ЕПІГРАФ:Брати Капранови читали три вірші на Книжковій Країні Мрій у Києві. Один із них – «Любіть українок» . «Це фінальний вірш нашого третього «Я», який повинен об’єднати Україну, – усміхаються брати Капранові. – У нас всі говорять патріотизм, Сосюра написав любіть Україну, а як любити ніхто не розповідав. Вчора не любив Україну, як її маю покохати. І ми вирішили, для того, щоб полюбити нашу країну, треба почати з любові до українок. І ми написали вірш «Любіть українок», який присвячується пам’яті Володимира Сосюри і шкільній програмі з української літератури»:
Р.S. Велике ДЯКУЮ 
за можливість розмістити комент у вигляді епіграфу одному із загадкових жителів I.UA Pete_
Любіть українок, як сонце любіть, Як землю батьківську - без тями. Не бійтеся щирість свою проявить Словами, губами, руками... За карії очі, за вигин спини, За коси русяві - як жито. За викот глибокий, і те, що за ним... За все, що зуміли вхопити У спальні, на кухні, у свіжій траві, В машині, в коморі, у гаю Любіть українок, де стрінете ви - І хай вам Господь помагає!
Любіть українок - щотижня, щодня А буде можливість - і двічі Бо жінку (та ще й не одну) вдовольнять - Робота така чоловіча Життя в Україні дає нам урок - Затямте, Тарасові діти: Єдина можливість приборкать жінок - Це їх РЕГУЛЯРНО любитиВечером вышел на баклон покурить. по карнизу крадется соседский кот
- явно раззорить воробьинное гнездо. Я притаился и как заору: "А, ну,
брысь отсюда! что ты тут, сцуко, делаешь!". На месте остался только
кот! С места сорвалась бабка, срывающая какие то семена с цветков под
балконом, паренек, пьющий пиво на трубе, свалился с нее и бежать, девка,
вещающая объяву на подъезде мгновенно слиняла... кот продолжал медленно
красться...
----------------------------------------
Летим пару недель назад отдыхать на Кипр. Авиакомпания "Глобус". Чартер.
Все в принципе было хорошо: взлетели без задержек, 4 часа в полете. За
20 минут до посадки из динамиков звучит фраза: "Командиру и экипажу
занять свои места. Через 20 минут мы совершим посадку в аэропорту
Ларнаки". Из первых рядов звучит резонный вопрос одного пассажира:
"А где экипаж 4 часа шлялся?".
Салон валялся до самой посадки.
Спокій у вічність відходить,
Нерви напружені знов.
Сонце знову заходить
В неба схололу кров.
Стандарти уже забуті,
Правил не знає ніхто.
Ти хочеш чіткої суті?!
Купуй її! Ось, по 100!
Бракує повітря і сили,
Час уже нічого не вартий,
Я йду до своєї могили,
міняючи фініш на старти….
