Я не хочу придумувать мрії, Чи листи знов в нікуди писати, Бо тоді моє серце німіє І не хоче у небо злітати. Я чекати на тебе не хочу, Бо хвилини тоді мов століття, Бо тоді диво-магія ночі В мить стає найсумнішою в світі. Я не хочу! Та знову чекаю… Я люблю, хоч й не хочу любити… Вкотре номер я твій набираю, Але так і не смію дзвонити…

Я читала про любов книжки, Та нема в них жодної підказки Як в реальність втілити ту казку, Де я млію від твоєї ласки, У якій зі мною поруч ти. І тому я вкрала у дощу Магію жагучої сльозинки, Що стікає по губах-жаринках, Що в очах запалює іскринки І хмелить бажанням досхочу. В запальної блискавки весни Вчилась спопелять думки я п’янко; В ночі – пристрасті украла вишиванку, Поцілунок ніжний – у світанку... І до тебе полетіла в сни… Я тебе випитувала в мрій, У зірок...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Кохання в мережі - примара.Тут душ єднання - не секрет,Та враз розвіюються чари,Як вимикаєш інтернет.Вмикаєш - знову ніжність й ласка,Романтика немов в кіно.Та все ж не справжня вся ця казка,А ми їй вірим все одно...

У ніч коли поруч із правдою На грані любов без тривог Я бачила зірка як падає В долоні закоханих двох, Як вітер стихав в напівподиху, Щоб мрій не сполохати мить, Щоб губ не спинить в напівдотику, Яким усе тіло горить. Я бачила блискавки промені, Що щастям пронизують світ І зір океани нескорені, Які звуть звабливо в політ. Я чула, як місяць нашіптував Ледь чутно кохання мотив, В цю мить цілий Всесвіт любов’ю став, Бо поруч зі мною був ти...

[Приєднана картинка] Вона ним марила, беж меж його любила, А він у скрипку був закоханий без меж, А в нього спопелялись мрійні щастя-крила, Без нот коханих,- не без неї…Жаль, та все ж... Вона була готова стати навіть болем Тих дивних звуків, що він так боготворив, А чи тоненької струни безмежним полем, Лиш щоб її, як скрипку, серцем полюбив… А потім скрипку ненавиділа, кричала У розпачі, клянучи нот простий мотив, І знов волосся-струни, вже безумно, рвала, Та ще сильніш звучав ...

Читати далі...

Сміється місячний промінь, Та ця усмішка не люба, Та ця усмішка – лиш спомин Про блиск бажаних очей. Без тебе сонце не сонце, Знов день – одна тільки згуба, І знов штрихи на долоньці Безумно довгих ночей... Палає зорями небо, Співає веснами вітер, Але весна, що без тебе Лише міраж, – не весна… В її усмішках сльозинки Ще й досі вечір не витер – Без тебе сліз намистинки В очах не сохнуть до дна.

Чи слухаєш ти тишу так, як я, Впиваючись в її чарівні ноти, Чи відчуваєш як до забуття Солодкий і звабливий її дотик?.. Чи так як я вдивляєшся ти в ніч, Шукаючи із зір бажань намисто, І чи сумуєш з сонцем віч-на-віч Як перший блиск зорі цілує місто?.. Коли хмільними сутінками я По твоїх венах розіллюсь в ці миті – Чи будеш відчувати ти життя, Чи будеш ти мене таку любити?!

[Приєднана картинка] Зачарованим вітром долі Я шукала для серця волі, Для очей виглядала неба, Що покаже той шлях до тебе. Я веселкою з мокрим серцем Видивлялась у мрій озерце, У якому твоїми снами Відбивалась любов ночами, У якому щодня тремтіли Твої очі моїм «хотіла б…», Я б летіла ясним промінням Бігла б тернами і камінням, Подолала б і часу милі Лиш чекав би мене ти, милий! Кого кличеш ти я не знаю, Може марно тебе шукаю… Мабуть стану… хоча б зорею – Хай для тебе, якщо не ...

Читати далі...

Заплакана весна в промоклій млі На почорнілому снігу забуто тліє. Камін. Гарячий чай. І ніч на склі Холодним подихом малює дивні мрії… Амур, стрілою зачепивши, шаль Зірве з плечей, бажанням диким спопеливши… Розлитий чай. Вогонь. Очей кришталь. Сплетіння рук. На двох один лиш подих. Тиша. Шалений блиск очей. Холодний чай. Гарячий дотик. Двох долонь на склі відбиток. І плаче за вікном весна нехай – В ім’я кохання всі гріхи їй треба змити…

Пройдусь одиноко по вулиці, Вдихну ніжний подих небес, Та сонце весняне знов хмуриться, Бо поруч немає тебе… Між всіх перехожих шукатиму Я знов твої очі й уста, І знову без меж сумуватиму, Що прірви між нами й міста… В моєму волоссі купатися Весняний промінчик буде, А я… я не вмію всміхатися Як поруч немає тебе…