Пощастило мені знайти на теренах інтернету дуже рідкісну в сучасності книгу Артура Меллера ван ден Брука "Третя імперія" англійською мовою. Саме чудове те, що видання 1934 року в США і писано літературною англійською мовою, яку приємно читати. Сучасна американська мова, котра по непорозумінню ще досі зветься англійською, хоча і схожа на неї, але радше є примітивним суржиком, спрощеним до неможливості для розуміння типового поїдача гамбургерів, гідна лише до використання в тінейджерських чатах. Я думаю, люди, що вчили англійську мене зрозуміють. Але як бачимо ще в 30-х роках культура мови в США була на рівні і дійсно приємно читати видання тих років. Для тих, хто знає англійську мову можете завантажити книгу "Третя імперія" тут. Ну а для всіх інших, я почну писати власний переклад цієї чудової книги на українську, адже книга досі ніколи не була перекладена. Хоч я не літератор, мій досвід перекладів налічує переклади відеороликів та новосних видань, тому гарний переклад наврядчи получиться, але за відсутністю кращого. Сподіваюсь за цю працю колись візьмуться професіональні перекладачі, але я радий, що перший переклад на українську буде з-під клавіатури моєї скромної персони. Буду викладати невеликими уривками, але на більше немає ані часу, ані блогер не любить читати великі тексти. Сподіваюсь зможу закінчити це до кінця. А спочатку все ж трохи про персону самого автору Артура Меллера ван ден Брука, котрий зараз як ніколи актуальний.

Артур Меллер ван ден Брук (народжений Артур Меллер) народився у 1876 році в Золінгені, Німеччина в аристократичній сім'ї. Його батько був німцем, мати - голандкою. Він взяв собі обидва прізвища - батька Меллер, та матері ван ден Брук. Батько віддав його в елітну гімназію в Дюссельдорфі, проте Артур маючи не простий характер, був звідти вигнаний. Не бажаючи служити у армії, він втік в Париж. Артур з дитинства був захоплений ідеями лібералізму і гуманізму, і Париж здавався йому еталоном світу, великою столицею демократії і пропитаний блиском буржуазності. Тому він і обрав Париж. Німеччину він не любив, вважаючи її відсталою, мілітариською, керовану "примітивним" пруським генералітетом.   Однак в Парижі його швидко чекало розчарування. За декілька місяців життя у "Вавилонському стовпотворінні", суспільстві з низькими нравами і расовим хаосом (і це вже тоді!!!), Артур зненавидів Париж. Він зненавидів не просто Париж і всю Францію, він зненавидів усю західну Європу цілком, вважаючи її декаденстьким сміттєзвалищем. З цього часу він стає непримиримим противником всього західно-ліберального світу.Тут же він знайомиться з працями Федіра Достоєвського, котрий значно вплинув на погляди Артура. Ідея Достоєвського про "високу місію народів" була близько прийнята Артуром. Він, побувши в Парижі, вже чітко бачить місію Німеччини - нести нову ідею в зачахлу ліберальну Європу. Порвати всі зв'язки з західною Європою і змести увесь лібералізм і комунізм з европейського континента. 

На початку Першої світової війни Артур повертається у Німеччину новою людиною. Тікаючий від призову в Париж ліберал перетворюється на солдата, котрий добровільно йде на фронт, адже тепер це війна світоглядна - консерватизм проти руйнуючого і гниючого лібералізма. Це в його розумінні, місія Німецької імперії - звільнити світ від західних демократій. Місія, котра зазнала поразки і котра неминуче вплинула на психіку Артура.

Після війни Меллер споглядає на те, що відбувається навколо. Він намагається зрозуміти, чому виграючи бої у війні, займаючи половину Франції і майже всю східну Європу, його країна зазнає поразки. Звідки виповзли кнури, котрі встромили його Батьківщині ніж у спину, віддавши державу на поталу західним демократіям. Він бачить, як його колись велика держава занепадає, як гнилий лібералізм з'їдає велику державу, як переможці-демократи гвалтують його державу. І він не може на це дивитися просто так.

У 1923 році Артур пише свою головну працю "Третя імперія", що стає основою нового руху - "консервативної революції".  Це фактично стало відправною крапкою в новому русі. До цього часу консерватори в Німеччині ділилися на дві частини - перші, котрі прийняли нову державу і влилися в новий клас буржуазії, ставши такими собі німецькими Торі, котрі інколи могли, щось поволати з парламентської трибуни. Інші - мрійники-інтелектуали, котрі збиралися у клубах і припускали, що буде, коли повернеться Вільгельм ІІ. Але Артур Меллер ван ден Брук сказав: "досить!". Ми маємо створити абсолютно новий рух, рух проти усіляких форм буржуазії, рух здатний перевернути основи Веймарської республіки. Вони підуть революційним шляхом, це буде революція проти усіх революцій - це буде консервативна революція. Це люди дії, це люди волі, це люди нової генерації, здатні створити нову імперію на традиційних основах і вирвати з корінням усі початки західного образу життя. І тоді нова Німеччина понесе нову ідею у світ, як Англія та Франція до цього несли свої химерні ідеї "свободи, рівності і братерства". 

Праця Артура Меллера ван ден Брука важлива тим, що вона заклала основи світогляду правого руху в новій ері. Консерватизм завжди протистояв революційним перетворенням, він стояв на рубежі захисту традиційного устрою. Артур показав, що вже немає рубежів, глобаліський вплив лібералів-демократів зруйнував старий світ, змінив свідомість людей, тому оновлення можливе лише через зміну світогляду, а це революція. А отже тепер консерватори мають стати революціонерами. Тепер ми маємо жити не життям мрійника-аристократа, а життям молодого революціонера, котрий здатний в потрібний час відповісти на виклики. Артур першим обґрунтував тезу, якої я притримуюсь і досі - відтепер доля Європи лежить на плечах Східної Європи. Західна Європа остаточно згнила і виродилась, вона здатна тепер нести лише руйнуючий вплив, в той час як Східна Європа зберегла ще моральний і що саме головне расовий потенціал. Об'єднання молодих націй слов'ян та німців здатне скинути з п'єдесталу дряхлих галів та англо-саксів, що поступово вироджуються і влити нову білу кров в жили нової Європи. Для молодої нації, такої як Україна, тези Меллера актуальні як ніколи, адже ми поки що зберігаємо свій національний та расовий потенціал, так само як народи Східної Європи, насамперед поляки, угорці, та балканці, де зараз як раз і видно найбільший підйом націоналізму в Європі і тези Меллера як ніколи актуальні: від Східної Європи залежить чи переможе тут світогляд, здатний оживити європейську расу, чи зникне разом із Західною Європою в расовому котлі толерантості та лібералізма.

На жаль життя Артура Меллера ван ден Брука було не довгим, у 1925 році він начебто покінчив з собою. Хоча викликає сумнів міфічний нервовий зрив Меллера, оскільки він був далеко не слабкою людиною. На час своєї смерті ван ден Брук зумів створити консолідований правий рух в середі правих і навіть Гітлер, повний нігілізму до авторитетів, визнавав авторитет ван ден Брука. Після розмови з Артуром, Адольф захоплено сказав:"У вас є все те, чого не вистачає мені. Порівняно з вами, я лише барабанщик національної революції". Тому політичний слід в історії смерті Артура має під собою підґрунтя. 

Війна може бути програна. Найбільш нещаслива війна ніколи не буває безповоротною. Найгірший мир не може бути фіналом. 

Проте революція має перемогти.

Революція відбувається тільки один раз. Неважливо який вплив має одна нація на іншу. Це найбільш особисті, інтимні переживання народу, який отримує їх для себе та від себе. У відповідності з напрямком, котрий обирає народ, творячи революцію, він детермінує подальшу людську долю.

Ми, німці, ще ніколи не мали політичних революцій в своїй історії. Це можна розглядати як ознаку того, що наша історія пішла серединним шляхом. Англія мала свою релігійну революцію та її славетну політичну революцію. Франція мала свою революцію. Обидві ці нації старіші за нашу. Їхні люди досвідченні, втомлені і одряхлілі. Їхні революції створили з них політичну націю. Їхні національні перевороти перевернули їхнє нормальне життя, але вони були в змозі врятувати достатньо, щоб закласти основу їхнього подальшого політичного розвитку. Ми знаємо з якою впевненістю та самовладанням вони зустрілися зі світовою кризою, з якою хитрістю вони спланували війну, зустріли всі її перипетії одностайністю та в кінцевому рахунку виграли її. Ми знаємо з яким холодним інтелектуальним презирством вони експлуатували свою перемогу, щоб розробити мирний договір, умови якого повинні постачати їм нові засоби для нових цілей; пожинати свіжі переваги від нової світової ситуації.  

Війна була виграна завдяки свідомому політичному духу англійців, котрий народився під час Англійської революції і  свідомому політичному духу французів, котрий бере свій початок у Французькій революції. Ми молодші за кожен з цих народів. Ми маємо перевагу над цими народами: ми не зрілі, але в той же час ми маємо невичерпну енергію народу, котра ще не еволюціонувала ані в політичне "его", ані навіть в національне "его". На даний момент ми не маємо сьогодення і ми відрізані від нашого минулого, тому ми дрейфуємо у невизначеності. Але ми досягли поворотного пункту. Ми маємо прийняти рішення: будемо ми залишатися в дитячому стані, не думаючи про наше майбутнє, допоки одного дня не зрозуміємо, що ми не маємо нічого? Або ми здатні і готові вчитися у нашого минулого досвіду з нашим характером та темпераментом? Чи здатні ми наше політичне існування перетворити у національні форми?

Революція це можливість в житті народу, котра ніколи не повторюється. Наша революція така можливість. Чи зможемо ми з неї скористатися? Чи ми її проспимо? Роки пройшли з часів нашого краху. Ми провели ці роки втішаючи себе нашою долею; проте за ці роки ми не зробили нічого, щоб змінити нашу долю.

Революція визріває. Вона породжується нашим духом. Ми ще не знаємо, не занурившись досить глибоко, в які вона дії виллється. Тим не менш одне ми знаємо точно: рух не зупиниться допоки не досягне своїх цілей. Це наша можливість, наша остання надія, залишена нам - виграти революцію так, як ми програли війну. Це наша можливість зрозуміти, чому ми програли політичні баталії, виграючи реальні битви на полях і вжити відповідних заходів.