Тяжко тужу йдучи лісом, між гори й долини, Смутний ходжу, серце краю, без мої дівчини. То й далі блукати, чи все ж завітати до її подвір’я, Дарма душу свою одягати в дум тяжких ганчір’я. Неси мене мій конику бистрою стрілою, Через ночі, через темінь, до моєї зорі. Зупинюся на порозі та попрошу Бога, милую бачить, Аж он моя мила, сидить у віконечка, і тихенько плаче. Сидить моя ясна, про мене не відає, до вітру говорить: «Вітре бистрий, вітре власний, де мій милий ходить. Як...

Читати далі...

Зупинися хто йде мимо, Прочитайте цю новину! Чи є в Луцьку краща дівка, Аніж ключникова жінка? Хоч і вік сурйозний має, Та розпусти не минає. Вся в убранстві дорогім, А гріха! то повен дім. Геть пожертви й молитви, Тільки б в домі парубки! Щойно з двору чоловік – Як молодчик на поріг! З ними гамір і розмови – Не вертайся муж до дому. Ген ти муже необачний! Відкуйдохай її смачно: Вимаж гноем з під хортів, Мо й повиженеш чортів; Чи кийком її здобудь, Най забуде про весь...

Читати далі...

Для людей создал Бог дивный огонь, Что растлевает даже крепкую бронь. И не сможешь ты пламени в длани собрать, Дабы тяжесть огня смочь познать. Только каждый в потребности пламя иметь, Чтобы пищу сварить иль жилище согреть. Примечательно то, что каменьем рождён, Из иного чресла не рождается он. Да ещё в хрустале проживает он тайно, Коль проникнуть лучом то выходит на явно И всё также силён как из камня пришедше, Только штука сия всё ж встречается реже. Ну а с камнем простым так уж ...

Читати далі...