Справжня зима, попри всю мою любов до неї таки мене скосила...планувала я вчора влаштувати романтичну вечерю, а натомість прийшлось залазити під ковдри і звідти помираючим голосом керувати власним лікуванням...

Тішить те що найближчі пари аж в середу, тож є час вичухатись не вовтузячись з лікарняним, бо за свідченнями тих хто його брав це зараз на рідкість проблематично, навіть в нашому державному КПІ...

Коротше кажучи в найближчі дні лежатиму в обнімку з ноутом і питиму літрами трави...Може навіть попідтягаю всілякі хвости коли трохи лихоманка спаде, бо зараз голова не варить...

Не можу сказати що я цього не очікувала, але як завжди сподівалась на те що люди таки колись порозумнішають...

Щойно з магазинів зникла гречка, як народ прийнявся за борошно. Аааа, караул, розбирай, пропаде, подорожчає!

От мені цікаво - скільки ще разів ми дружно будем ходити по тим самим граблям? Цей сценарій настільки часто повторюється що вже стає абсолютно передбачуваним. Цукор, олія, гречка, сіль, борошно - в ЗМІ проходить новина про те що "буде дефіцит і подорожчання", народ дружно гребе все з полиць магазинів, продавці радо потирають руки і згвинчуюють ціни, народ бачить що ціни ростуть і гребе ще активніше...товар зникає з полиць...уряд з барського плеча починає продавати "з держрезерву", пригадуються радянські часи - черги з 6 ранку, не більше 1 кг в одні руки...А потім через місяць все повертається на полиці, можливо трохи дорожче, але набагато дешевше ніж в момент пікового ажіотажу...А в коморах жирує міль, радо підчищаючі піврічні запаси "мудрих" людей...

Як завжди, з моїм єврейським щастям - весь січень я плювала в стелю, в"язала-вишивала, валялася на дивані, а щойно почався семестр, мені додали курсів і п"ятеро бакалавриків, як різко почали робитися ті дослідження які я вичікувала-видзвонювала по кілька місяців...Для остаточної повноти щастя мене призначили в оргкомітет конференції...Тішить тільки те що частина курсів почнеться з квітня і зараз розклад такий що я один тиждень вільна. Тож є ще шанси таки вкластися і передзахиститися до кінця березня...

Вчора була в школі, з сумного дуже приводу - прощалася зі своєю вчителькою французького...Було сильне відчуття дежа-вю, майже рік назад ховала наукового керівника, була така сама погода...і як виявилось вони були однолітками...1947 року, їм би ще жити і жити...

Заодно побачила однокласників, як не дивно була справді рада їх бачити. Абсолютно не змінились, хоча багато хто вже солідні люди і мами-тата. Вирішили зібратись з приводу десятиріччя закінчення школи десь ближче до весни.

Відкрили сезон катання на ковзанах на природній кризі. Залишилось з"їздити в Карпати і план-мінімум на зиму буде виконано)

23 лютого в чоловічому колективі це жах. Якось попередні роки я це діло вдало проскакувала, але цього року мене приперли до стінки одразу в двох місцях - і на кафедрі і в лабораторії...ех...якщо врахувати наближення татового дня народження і 8 березня...плакала моя зарплатня...

P.S. Студентики порадували оригінальною валентинкою))

 

Саме той день заради якого я чекаю зиму. День, коли після відлиги випадає мокрий сніг і залишається на гілках дерев і перетворює місто на казкове короліство...Ця краса живе кілька годин, але і в цьому її перевага - з нетерпінням починаєш чекати наступної зими і наступного казкового дня...

Вот чего-чего, а выражения "ты не врубилась" я от своей бабушки не ожидала)))

Потроху оговтуюсь після бурхливого початку місяця...про минулі свята нагадують лише новорічні декорації і купа цукерок...

Попереду два тижні канікул, можна спокійно зайнятися дисертацією, тіки натхнення покищо десь блукає, тому граюся графіками і вивіряю список літератури. Всі потрібні мені НДІ досі гуляють, тож зразки і дослідження знов відкладаються, принаймі на наступний тиждень...

Двієшники цього року попалися класичні - навіть і не чухаються, особливо іноземці. Власне то їх проблеми, самі ж потім мене розшукуватимуть. Вчора прийшло двоє з майже десятка. Одна дівчинка нормально захистилась, в принципі вона більше нехлюйка, аніж двієшниця - повна сирота, тому наглянути нікому от і балансує постійно на грані вильоту. Але голова світла, тому таки тримається, причому якщо захоче, то знає на рівні твердої четвірки. А другий "красень" спочатку хотів надурити підробним квитком (хоч би вже підробляти навчились нормально)) ), а потім години півтори просидів так нічого і не висидівши...

Прогавила концерт Пікардійської терції ((( Квитки тільки по 250 грн - жаба більша за бажання їх послухати вживу( 

На диво поки що не тягне в Карпати. Може тому що щойно наподорожувалася, може погода так впливає...

 

або ж ЯК МИ СВОЄЮ ВІДПОВІДДЮ ЗАВОДИМО ІНШИХ В СТУПОР.....

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ПОДРУЗІ З ІНШОГО МІСТА

     Ну про те що АМЕРИКАНЦІ ТУПІ, вже чули багато і НЕ одноразово... та хочу їх трішки виправдати - вони просто ПРЯМІ, ПРЯМОЛІНІЙНІ. І саме анлійська мова це нам показує, адже в ній є чітка схема, для них ЛОГІЧНА ( ну і для нас теж) тобто НЕ потрібно ДОМИСЛЮВАТИ ... все чітко і ясно -  ХТО! що РОБИВ? а далі -  коли? як? і далі за описом.....
І зрозуміло, що короний вислів наш "ДА НЕТ, КОНЕЧНО!" заводить їх (іноземмців) в ступор...
Абож приклад - бабця лається на гусей - от СВИНЯЧІ ДІТИ, Ви уявіть тільки себе на місці англійця чи американця -  тобто - дивишся і бачиш гусей, а чуєш - свинячі діти???  чи вуха чистити, чи очі протирати чи мізки вправляти ....
Так,  ми вміємо ЯСКРАВО і КОЛОРИТНО зробити опис будь-якого випадку.......Ми так ЗАКРУТИМО СЮЖЕТ описами, що і співвітчизники не завжди здогадаються ПРО ЩО мова .
 В них так НЕ виходить,... вони "ОГРАНИЧЕНЫ ГЛАГОЛАМИ" і бідні вони, мені їх жалко......   і я чесно кажучи РАДА за себе що я вивчаю АНГЛІЙСЬКУ - а не УКРАЇНСЬКУ чи РОСІЙСЬКУ мови
     Ну це все я вела до чого?????????
      А?!!!! Згадала - МИ ВІДПОВІДЮ  ВВОДИМ В СТУПОР...

     Зараз буде з НАБОЛІВШОГО - ......
     Зібралась я зробити приємне своїй подрузі, вона з іншого міста нашої красивої держави,  невеличкий такий подаруночок.
     Підібрала, купила, запакувала і вирішила передати поїздом, щоб швидше вона його могла отримати і порадіти - зробити свято задовго до НОВОГО року... Та не тут то так і сталось..... Так сталось, що в запланований день відправки - я захворіла..... потім іншим разом - продовженення простуди, лихоманило та і стан ломкості неприємний - відклалась передача знову .......
     Заїхала я вже навіть на ж/д вокзал - уточнила розклад поїздів, щоб і мені було зручно відправити по часу і їй зустріти - і вияснила, що крім звичаного улбобленого поїзда є ще декілька...
  або я в 23 відправляю, вона о 7:00 зустрічає, або ж я о 7:00 відправляю і вона тоді зможе зустріти  о 12 годині.....
Проговорили по телефону - зрозуміло, що кожна з нас хоче КОМФОРТНО доїхати....
Зателефонувала 18 і попереджаю, їду відправляти сьогодні, так що вечір плануй на вокзалі бути - чую..... в нас жутка ожеледеця, я вночі НЕ виїду з вокзалу....
 Вирішили - я 19 грудня, як справжній МИКОЛАЙ відправляю подаруночок о 7:00.....
і тут все тільки починається
Завела БУДИЛЬНИКА на 5:30... честно і порядно прокинулась - чоловік був шокований таким дзвоником ... довго намагався спросоння  розгледіти СКІЛЬКИ ГОДИН і чому він ще спить ....
А далі......... мммммммммм саме цікаве - я швиденько таки промила очі... навіть каву заварила, та НЕ пила...... бо вже потрібно було вискакувати до трамваю........
І о лихо, чи він рано, чи я запізнилась - 2 хвилини, та вони стали роковими... Я на зупинку підходжу а трамвай вже ТЮ_ТЮюююююююю, без мене

Насправді, дивно, та саме я зробила замітку про "ЦЕННОСТЬ ВРЕМЕНИ" - http://blog.i.ua/user/406174/563325/ ...

     В той ранок я так і залишилась чекати наступного трамваю, до 6:45 - далі пішла до дому, бо вже не було СЕНСУ чекати - їхати 20 хвлин, а там ще малими перебіжками до поїзда  - коротше ЗАПІЗДНИЛАСЬ і знову облом.....
Вдома навіть хавалитись спати НЕ змогла... Приготувала сніданок чоловіку та обід йому на роботу - він був приємно шокований ....
     Я зателефонувала подрузі, - вибачилась, що я не відправила, вона щось спросоння буркнула і поклала слухавку.... далі - мовчання ..... Я листівку відправила з вибаченнями - мовчання...... та я ж таки НЕ покидаю надію - відправити те ЩО ВЖЕ ЗАПЛАНУВАЛА....
Честно сьогодні (тобто вже по часу вчора) запитую у водія - скажіть, а який інтервал  в русі між трамваями вранці? Мені потрібно о 7 ранку попасти на вокзал.
 - відповідь - якби був Зардорний то сказавби - приготувились? СЛУХАЙТЕ - я сьогодні виїзджав першим о 5:35.... питаю - НАСТПУНИЙ о котрій, при цьому маючи надію, що сама вирахую інтервал  - не тут то сталось
- відповідь - ДО 6 трамваї ще будуть ...
Виходжу в ступорі, бо моя зупинка..... Не покидаючи надію - вияснити інтервал руху і час, щоб таки НЕ ПОПАСТИ знову в ситуацію - помахали платочком вслід......
Я за допомогою вже звернулась до КОНТРОЛЕРА на станції - молода дівчина і черговий міліонер був поруч... питання все ж так і звучить - який інтервал у травмаїв ВРАНЦІ (розумію, сама, що година ПІК - частіше вони мають ходити ніж в інші часи)
- відповідь - ТРАМВАЇ ХОДЯТЬ ...
Уточнюю - ЯК САМЕ по часу???
 ну хв. 7 інтервал - тут я вже в ступорі - а що було 19 грудня???? Я що не там була??? чи трамваї НЕВИДИМКИ ПРОЛІТАЛИ??? Так мій талон підтверджує і дату і час, коли я на станції пройшла...
Запитую, - ви зараз ШУТКУЄТЕ? я ж бодай на морозі простояла 15 хвилин і трамвай тількино їхав на кінцеву, а це означало, що так мови в моєму напрямку він з"явиться хвилин через 5-7.....
ТОбто буде вже без п"яти хвилин сім - тут саме ЛІВІТАЦІЄ ОВОЛОДІТИ І ПРИМІНИТИ...
На що чую, -  ну чесно хвилин 7-10, а може і 15-20...   капецццццццццц
А це означає, якщо я хочу бути в ранці вчасно там де мені потрібно - то маю бути о 6:00 на ЗУПИНЦІ , чи ЗУПИНІВЦІ хоча до вокзалу 20 хвилин........
.

Ну що, я вас всіх вітаю з зимою. Цього року вона вельми пунктувальна ;)

Сьогодні йшла через парк КПІ і на честь першого снігу годувала білочок горіхами, такі кумедні, підходять звісно з острахом, але принаймі половина бере горіх з долоні. Взагалі вони у нас дуже вгодовані і пухнасті, поміняли вже шубку з рудої на зимову сіро-сріблясту.

Я все ще продовжую свою боротьбу з бюрократами. Як виявилось, протупив таки відділ аспірантури не давши мені направлення. В результаті мої папірці два тижні блукали по столах доки нарешті комусь не прийшла в голову світла думка таки подзвонити до мене на кафедру...:

 - Добрий день! Тетяна Юріївна є?

 - Ні, ще нема

 - Ну все, вона потонула...

В цьому місці у секретаря відібрало мову і поки вона намагалася хоч якось опануватися голос у трубці доповів що потонула я тому що мої документи ще не підписані, а наказ мав бути з 15 числа. Нарешті зрозумівши що насправді я жива-здорова і мова йде всього лише про папірці секретар нарешті отримала дар мови. Що саме вона сказала у відповідь мені не розказали )))

В результаті виявилось не все так погано, контракт зі мною таки підпишуть хоч і не на 5 років, а на 3. Тепер лишилося тільки потримати кулаки щоб мене таки запхали у наказ 15 листопада і не виявилось що я задарма два тижні пропрацювала

 

Уууу, я зла...я дуже зла....
Прийшла я сьогодні у відділ кадрів зі стосом своїх папірців, а мені кажуть - а чого це вас по контракту одразу беруть? Не можна так...треба конкурс проходити (конкурс мені пройти не проблема, але ж можна було про це сказати в понеділок), ще й намагалися на мене наїхати тіпа я їм не сказала що я після аспірантури...послали в аспірантуру за направленням, а аспірантура каже - "А ми направлення тільки іногороднім даєм", коротше цирк на дроті...В решті решт прийшла інспектор нашого факультету, і все вирішила - оформила мене по строковому договору з майбутнім переходом на контракт по конкурсу...Я звісно розумію що мене таки візьмуть в решті-решт, тим більше що це вже узгоджено на всіх рівнях, але дістає оцей бюрократизм, а ще більше те що спочатку тобі голову морочать, а потім ще роблять винною

Відзвітувала за аспірантуру. Вельми вдало, були зауваження по нюансах роботи, проте це очікувалось, але загалом враження я справила гарне. Головне що вклалася в необхідні 20 хвилин і не губилася відповідаючи на каверзні питання. Трохи розстроїлась бо одні ну дуже цікаві результати порадили прибрати з роботи через те що під них неможливо підігнати достеменну теоретичну базу. Не страшно звісно, мені ніхто не заважає в них продовжувати копатися і надалі, але трохи дістає формалізм, коли головною є не цікавість та новизна результату, а наявність "достатньої аргументації для Вченої ради"

Пройшла співбесіду з деканом і підписала контракт на роботу. Завтра лишилось поставити одну візу і можна заносити у відділ кадрів. На найближчі 5 років я роботою забезпечена )

Слухала сьогодні поточні звіти аспірантів, вже як викладач. Враження неоднозначні, хоча більше позитиву. Все-таки дуже багато залежить від наукового керівника - більшість з них нажаль мало уваги приділяє тим же виступам аспірантів на конференціях і взагалі вмінню чітко формулювати думки, а це справді гарна школа і те без чого ти не захистишся... Було пару таких кадрів які взагалі незрозуміло яким чином в аспірантуру потрапили, мабуть думали що і тут однією нахабністю можна пробитись...сподіваюся керівництво не змінить своєї думки щодо їх відрахування бо то реально позорище...

Завтра ще один день побігаю по кабінетах і можна буде вже спокійно чекати нарешті результатів останніх досліджень і дописувати дисертацію

P.S. Я все в своєму житті бачила, але мама яка супроводжує свою 27 річну доньку-аспірантку на поточний звіт на кафедрі це вже просто ні в які ворота не лізе...