Їду я в неділю з дачі, вряди-годи сама, бо чоловік поїхав по ремонтних справах, нікого не чіпаю, одягнута типово по дачному, в старих штанях і футболці, ще й в хустинці бо голова не мита.
На одній з зупинок заходить хлопець, років 19-20. Сідає поруч і починає розпитувати куди їде автобус. Пояснюю. Довго розпитує, я терпляче відповідаю, бо приводу посилати як би нема. Вичерпавши тему автобуса, пробує з другого боку:
 - Ты цветы с дачи везешь?
 - Мы на "ты" не переходили
 - И сколько ж тебе лет что тебе выкать надо?
 - Много.
 - Двести?
 - Еще больше.  Молодой человек, пересядьте пожалуйста на другое место или пропустите меня.
Пробурчав щось про те що "Зачем отвечала раз такая гордая", я пересіла на інше місце, одиночне, а він вийшов на наступній зупинці.
Мені от цікаво - що це за нова манера залицяння. Я розумію, що я виглядаю вельми молодо, в певному одязі років на 10 молодше ніж насправді, але хіба то є приводом "тикати" незнайомій дівчині, ще й явно намагаючись з нею познайомитись? Чи на Троєщині дівчата на таке ведуться?

Картины из жизни, маслом

В метро заходить бабуся з онуком років 10-12.
Бабуся - реально божа кульбабка, ледь на ногах тримається, але при цьому тягне за онучком портфель.
Я поступаюся місцем - вона дякує...і садить онука, а сама стоїть поруч .

Їхала сьогодні в метро і милувалася родиною яка сиділа навпроти. Дівчина десь мого віку, але вже мати чотирьох діточок. Дівчина неймовірно красива, тою не популярною нині природньою красою - ні граму макіяжу, простий одяг в кантрі-стилі, правильні риси обличчя, блакитні очі і товстелезна руса коса. Такі не виходять на подіум, але очей не відведеш, з неї Мадонну можна писати.
Але мабуть найбільше мене вразило те як вміло вона управлялася з дітками. Старшому хлопчику років 5 доручила "важливе" завдання слідкувати за станціями, одній з дівчат підсунула дощечку для малювання, другій книжку з картинками, а найменший тихенько посапував у слінгу. Причому приділити увагу вона встигала всім - і обговорити малюнок і відповісти на питання, і показати букву в книзі. В результаті діти всі хвилин 40 дороги (майже з кінцевої на кінцеву) не крутилися і не вередували. Деколи матусі і бабусі не в стані одну дитину заспокоїти, а тут четверо...

Я таки це зробила! За 22 дні я пройшла всю бюрократичну машину і навіть встигла подати об"яву в Атестаційний вісник до 20 числа, тобто за 960 грн, а не за 1450...Попереджуючи деякі коментарі - це були єдині гроші які я заплатила і це абсолютно офіційний платіж.
Навіть не знаю що мені допомогло - чи то мій імідж "дитина-дитиною", чи деякі фамілії в моїх папірцях, чи то просто зірки добре встали і мені поталанило...хоча звісно нерви потріпали добряче - є у наших бюрократів така манера, спочатку сказати "Що ви мені принесли за маячню?" (не той шрифт, не той абзац, неправильне скорочення і т.д.), а потім, коли ти вже гарячково прораховуєш подумки як будеш цей папірець перепідписувати тобі кажуть щось на кшталт "Ну ладно, на перший раз пробачаємо"...Доречі самі страшні люди це аж ніяк не члени вченої ради які дають добро на захист роботи і дивляться що власне ти написав. Сама страшна людина - секретар Вченого секретаря, яка або дає твої папірці на підпис начальнику, або посилає тебе їх в десяте правити...
Звісно терміни у мене все одно лишаються дуже стислими, особливо через 10 днів "травневих канікул" (ніколи не думала що вони мені так стануть поперек горла). Для повноти "щастя" в неділю на тиждень прилітають мої французи...а мені за наступний тиждень треба:
 - вичитати, роздрукувати, зшити і віддати примірники дисертації опонентам
 - узгодити і віддати на друк автореферат
 - підготувати все для розсилки автореферату
 Плюс пари, бакалаври...коротше кажучи спокій нам тільки сниться....
Але вершина вже видніється, що не може не радувати...

Ознайомилась з наказом нашого безцінного міністерства все-в-одну-дупу освіти, науки, молоді та спорту. 

У друзів народилась довгоочікувана донечка - так радісно отримувати такі звістки, особливо від родин які дуже хочуть дитинку, але довго не виходить. Вони боролися майже 10 років і таки перемогли!

P.S. Писалося перш за все для тих моїх знайомих тут які борються за можливість стати батьками - не опускайте руки і все у вас вийде

P.P.S. День видався ну дуже плодючим  і на додачу у мене народився троюрідний братик

А мене вітати нема сенсу, я до цієї події відношення не маю

  То желтым, то белым, то снова зеленым природа рисует картины свои. Когда загрустилось ей – тучи рисует, а в радости - солнце и синюю даль. Лазурными красками море очертит, а пурпуром тщательно солнца закат. Бескрайние степи ромашками выстелет, снегами укроет высокие горы и сизым туманом застелет луга. Зеленым под синим леса нарисует, и бисер цветов по лугам разбросает.   Свой труд завершив, нам любезно подарит весь красочный мир и возможность любить.                                                         Смотрите, любуйтесь и все берегите.

                                                        Цените подарок и в счастье вам жить.

© Copyright: Сказочник Николай, 2011 Свидетельство о публикации №21104211724

Заходячи в метро вхопила безкоштовну комуняцьку агіт-газетку. Все одно їхати 20 хвилин, а книжку забула. Цього разу окрім стандартних розповідей про світле безкоштовне майбутнє, в газету додали кілька сторінок натяганого з інтернету чтива "ні про що". Особливо потішила стаття з інтригуючою назвою "Кутюр"є Вася Пупкин рекомендує замінити верхній одяг автомобілем..." в якій  вищезазначений "кутюр"є" розпинався про те що парасольки та теплі пальта це атрибут бідних студентів, а поважаючий себе чоловік теплі речі не куплятиме, бо весь його рух відбувається від автівки в критому паркінгу до офіса чи дому в тій же будівлі.
Я так і не зрозуміла, чи то редактори вважають, що це дуже актуальна стаття для комуняцького електорату (уявляю собі якогось роботягу чи пенсіонера, який це читатиме), чи то якщо вибрати комуністів нас очікуватиме таке життя, чи то хтось просто тонко пожартував )))