У тих серцях, де не буяла повінь, Де не було гучних весняних злив, Де не ходив крихкий надії човен, І розпач за човном тим не ходив, Де не жила за ближнього тривога, Не відали за помилок стида, Там не було ніколи, певне, Бога,Бо Він в такі серця не загляда.[Приєднана картинка]

Кінець доби. Вечірній вітер. В горнятку нудиться глясе. Уривки слів і порох літер З дороги тихої несе. Ховає лезо небокраю Уламок сонячних пожеж, І я нічого не чекаю,І вже нікого, мабуть, теж.[Приєднана картинка]

Блищить асфальт – Уламок чорний ночі, Насичене повітря Сивиною, То тихий дощ, Він тихо жити хоче, Долонею втішаючись Земною. Мовчать створіння на гілках Крилаті, На вікнах – Білі дотики холодні, То тихий дощ Наївно хоче знати, Чи ти на нього дивишся Сьогодні. За хмарами безсиле сонце Тліє, Летять слова, Туманом оповиті, Це тихий дощ, Який не розуміє, Навіщо він навчився Говорити. [Приєднана картинка]

Минуле що? І спогади. І прах. Відбитки кісточок у вогкій глині. Забутий сенс у втрачених словах. Солоний піт і праця у хлібині. Це правда, про яку ніхто не знав, Жовтавість благородна фотографій, Гучне відлуння нескінченних справ І тихий сум коротких епітафій. Минуле – це земля з якої ми Пішли колись на сонця поклик чистий, Надії на майбутнє і псалми Піднесені до неба урочисті. Там джерело усіх великих мрій, Дитячий сміх з аґуканням в колисці, Але в...

Читати далі...

Як у тебе справи, Гаутамо? Не втомився бути диваком? Чи повзе твоя кардіограма Захмелілим довгим хробаком? Чи тобі співають славу гучно, Чи клянуть брахманів голоси? Ходять за тобою вірні учні Мов за паном незрадливі пси? Може добрих звісток каравани Заблукали невідомо де І твоє учення про нірвану Невгамовний світ даремно жде? Може варто у бутті твоєму Розсипати менше ладних слів? Он, казали, хлопець з ВіфлеємуДяки за добро не пережив.* Сіддхартха...

Читати далі...

Не тримай на світ образи, джуро, Це не допоможе анітрохи, Є і буде в ньому все: зажура, Клекіт битв і грозові сполохи. Буде жити найчорніша зрада Друзів, рідних і, звичайно, влади, Та нехай не муляє досада – Вірність теж не схоче помирати. В тебе все попереду: відвага, Степ без краю і солодка воля, Ти тримати вчися рівновагу,Гостру шаблю й вірного пістоля.[Приєднана картинка]

На що похожа згублена любов? На мандри в нескінченному тумані, На зойк забутих у століттях мов, На захід сонця, мабуть що останній. І на вінок терновий, і на хрест – Такі незвичні подарунки божі, Із ними мов зійшов на Еверест – Спуститись тяжко, дихати – не можеш. На поцілунок, танучий на склі, На дотик літа у посохлім цвіті, На враження, що ніби у землі Сховалось все, що змушувало жити. На янгольський небесний тихий зов, На гімн душі пресвітлій...

Читати далі...

В нашій пісні нема зайвих слів, В нашій пісні нема зайвих звуків, Там лише нескінченність степів, Перегуки дідів та онуків. Там живуть відчайдухи та сміх, Гіркоти анітрохи і солі, Там є коні. Не можна без них Скуштувати солодкої волі. В нашій пісні не виють круки, В нашій пісні прихована сила, Ми міцні і водночас м’якіЗ тих часів, як нас небо створило.[Приєднана картинка]

Цей світ стояв й стояти далі буде На гранях ще непізнаних століть, Долаючи незгоди і облуди, І все, що в надрах пам'яті болить. І зціляться колись, нарешті, хворі, Земля забуде горе і плачі, І хай мене не стане – будуть зорі, І пил зірковий в небіуночі.[Приєднана картинка]

А щастя що? Які його прикмети? Які у нього очі і душа? Які воно приховує секрети Під відблиском небесного ковша? Жадобою якою оповите В мереживі нечастих сновидінь? Яке воно і як його зустріти,Твою не зачепивши дивом тінь?[Приєднана картинка]