Я хочу чути голос! Не рипіння Старечих напівзношених чобіт. Я хочу чути – Ні, не голосіння Родини, що читає заповіт. В занедбанім, Та врешті вільнім краї, Від Слобожанських лук і до Карпат – Я хочу чути голос, Що лунає, Коли до брата одізветься брат!

Ні, То ще не весна, Не весна на порозі. Ще завмер у своїй сивині крижаній Цей лоскут голубий – То примхливії боги Як завжди, Віддаються забаві своїй. Нишком змусять у звабі повірить бажанням, Відігрівши теплом, Що розтане як дим. Будь же вірним завжди Лиш своєму чеканню, І терпінню, І болю, І навіть стражданню, Не пустивши омани обіцянок в дім.

Є загадка в мереживі зірок, Одвічна тінь нечутного питання: Чому відходить час, За кроком крок, Туди, де зорі тануть на світанні? І клопоти відходять, і труди, Й думки чужі, до твого серця ласі – Усе іде за обрій. Йде туди, Щоб залишити слід тонкий у часі. І знову промінь ляже на плече, Нового дня зажевріє світанок. Нові турботи й клопоти несе Іще тобою не прожитий ранок. Цей день новий ти проживи як слід, У ньому залишивши добрий слід.

Хвала Творцю, Живу я не в пустелі – Де Сонце, Мов світильник той на стелі, Увечері, що блискавка, згоряє. За тим пустеля сутінок не знає, І синь, що стиха обрій заливає, Їй не знайома. В ту синь поволі поринає втома, І, радий тій очікуваній втечі, Неквапно землю пригортає вечір. Де сутінки свої розправлять крила – Там світові не бути чорно-білим. Там місце віднайдеться для чекань – В чеканнях тих, Надіє, Не розтань… Ти ...

Читати далі...