приветливо: моросящим дождём, левосторонним движением и розетками с 3 штырями (что повергло нас в благоговейный ужас).  Однако, пропев боевую песню, мы выползли прямо в Лондон, район Вестминстер. Ну, что сказать, от нахлынувших впечатлений перехватило дыхание - Биг Бен!!! Прямо над нами!!! Впору кричать: "АААааа!!!..." (что мы и сделали)). А еще телефонные будки!! Красные!!! И двухэтажные автобусы!!! Тоже красные!!! Вообщем, изнасиловав фотоаппарат по полной программе, мы с радостью поплелись вечером в наш отель на самой окраине города. В этом есть даже свои прелести: милый райончик Эппинг в 1.15 езды на метро от центра. забавно, да?)) В общей сложности мы провели в Лондоне 3 дня. И в первую очередь поразились чистотой улиц, которые моют с шампунем, идеально ровным газонам с узорами и шикарным паркам... Ляпота!))

Затем мы проехали все Королевство, учитывая Шотландию, Уэльс и прочие прелести) Я могу сказать только то, что эти области вышли из сказки - очень милые пейзажи, шикарные горы, миниатюрные домики и пасущиеся овечки)) Про мужчин в коротких юбках я лучше промолчу, а то сразу краснеть начинаю)))

Еще один вполне неожиданный факт - там очень приятные и красивые (!) люди!! Так приятно было с ними общаться!!! Море позитива!!! 

В общем, Англия - это страна, где сбываются мечты... Лишь однажды погуляв по ночному Лондону, можно полностью изменить взгляды на жизнь, пересмотреть свои взгляды... Ощущение такое, что огни ночного города заглядывают тебе прямо в душу, оставляя по себе теплый приятный след и чудесные воспоминания... 

Мечты сбываются, друзья!! Надо только верить!!!))))) 

 

Весь наш поход начинался довольно таки неплохо и не сулил особых неприятностей предшествующих впереди. Сначала было довольно весело, по всему нашему тур. пути постоянно встречались магазины и как туристы-любители. мы не проходили мимо холодильников с пивом (радости не было предела). Первые две стоянки были вполне предсказуемые, не учитывая дождя (к которому мы были подготовлены). Но переход между третьей стоянкой и четвертой был для всех новичков испытанием очень сложным, так как в моей группе я по сути самый опытный (ну конечно кроме моего руководителя), но все таки для меня сей переход был сложноват, т.к. дорога по которой проходил наш маршрут была размыта, и пришлось вольно-невольно выбирать другую дорогу. Наш проводник (человек обладающей большой "фантазией") выбрал дорогу вверх, примерно 40 км. подъема под углом около 45 градусов. практически весь подъем мы все "обожали" нашего руководителя за выбор именно этого маршрута. Но шкурка стояла вычинки, мы все таки преодолели этот участок (с большими моральными и физическими усилиями) и потом отдых был просто замечательным. Забыл сказать, был еще подъем на г. Говерла но он был не столь сложным.
З.Ы. Благодаря всем магазинчикам и ларькам в конце похода от руководителя мы услышали такую фразу: "Вы заметили что не было ни единого дня, когда бы вы не бухали" - вот такой веселый туризм. Но можно и не пить, это индивидуальные нравы =)

Приглашаю всех желающих в следующем году посетить с нами Карпаты с подъемом на Говерлу (цены не дорогие, относительно других тур. компаний, гитарист в компании обязателен) , пишите на [email protected]