Поблизу c. Чинадійово на території розкішного парку санаторію "Карпати" знаходиться колишній мисливський замок Шенборнів.

У родини Шенборнів стало доброю традицією щоосені навідуватися у Сент-Міклош (назва Чинадійово почала використовуватися з 1944 р.) і влаштовувати полювання. Саме для цього в 1890-1895 рр. в урочищі Берегвар на місці дерев'яного мисливського будиночку Ервіном-Фрідріхом фон Шенборном-Бухгеймом (1842-1903) було побудовано замок-палац, куди він та його спадкоємець Фрідріх-Карл фон Шенборн-Бухгейм (1869-1932)запрошували іменитих гостей з Будапешта та Відня.

В проект замку архітектора З. Грессерсона було закладено особливу символіку. Для прикладу, в Європі, а особливо у Німеччині, зустрічаються замки, в яких кількість веж відповідає кількості днів у році, а в проекті замку Шенборнів за основу був взятий астрономічний рік: кількість вікон - 365 - відповідає кількості днів у році, 52 кімнати - кількості тижнів, 12 входів - кількості місяців.

Всі бажаючі можуть відвідати невеличкий сувенірний базарчик.

На озері плавали лебеді , а графські гості катались на човнах.

В архітектурному плані будівля залізничної станції повністю повторює романтичний стиль палацу. Графи Шенборни в кін. 19 ст. потурбувалися про зручне транспортне сполучення на території своїх володінь.

***********

Дивитись багато про Мисливський замок-палац Шенборнів тут

***********  

Місто Тячів (угор. Tecso, чеськ. Tiacevo, Tjacevo, Tacovo, Tjacev, рум. Teceu, Teceu Mare) районний центр Закарпатської області розташований у Хустській долині на правому березі р. Тиса. Територія сучасного міста була заселена ще ще у 3 ст. до н. е.

Розвитку міста посприяло його розташування на торговому шляху, який з'єднував Угорщину з Польщею через Яблуницький перевал. Збереглася найдавніша відома печатка з гербом міста Тячева 1608 р.: на срібному тлі - чорний одноголовий орел.

Перший існуючий запис про герб міста датовано 1701 р.

У Тячеві з давніх часів діють три церкви: реформатська, римсько-католицька та греко-католицька. Реформатська церква 15 ст. з годинником на вежі (вул. Незалежності/Леніна, №29).

Римо-католицька церква св. Стефана, 1780 р. (вул. Незалежності/Леніна, №27).

Греко-католицька церква була збудована у 1852 р. (вул.Кошута, №91)

На вулицях Тячева можна також побачити пам'ятник Тарасу Шевченку, погруддя угорському революціонеру Л. Кошуту, танкісту С. Вайді, Ш. Голлоші, обеліск воїнам-визволителям.

Багато цікавого про Тячів тут

Ділове (угор. Terebesfejerpatak, словац. Tribusany Biely Potok, рум. Tribusa Alba) - село в Рахівському р-ні,Закарпатській області розташоване за 50 м від українсько-румунського кордону.Назва Ділове згадується в документах з 1901 р., а офіційно було перейменоване в 1946 р. До того село носило назву Трибушани(згадка від 1615 р.), бо за місцевою легендою тут жили три брати Бушани. А Діловим почали назвали, бо в селі мешкали "ділові люди".

Дерев'яний трибушанський храм Успіння Пресвятої Богородиці, 1750 р.

Петропавлівська церква,1860 р., розташована на протилежному березі Тиси біля білопотоцького кладовища.

Поблизу села Ділове, в урочищі Круглий, обабіч дороги розташований геодезичний знак та стела географічного центру континентальної Європи.

Багато цікавого про Ділове тут

За 10 км від залізничної станції Воловець та за 6 км від с. Пилипець, Міжгірського р-ну, Закарпатської області на річці Пилипець (притока Репинки, басейн Тиси) у межах полонини Боржава, біля підніжжя гір Великий Верх (1599 м) та Гимба (1497м) численними мальовничими каскадами спадає вниз 14-метровий водоспад Шипіт.

Утворився водоспад внаслідок розмивання гірської породи потоком Пилипця, який знайшов вихід своїм водам в глибокій ущелині. Підземне джерело в народі називають "Морським оком".

Місцевість біля водоспаду стала популярною для щорічних зібрань хіпі та інших неформальних угрупувань (з 1993 р.) та для проведення свят і фестивалів (Івана Купала, конкурс краси "Міс Шипіт", дитячі заходи).

***********

Дивитись багато про Водоспад Шипіт тут

***********  

  Здавна мешканці Ужанської Верховини (Великоберезняський район, Закарпатської області) використовували мінеральні , вуглекислі, солоні й сірководні джерела для пиття, купання і лікування. Але тільки в с.  Ужок використання мінеральних джерел було настільки інтенсивним, що дає  підстави говорити про справжній курорт, хоча  нині у цьому селі про нього залишилися хіба що перекази та кілька пов’язаних із ним топонімів…

      Водолікувальна установка в Ужку була розташована впритул до однойменного перевалу на висоті 563 метри, закрита від холодних вітрів вершинами, порослими колись смерековими лісами. Тут на правому березі Ужа з давніх – давен були відомі людям джерела «квасної води».
     Пишуть, що було їх сім. З тих семи три джерела використовувалися для пиття, а чотири інших завдяки температурі близько 11 градусів за Цельсієм, підігрітих для купання, допомагали при різних недомаганнях, неврозах, катарах дихальних шляхів, у гінекології.
    Свого часу ужоцькі мінеральні джерела мали й назви – Берченій, Геркулес, Бела, Ласло… Перша із перерахованих назв засвідчує, що ужоцькі купелі належали колись графу Міклошу Берчені, котрого і вважають засновником курорту в Ужку. Після 1711 року всі маєтки М. Берчені конфіскувала австрійська держава. Очевидно і купелі на Ужку перейшли тоді у володіння Унгварської казенної домінії.  В усякому разі її урбарій 1793 року згадує в Ужку «тутешні квасні води ».
    «Золотий вік» ужоцького водолі-кувального курорту припадає на ХІХ століття. Забезпечені модерним на ті часи купельним обладнанням, достатньою кількістю будов, липово – смерековим парком із фонтанами і статуями, ужоцькі "квасні води" вабили до себе не тільки місцевих урядників і духовників, але й представників аристократії великих міст, переважно польських.
   Від початку ХІХ століття поляки частіше за інших відвідують Ужоцький курорт ще й тому, що хорошої дороги із Унгвару до Ужка тоді практично не було. Непогода і підняття рівня води в Ужі нищили всі комунікації. І лише до 1858 року побудували таки дерев’яні мости і привели у задовільний стан шлях Великий Березний – Ставне…
    У краєзнавчій літературі є згадки про дві статуї – Геркулеса (на фото) і Венери (Геракла і Афродіти). Першу вважають навіть найдавнішою пам’яткою залізоливарного мистецтва Закарпаття» (1842 р.). Нині вона – в Ужгородському замку.

    Про «богиню краси» з Ужоцького курорту відомості дуже скупі. У записаній 1991 року Іваном Сеньком легенді сказано, що ужоцьку Афродіту «розбили» під час боїв, що проходили тут у 1914 – 1915 рр. Однак то тільки легенда … Мешканці Ужка і навколишніх сіл у своїх переказах по різному іменують статуї згаданих персонажів давньогрецької міфології. І «моцний хлоп» та «файна жона» і «желізний Іван» та «желізна діва », і навіть іронічно – «смолавий дідо» й «гола баба» …
    Поширена думка, що Ужоцький курорт пропав внаслідок боїв Першої світової війни. Однак його занепад почався задовго до цього у зв’язку із зміною власників. Війна тільки довершила справу і привела до його повного запустіння. У тридцятих роках минулого століття багато писали і про необхідність відродження Ужоцького курорту, і про те, як він виглядав раніше:
  «Поблизу "Квасного Потоку" були два купельні будинки із 28 кабінами, а недалеко на пагорбі була розташована прекрасно устаткована водолікувальна установа із залами для гімнастики й фізкультури та 5 особняків із 60 покоями. Внаслідок боїв у 1914 – 1915 рр. п’ять будов були зруйновані, однак джерела залишились неушкодженими»
  Відродженню Ужоцького курорту у 30-х рр.. ХХ ст. заважали ще й такі обставини: «Нині Ужоцькі купелі є маєтком польського громадянина, котрий має у Кракові повноправного заступника Тадеуша Якубовського» (1935 рік).
   До повного запустіння Ужоцького курорту радянські часи додали ще й повне забуття його минулої слави. А поряд з іншими обставинами саме вона, майже забута колишня слава,  могла слугувати одним із перших кроків до відновлення водолікувального курорту на Ужку і його прекрасною рекламою та історичною візиткою до використання мінеральних вод всієї Ужанської Верховини.

Хто такі лемки та чому вони так називалися? Звідки пішло слово лемко? Чи знаєте, що після розпаду Австро-Угорської імперії Лемки навіть заснували свою Ресубліку, яка проіснувала кілька тижнів: Республіка Команча. Зараз більша частина Лемківщини під Польщею та Словакією, маленький клаптик знаходиться в Україні, на Закарпатті. Що чули Ви про лемків, цей народ? На жаль, у лемків є велика трагедія - це акція Вісла, переселення з лемківських території на території СССР. Переважно. їх посилали на Одещину, Луганщину, Донеччину. Відірвані повністю від своїх земель, вони змушені були або прижитися на чужині, або померти. Дуже важкі реалії того часу. 

Мукачево (угор. Munkаcs) районний центр та друге за величиною місто в Закарпатській області розташоване на р. Латориця на стику відрогів Вулканічних Карпат та Закарпатської низовини.Місто входило до складу різних держав, що відбилося на його архітектурі, національно-етнічному складі, традиціях і звичаях. Мукачево свого часу знаходилося на перетині торгових шляхів, які в історичних документах згадуються як "Великий слов'янський шлях", а нині є важливим транспортним вузлом міжнародних магістралей: залізничних - Москва-Київ-Будапешт-Белград-Рим і Москва-Київ-Братислава-Прага-Відень та автомобільних - Київ-Будапешт-Відень і Київ-Прага.

Сучасне місто фактично складається з шести поселень - Оросвигово, Підмонастир, Паланок, Підзамок, Підгород та самого Мукачево.

Перша письмова згадка про Мукачево зустрічається в угорській хроніці "Gesta Hungarorum" кін. 12 ст., де йдеться про перехід угорських кочових племен на чолі з князем Алмошем (Арпадом) в 896 р. через Карпати та захоплення міста, де він 40 днів святкував перемогу.

У 10-11 ст. ці землі входять до складу Київської Русі. У той час на місці нинішнього Мукачівського замку було невелике укріплення, що входило в оборонну лінію кордонів Давньоруської держави за Карпатами. Проте вже в другій половині 11 ст. угорські феодали захопили Мукачево та частину Закарпаття, а ослаблена міжусобицями Київська Русь не змогла цьому протидіяти .

В 1281-1321 рр. Мукачево входило до володінь Галицько-Волинського князівства. Грамотою від 22 травня 1376 р. королева Угорщини і Польщі Єлизавета Анжу надала Мукачево статус привілейованого та право користуватися печаткою із зображенням св. Мартина, покровителя міста, для скріплення актів купівлі-продажу виноградників.

З 1633 р. до 1711 р. з невеликою перервою місто і домінія належали династії трансільванських князів Ракоці, які перетворили його у столицю свого князівства. У 1644 р. в Мукачево відбулися переговори між трансільванським князем Дьєрдем I Ракоці та французькими дипломатами Джуліо Мазаріні та Антуаном Фуке про спільну боротьбу проти Австрійської імперії.

Після розпаду Австрійської імперії угорський уряд в грудні 1918 р. проголосив про створення напівавтономної Русинської Держави зі столицею в місті Мукачево, проте в квітні 1919 р. місто зайняли румунські війська. З 1920 р. за Тріанонським мирним договором Мукачево ввійшло до складу Чехословаччини, а на початку листопада 1938 р. місто окупували угорські війська. 26 жовтня 1944 р. місто звільнили солдати 4-го Українського фронту і на першому з'їзді народних комітетів Закарпатської України було прийнято Маніфест про возз'єднання з Радянською Україною.

***********

Буже багато про Мукачево можно прочитати тут

***********

Як і обіцяв, доповнюю тему про Чеський квартал свіженькими світлинами ;)

***********

Чеський квартал та забудова міста 1920-1930-х рр. тут

***********