Колись в мені поволі сум засне; Згорнувшись у клубок, повіки стулить.Дозріле літо в душу зазирне - Розбудить почуття, давно минулі.І легко-легко стане на душі, Немов дитині в переддень причастя.Поллються з уст молитви чи вірші - Таке щось гарне... То, напевно, щастя![Приєднана картинка]

Весни у травні приносять громи, Грози, і град, пелехаті тумани;Сиплють з водою міхи у лимани.Б'ють блискавиці об землю крильми.П'ють спрагло воду веселі грунти - Як забуяють і квіти, і трави!Тягнуться вверх соковиті отави, Будем весніти і я, друже, й ти!Запал юнацький в душі не прочах.О, ця одвічна циклічність природи:Злети й падіння, і вітер свободи, Що простилає до вічності шлях![Приєднана картинка]

Хатина ця - основа всіх основ - У землю вгрузла печеричкою.Хтсь народився в ній, у світ пішов, Співав і буркотів за звичкою.Молився ревно Богу по ночам -Весніла біла хата рушничками.Борщик в печі тоді ще не прочах, Картопелькою пахло й пиріжками.Тепер хатина - холод чи сльота - Чекає, зажурившись, постояльців.На роздоріжжях сумом пророста, Угрузши в сніг. І дмухає на пальці.Вбира слова, що кинуть на льоту, І кроки, що легенько шурхають.Одвічну відчуває самотуІ плаче-сипле штукатуркою...

Читати далі...

Аж захлинаються у співах солов'ї, Чиясь весна іде назустріч літу.Мені ж наснилися літа мої, Присипані вишневим білим цвітом.Кружляли спогади, солодкі і хмільні, Джмелями падали у сни тремтливі.В них залишила болі і жалі, Там я була весела і щаслива.А вранці сонце зазирнуло у вікно, Зозулька щедро років накувала.І я подумала, що щастя - ось воно, А я жила -- його не помічала.Воно у яблуках, що гупають в траву, У плині річки ніжно-голубої І навіть в тому, що на світі я живуУ мирі і в...

Читати далі...

Я думаю знову, Що легко так жити:Образити словомІ поглядом вбити.І легко змінитиВ душі декорації, Минуле зганьбити, Родину і націю.А важко прощатись, І важко простити, Свободі навчатисьІ світ полюбити.Сміятись іскристо, Позбавитись злості.І важко буть чистим, І важко буть сонцем...[Приєднана картинка]

Хочеться радості, весен і свіжості, Вітру, кохання по вінця, Хочеться шалу і разом з тим вічності, Простору хочеться жінці.Хочеться щирого, ніжного посміху, Сонця на рідних повіках, Щоби прокинутись якось удосвітаЗ любим навік чоловіком.Наче для пташки, що в співі хлюпочетьсяНапередодні причастя, Так небагато, виходить, і хочетьсяЖінці для повного щастя!

Не радіючи літу, Зневаживши розуму глас, Дисгармонії суть метушливу, Я втікала від світу, Батожила відліку час, Скакуна поганяла щосили.Але кінь спотикнувся -Виснажливий здолано путь.Дай же, Господи, віри і силиНа кругИ повернутьсяТа спокій назад повернуть -Я ж багато, Отець, не просила...[Приєднана картинка]

Підміна слів, думок, ясних чуттів...Людина забуває, що людина, І думає, що їй підвласний світ, Лише вона змінить його повинна.Але вона не цар степів, морів -Стріла в руках у Господа самого.Куди Всевишній їй летіть велів, Туди і має долетіть, небога.Людині ж хочеться, щоб по її, Тож відкида моралі та закони.А в веснах десь щебечуть солов'ї, Лунають у церквах потужні дзвони.Людина ж розчиняється в віках, Як в безкінечних "можна" або "треба"...А в небесах...

Читати далі...

Життя людське - солодка згуба, Воно лиш мить на цій землі.Що для одних для серця любе, Для інших - стогони й жалі.Одні стяжають до знемоги, А інші - людям віддають.Шукають до чуттів дорогу - Знаходять до розлуки путь.Майно і злото - речі тлінні.Мине чимало зим і літ -Лишиться в світі все незмінним, Лише добро врятує світ.[Приєднана картинка]

Як у того коняНіздрі й твар тріпотіли.Прагнув він визнання -Розкуйовдилась грива.А вітри - по боках, Пошматовані часом.Вільний коник, мов птах, Вже злітав до Парнасу.Що несло в небеса:Білосніжність чи крила?їІз повіки - сльоза, Розкуйовджена грива...[Приєднана картинка]