Крилаті....Крылатые....

Дивимось в небо і бачимо осінні ключі - відлітаючих птиць і думаємо : от нам би так...здійнятись і полетіти....І думаючи так , навіть не здогадуємось, що вміємо літати. І не потрібні нам Ікарові крила, надпотужні двигуни і тін. Ми літаємо, коли любимо, ми літаємо, коли мріємо, ми літаємо, коли живем ще чиїмось життям, окрім свого...Але пролетівши багато - багато рків, раптом падаємо , не маємо сили піднятись..Я дивлюся на своїх батьків, я заглядаю в їх священні очі і розумію : вони пролетіли багато життєвих негараздів, пережили багато болю і радості, і не згубили свої крила, бо жили не для себе, не тільки для себе, але для нас, двох,  бешкетних, русявок, жили в любові і по совісті. вони - крилаті, мов ті небесні птахи, і світлі, мов янголи. Вони не загубили свої крила в життєвих негодах, вони й досі літають.А ми, ми маємо крила?