Ти не дощ. Тебе нема,
Бо нема в прогнозі.
Дарма, що ти бульби дмеш
По усій дорозі.
Неочікуваний, край –
Ми тебе не ждали,
Тому швидше утікай –
«Ближче до фіналу».
Не завдячуємо враз
Метео урологу.
Раптом впав, цей дощ на нас,
«Наче сніг на голову».
Гість не пошанований,
Як його «не ждёш».
Ти не запланований, –
Значить, ти не дощ.
На вулиці тихо плаче дощ. Сльози природи омивають парки, будинки, доріжки. А люди мчать у своїх справах, зовсім не помічаючи того, що плаче небо... Я люблю дощ, не завжди, але люблю ... Я вдивлялась у вікно: дощові краплинки падали одна за одною, бавились між собою, жартували, пританцьовували, насолоджувались вітром ... Вони, як людські долі, то зустрічалися і швидко та енергійно бігли уперед, і навіть холодний, чимось незадоволений, інколи навіть жорстокий вітер був не в силі змінити їхній напрям, то раптом несподівано розбігалися, перетворювались на водяний пил ... Я чітко бачила ті відбризки, відчувала їх на собі ... Свіже повітря зненацька увірвалось до кімнати, заполонило мене, бавилось з моїми думками ,вибирало тільки ті, що йому було найбільш довподоби, перекидувало окремі уривки, фрагменти мого життя ... Гра тривала недовго, все відбувалося швидко, миттєво. Щось причаровувало мене у цьому безперервному процесі ... Я слухала дощ... Така неповторна музика важких, грозових крапель, що б’ються по шибках і підвіконню, немовби просяться, щоб їх впустили до хати! Люблю цю музику, люблю думки під неї... Стільки всього надумала - про світ, про відносини, про те, що завтра - знову робота, що знову замкнеться коло "дім-робота-дім". Мабуть так і треба... А дощ все йде і йде - густий, сильний, теплий... 
