Видрукував історичні романи «Тризна» (2007), «Іван Богун — полковник» (2008, 2010), «Отаман Яків Шепель» (2009), «Честь і плаха» (2012), пригодницький роман «Золотий вовк» (2014), «Чорна берегиня» та податковий детектив «Сліди на Печерську» (2010), а також есе «Іван Богун: життя героя» (2013). 24 лютого 2016 року у Книгарні «Є» (м. Вінниця) відбулась презентація нового пригодницького роману «Свій-чужий». Крім роману «Свій-чужий», у видання увійшло історико-публіцистичне есе «Іван Богун — життя героя» та оповідання «Ангелятко». У липні 2016 року вийшла друком нова книга — пригодницький роман «Позивний «Богомол».

Твори: «Сліди на Печерську» — податковий детектив; «Чорна берегиня»; «Ангелятко» — оповідання; «Професор» — оповідання.

Романи: «Тризна» — історичний роман; Дилогія «Честь і плаха. Сторінки невідомої історії часів великої Руїни (1664—1703 роки)» — історичний роман у двох книгах; «Іван Богун — полковник» — історичний роман -хроніка; «Отаман Яків Шепель» — історичний роман; «Золотий вовк» — пригодницький роман; «Офіцер» — історичний роман; «Свій-чужий» — пригодницький роман; «Позивний «Богомол» — пригодницький роман; «Зело».

Есе: «Іван Богун: життя героя» — пізнавально-історичне есе.

Премії та нагороди: Почесне звання «Заслужений журналіст України» (2014); «Золота медаль української журналістики» (двічі); Лауреат премії Національної спілки журналістів України «Золоте перо»; Почесна грамота Вінницької облдержадміністрації і облради з наданням грошової винагороди (2007, 2010, 2011, 2012, 2015 рр.)

Олександр Микитович Дмитрук, Заслужений журналіст України, письменник

Вінницький національно-технічний університет подарував нам незабутні зустрічі з дивовижними душами українства: ректор університету Володимир Грабко, проректор, викладач та просвітянин Анатолій Теклюк, мистецтвознавець Тамара Буяльська, учасниця російсько-української війни Світлана Бевз, поетеса та журналіст Світлана Травнева. І письменник та журналіст Олександр Дмитрук.

Письменник, котрий, збираючи архівні, історичні факти та відомості по крихтах відновлює нашу істинну історію, не спотворену червоною пропагандою. Він крок за кроком відновлює правду про нас, про українство, не приховуючи моментів нашого тріумфу та досягнень істинно видатних постатей та діячів і водночас не цураючись тих фактів та подій, котрі багато хто волів би не знати.

Нам, усій Нації, потрібна уся ця правда. Така, яка вона є. Ми маємо знати хто ми та звідки аби завдяки знанню досягнень та поразок минулого відновити, відбудувати нашу генетичну інтелектуальність. Предки залишили нам надважливі константи нашого буття – Бог і Україна. Але московитська пропагандистська машина, в жерновах якої згинули мільйони українців, сотнями років направляла усю свою міць на те, щоб спотворити ці постулати, викривити їх, а потім і стерти з нашої свідомості.

Зазвичай письменники створюють нову реальність, занурюючи в неї читача. Олександр Дмитрук у своїх романах не створює інші світи, а навпаки, повертає нас в ту реальність, котра існувала насправді й котру від нас так ретельно приховували. Досліджуючи, відтворюючи, відновлюючи наше минуле він тим самим допомагає нам будувати наше майбутнє. Свідоме, осмислене та правдиве.

Це щира та усвідомлена «Сповідь» українця, котрий більше не буде програвати ворогу ані наше минуле, ані сьогодення, ані майбутнє. Для котрого правда національна гідність та честь – не порожні слова, а глибинні принципи. В цій людині виявилося вдосталь душі та волі, щоб проникнути за ту завісу, котрою від нас приховували наше істинне минуле, нашу автентичність. Усвідомивши все побачене, він своєю працею, своєю творчістю відкриває Нації очі на те, хто ми є.

І це насправді потужна перемога людини над системою. Тією системою, недобитки якої ще й досі активно псують нам життя. Ця зустріч, ця розповідь мене неймовірно вразила. Хоча відзнятий матеріал передає лише малу частину напрацювань Олександра Микитовича з творчістю якого, я в цьому щиро переконаний, мусить ознайомитися кожен свідомий українець.

Коли ми розмовляли з Тетяною Петрівною Пірус, котра, як і Олександр Дмитрук, відроджує глибинне українство, але через народну творчість: писанкарство та лялькарство, вона вкрай суворо ставилася до дотримання традиційності та обрядовості при відновленні нашої культури і категорично наполягала на тому, що писанки мають розписуватися з урахуванням «правил, традицій та заборон».

Ось так і герой цієї «Сповіді» вкрай принципово і навіть педантично ставиться до достовірності історичних подій і категорично не приймає будь-яких маніпуляцій чи перекручувань на цій ниві. Та саме такі люди потрібні нам у сьогоденні. Ми так багато помилялися, що сьогодні нам вкрай потрібні ті, хто своєю категоричністю та принциповістю допоможе нам відновити нас самих та не дасть знову і знову втрачати нашу автентичність та історію. Ті, хто не дасть нам знову втратити істинність українства.

 https://youtu.be/Jr6jjNTO3Ds