Забутий король номер нуль
Сховався у хроніках давніх,
Не здійснює подвигів славних,
Вовків не полює й косуль.
Не кличе васалів своїх
На довгі, мов осінь, гулянки,
Де ходять пажі та панянки,
І котиться залою сміх.
Не стогне в походах земля,
Не падають коні від втоми,
Й нікому тому невідомо
Про справи того короля.
І погляд дня,
І дотики небесні.
І віра в диво
Без розчарувань,
І душі загрубілі,
Та воскреслі,
Без порожнеч,
Без тиску нарікань,
Зірковим хором,
Чистим та могутнім
Насичене повітря
До країв…
Це, певне, й називається
Майбутнім,
Що вештається тінню
Серед снів.
Осиротіло на городі.
Самотня ніч. Самотній день.
Там тільки вітер тихо ходе
І сніг витрушує з кишень.
Мовчить безмежжя триєдине.
Поснуло все, та снів нема,
І запорошена морквина
Чекає зайчика дарма.
фото автора
Стоїть зоря навпроти ночі,
Стоїть зоря та не іде,
В шипшині висять сни сорочі
Про голубе і золоте.
Вологий ліс туманом дише,
Вологий час на землю ліг,
І під листочком сірій миші
Чомусь подумалось про сніг.
І ще подумалось охоче
Про волошково-теплі дні,
І зажурились сни сорочі,
І стали плакати мені.
Не прокидайся.
Тиша тиш
У вікна дивиться і мліє.
Мовчить потомлена завія,
І все мовчить
Для тебе лиш.
За снігом сніг,
А там – сади,
За небом –
Небо тридев’яте,
Все налаштоване
Мовчати
І сон твій чистий
Берегти.
Непорочно і тихо.
Перші кроки пітьми.
Небо сипле на стріхи
Біле просо зими.
Триста кроків до раю,
Чути сни де-не-де.
Тільки стежки немає,
Що у весну веде.
Над зачарованим над бором,
Де на гілках куняє мох,
Горох налущила Тодора,
Звичайний зоряний горох.
А небо добре, неозоре,
Там місяць є, і правда є.
І знову снилося Тодорі,
Як ніч з калюжі всесвіт п’є.
малюнок Олега Шупляка
Жива печаль холодної пори.
Бере за плечі непомітно втома.
Знайомий світ, знайомі кольори
Ізнов спектакль показують знайомий.
Не смієш дихать. Нащо зайвий звук?
Та я і сам неначе нетутешній.
І котить сонце в ніч небесний жук,
І падолист обтрушує черешні.
Небагато людей
На планетіUA
Шлях туди непростий,
Немиттєвий.
Більше лізуть в діру
МалороскрапкаRU,
Там морозиво, кажуть,
Дешеве.
Це наче чари ворожбита,
Чи голос янгола згори,
Оця пронизлива сюїта,
Печаль забутої пори.
В ній із безмежністю розмови,
Тендітні грації сліди,
Бо що сказать не може слово,
То зможе музика завжди.
