Чому я не можу втрутитись... я міг би змінити все ... я міг би... я... я! Я!
Скільки часу минуло? Не памятаю що було вчора. Кудись поділись крила і на хвилю я став... як вони. Я відчув...
Це прекрасне людське почуття. Тепер я розумію Його. Мені все ясно. Я відкрив для себе найнедосяжнішу
і таку просту таємницю... Але тепер це міняє все. Я мав би здогадатись ... ми - це вони тільки позбавлені всього
що даровано їм... і як при цьому вони ще можуть грішити, зраджувати, сіяти ненависть... Для чого тоді я? Для
чого я коли мені не дозволено нічого змінити. Просто спостерігати. Спостерігати і нашептувати... нашептувати і
спостерігати... шепотіти... тихо шепотіти почуттями... шшшшшш...
І знову мовчати. Століттями.
ТИ ПОВИНЕН ЗНАЙТИ ЇХ. ОБОХ. ВОНИ БЛИЗЬКО. ОДНЕ У ІНШОГО ПІД НОСОМ АЛЕ ВОНИ ЩЕ НІЧОГО НЕ ЗНАЮТЬ.
ДОПОМОЖИ ЇМ. ТИ ПОВИНЕН НАШЕПОТІТИ ЇМ ОБОМ КОХАННЯ! кохання.....
Справді. Мушу діяти. Робота не важка. Вони ж знають одне одного. Просто ще не знають про це... Знають але
незнають... знають... незнають... зна-ю-ть!
Поглянь на неї. Які прекрасні очі... ти бачиш у них себе чи не так? Заглянь глибше. Там відбивається небо. У ній
твоя дорога туди. Згадай. Ти милувався нею ще тоді. Ти відчував щось... щось інше.
Це була навіть не симпатія. Ти відчував її. Ніби знав. Ніби був впевнений. Поглянь... поглянь... поглянь...
--- Привіт! Памятаєш мене? Як справи?
Знаєш здається у мене вийшло. ТИ ЗРОБИВ СВОЮ СПРАВУ, А ТЕПЕР СІДАЙ ЗРУЧНІШЕ ТУТ БІЛЯ МЕНЕ І
ПОДИВИМОСЬ ЩО З ЦЬОГО ВИЙДЕ.