8 липня Юрію Смоличу виповнилося 120 років. Зазвичай цього дня в «круглі» роки виходили ювілейні статті про нього під назвою «Ровесник віку». Слідом за банальною назвою йшли хвалебні оди з переліком кар’єрних досягнень Смолича. Про його творчість воліли писати дуже скромно — головно про повоєнні дилогії «Світанок над морем» та «Рік народження 1917-й». Фантазією радянські літературознавці й журналісти не відзначалися. До того ж копатися в минулому шанованого письменника, розшукувати маловідомі твори і заборонені тексти не було ні можливости, ні потреби, і так усе ясно — кандидат, лауреат і зразковий експонат.

І от настав ювілей, коли про письменника Смолича взагалі забули. Не вийшла яка-небудь його книжка чи збірка, не з’явилося ювілейних статей, не проводилися тематичні вечори й виставки в Спілці та музеях. І не тому, що пандемія і карантин. Нині ні ждя кого немає письменника Юрія Смолича, є тільки сексот Юрій Смолич.

Виявляється, люди, далекі від літератури, архівів, досліджень, усе чудово про нього знають. Наприклад, що Смолич був артилеристом у Петлюри. Що дослужився до звання генерал-майора КГБ і має численні нагороди за вірну службу. Що він записував на магнітофон розмови з Довженком. Що дружина Юрія Яновського ненавиділа Смолича. Що він цькував шістдесятників і хворого на серце Малишка. А коли ви питаєте про джерела цих фантастичних відомостей, вам авторитетно заявляють, що колись про це розповідав Євген Сверстюк десь на радіо. Більшість же охоче повторює і смакує ці плітки й чутки, не заморочуючись із фактчекінгом.

Найавторитетніше джерело сучасности — Вікіпедія (що ми без неї робили б!) — недалеко відбігла: «У 1990-х роках підтвердилися чутки про таємну співпрацю Юрія Смолича з органами НКВД-МГБ-КГБ. […] Співпраця інформатора Смолича з органами КДБ тривала і після Другої світової війни, він залучався до спецслужбістських розробок у середовищі української еміграції, вербував утікачів з СРСР на “репатріацію”». Реальне покликання аж одне — на публікацію документів зі справи-формуляра на Довженка 1995 року. Та ця публікація стала підтвердила чутки, а лише їх породила, адже справжні імена ніде й ніколи в гебістських документах не фігурують. Проте збіги в інформаціях секретного агента «Стрела» з біографічними фактами й іншими текстами Смолича виразно вказували на нього.

То що? Смолич не був сексотом? — спитаєте ви розчаровано. Ви ще багато про нього не знаєте, читайте далі!

БУВ