Лондон… Берлін… Париж… Кава… шампанське… чай… Слухаєш… звеш… летиш знову за небокрай. Повість… новела… вірш… Пісня… соната… звук… Небом й землею між серця спинився стук. Сонячно… вітер… грім… Вечір… світання… ніч… Плачеш, смієшся, втім зовсім не в цьому річ… Сотні чужих країн… Фарби…акорди… па… Лондон… Париж… Берлін… Тільки тебе нема…

Не чуєш, не бачиш, а серце впивається солодко, Душа відчуває, думки шаленіють у мить… Ніякі скарби, діаманти, перлини чи золото Не можуть зрівнятися з тим, що у серці щемить. І хай буде світ дощовим чи холодним і вітряним, Та лиш як любов у серденьку без краю і меж, То стане вона світлом, сонцем, зорею, повітрям тим, Яке до схочу ти вдихаєш, яким ти живеш!

Сонце — не сонце, вітер — не вітер, Щастя, — не щастя, коли ти не мій. Ніжністю серця, полум’ям літа, Пристрастю ночі, загадкою мрій Я тебе знову цілую… і кличу… Кожної миті згоряю до тла… Знову твоє я малюю обличчя, Очі твої… Скільки ж в них є тепла! Знову крізь відстань тебе обіймаю, Шлях прокладаю до тебе з надій. Я так люблю!!! Тільки, Сонечко, знаєш Сонце — не сонце, коли ти не мій…

Я більше не боюсь твоїх очей. Перегоріло. Попелом у тиші Всі почуття недоспаних ночей, Яких відрікся ти, мене убивши. Не знаю. Може не кохала я? – Кохання ж бо не може спопелитись… А я душею більше не твоя, Хоч так хотіла серцем твоїм битись. Я так хотіла стати твоїм сном, Ридала від безсилля щось змінити, А ти кохання залишив за склом, Щоб я дивилась й не змогла зігріти… Я стільки в сонця випила весни, Та все дарма, тебе не розтопити… Як хочеш, зрадницею ти мене назви...

Читати далі...

Запроси мене на чашку чаю. Та не дуже чаруй лиш, вважай, А то раптом ще я закохаюсь У такий ароматний твій чай. І тоді я вкраду в тебе спокій: Без запрошень приходити я Буду знову і знову, аж поки Не напою свої почуття. Чи дзвонитиму ще опівночі, Бо &nbsp...

Читати далі...

Ну привіт, мій хороший… Нічними шляхами Ось і знову зустрілися ми на папері… Відчуваєш – знов запах дощів в атмосфері… Я вже скучила так за твоїми словами… Відчуваєш? Знов літніх ночей аромати Чебрецями, волошками, маками п’яні… Як же добре тонути в твоєму бажанні, Що в гармонії звуків зуміла я вкрасти… Як живеш? Чи блукаєш як я серед неба, Коли місяць палаючий зваблює зорі, Коли пристрасті стільки в нічному просторі, Що у полум’ї топиться стежка до тебе?! Як же скучила я за...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Я страшенно люблю так тебе,моє Сонце,Я несу тобі серце своєна долоньці,Я несу тобі мрій вечориі світання,Зорепадами всі свої сниі бажання.Я тебе поцілую дощемчи вітрамиІ попрошу у райдуги щещастя гами,Фарб попрошу для тебе в гаїввеселкових,В мелодійних пісень солов’їв –нот любові,Я для тебе засвічу зорюу віконці…Просто дуже тебе я люблю,моє Сонце!

Не приходь до мене, не зови, Не чекай, як мрії сном озвуться. Ми ріки одної береги – Поруч, але так і не зійдуться. Не цілуй мене зорею в снах, Не дивись на мене ніжно. Знаєш Я тебе люблю безмежно й так, Хоч з тобою в снах лиш зустрічаюсь. Заховали сотні грізних міст В сірій метушні тебе від мене, І ніхто мені не відповість, Як знайти твій слід в цій тьмі шаленій… Не приходь до мене більше в сни, Мріяти дарма… Нам вдвох не бути, Та з тобою поруч я завжди, Навіть як тебе не...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Бережи.Серце наче кришталь –розбивається легко.Бережи. Бо розколиться граньу душі від образ.Не спіши.Дотанцюй долі вальс,Рай відчуй, а не пекло.Не спіши.Бо не буде, на жаль,шансу другого в нас.

[Приєднана картинка] В місті сірому, наскрізь промоклому Ти стояв скам’янілим ангелом. У дощі, від жасмину солодкому, Так безжально вона вже танула. «Не чекай, – лиш крізь дощ усміхалася, – Не приходь більше в сни примарами», – Й просто зникла, а в серці зосталася Тим дощем з грозовими хмарами… Ти не був випадковим коханцем їй, А володарем мрій, що снилися, То чому ж тоді так в зливі глянцевій З рук твоїх вона вільно вирвалась? Ти так хочеш, щоб краплі пророчили, Що не ...

Читати далі...