Пише липа тінь на плоті, Миє кіт вологий ніс, Ходять дяді, ходять тьоті, Сонце котиться униз. Виє радіосопрано, Хлопці граються в м’яча, Не беруть. Сказали: «Рано! Нам малих не вистача!» І гасають з диким криком, Розсипаються на сміх… От я виросту великим Й не покличу вас, старих.[Приєднана картинка]

Неси вода мої думки туди, де їх чекає хтось, Розмий забуті сторінки усього, що колись збулось, Усього, що було в душі, примари снів, примари мрій, Хіба що тінь мою лиши, то співрозмовник давній мій.[Приєднана картинка]

А сьогодні місяця не видко, А сьогодні сумно, як ніколи, Дощ усе спіймав в прозору сітку, Почуттям додав краплинку солі. А сьогодні роздуми і тиша Запорошать сни мої до краю, А сьогодні будуть знову вірші, Може і про тебе, я не знаю.[Приєднана картинка]

Святі не ті, Кому так німб пасує, Чий одяг яскравіше снігу Білого, А ті, чия душа весь час Пульсує У темряві суспільстваЗдичавілого.Малюнок Ніно Чакветадзе[Приєднана картинка]

Король втомився. Більше не веде До пекла загартовану дружину, Не хоче покоління молоде Потрапити в сталеву хуртовину. Розбіглися по замках паничі, Хто на бали, хто навіть по науках, Іржавіють негострені мечі, І тліє тятива на древніх луках. І побратими вже якісь чужі, І роздуми блука на самотині, І йдуть охороняти рубежі Лише легенд напівзабуті тіні.[Приєднана картинка]

У сивому місті, де рай Любив ночувати не раз, Видзенькував третій трамвай, Уміє спинитися час. Там море торкнулось небес, Будинки оплів виноград, Шумить у полоні чудес Старезний оливковий сад. Там змістом наповнена мить, Там швидко минає сумне, Наївне дитинство бринитьІ досі чекає мене.[Приєднана картинка]

Моя емпатія похована в новинах, У тих кривавих звістках про біду, Коли вертались хлопці в домовинах, Спинивши ненажерливу орду. Коли від бруду гнулись телевежі Та охлос втіху від того ловив, Коли отрута плавила мережі Та пиха не підшукувала слів. Ви Богом прикривались, у багатті Спаливши віру в праведність життя, То ж годі потім, нелюди, чекати До себе хоч якогось співчуття.[Приєднана картинка]

Бруківка. Вечір. Схилена акація. Вітрини ваблять Блиском золотим. Гуде меланхолійно Ресторація, І підпирає небо Сивий дим. Холодні вікна Поглядами синіми Пророчать ніч І снів передчуття, І я мов тінь Просочуюсь між тінями,Та осягаю сутність небуття.[Приєднана картинка]

Як добре там, де спокій небо має, Де ліс старий біжить до видноколу, Де хмарами світанок вишиває Червоно-синій краєчок подолу, Де сказані слова немов причастя, Роки не помічаєш та години, Де вітер завжди теплий і для щастя Однісінької вистача людини. (малюнок Ніно Чакветадзе)[Приєднана картинка]

На схилі зачарованого літа, Де синій день спускається з небес, Де межі між сезонами розмито І тіні хмар танцюють полонез, Де прожитих років не чути крику, За помилки немає каяття, Там залишитись хочеться довіку Й думок тягар покласти в забуття. [Приєднана картинка]