"Коли треба буде, то й занімію, піду чоботи латати, а себе не зречуся."
Сергій Єфремов. Щоденник. 17 січня 1929 року
У 90-х рр. минулого століття історики багато зробили, щоб розкрити суть процесу Спілки Визволення України, довести, що насправді контрреволюційної організації не існувало, або, як писав Гелій Снєгірьов: “СВУ – НЕ БУЛО !!!!!!”, а судову справу кваліфікував як “грандіозний історичний злочин”. Певну риску підвела під питанням щодо реального існування організації поява ґрунтовного дослідження “Політична історія України. ХХ століття”. Один з його авторів відзначив, що “СВУ” створили “у кабінетах слідчих”,
“насправді наукову і творчу інтелігенцію судили за її антирадянське минуле, зокрема, за участь у діяльності політичних партій, які утворили Центральну Раду. Судили також за відмінний від офіційного спосіб мислення”.
В 1989 році, ще за часів існування СРСР, академік Сергій Єфремов та інші «учасники» згаданої «Спілки» були офіційно реабілітовані. З’ясувалося, що у процесі попереднього слідства на них чинився психологічний і фізичний тиск.
Що ж примусило Єфремова говорити дурниці та ще й деталізувати їх? Насамперед режим знищив його репутацію в очах тодішнього суспільства. Адже ще 21 вересня 1928 року політбюро ЦК КП(б)У розглянуло питання «Про Єфремова» та ухвалило: «У зв’язку з виступом Єфремова в газеті «Діло» підняти громадську думку проти контрреволюційної діяльності академіка Єфремова».
Подальші рішення стимулювали кампанію проти Єфремова в тодішніх ЗМІ:
відбувалися збори з метою засудити «єфремовщину». Єфремов у щоденнику зафіксував враження від повідомлень про ці збори.
[ Читати далі ]