Мій світ сьогодні занедужав,
Він утомився бути щирим,
Тепер він сірий та байдужий
До того, що існує в мирі.
Чому ж тепер до світу мого
Людська образа лине дзвоном?
Не винаходив я нічого,
Я миру став звичайним клоном.
01.04.2016
Моїм непроханим віршам,
Яких я не чекав від долі,
У нескінченнім чистім полі
Збудую я безсмертний храм.
Він буде зовсім не такий,
Які ви звикли зустрічати,
У ньому головне – мовчати
Та сльози струшувати з вій.
Не бійтесь солі чистих сліз,
Вони не зрадять, як ті люди,
Від них омани й зла не буде,
А тільки щирості ескіз.
Я буду поруч з вами там,
Нехай прозорий та незримий,
Разом шукати будем рими
Моїм непроханим віршам.
10.04.2016
Я намалюю вечір на стеклі,
Зірву із неба сонця жовту латку,
Допоки світ не схований в імлі,
Туман налляю з білого горнятка.
Мене чекають зорі. Навзаєм.
Давно не був в космічнім океані
І не дражнив натхнення солов’єм
У білому бузковому дурмані.
08.04.2016
Я Вас лишив у прожитих роках,
Коли чекав на долі добру милість,
Носило небо серце на руках
І зорями до снів моїх хилилось.
І грались пісні. Тисячі пісень.
Про це мовчали тисячі книгарень,
Про це ліричний шепотів Дассен
Із вікон тисяч затишних кав’ярень.
Про це писали у своїх віршах
Забуті та звеличені поети,
І квіти у нев’янучих садах
Навіювали радісні сюжети.
Тепер Ви стали сіллю на щоках
І відстаней поставили сторожу,
Я Вас лишив у прожитих роках
І повернути їх, на жаль, не можу.
07.04.2016
Вік смокче днів одвічна монотонність,
Жадає жертв із поглядів, чуттів,
Де ж взяти стільки слів, аби бездонність
Залляти до самісіньких країв?
І як зібрати літери в намисто,
Якщо вони, нестримані, течуть?
Як віднайти хоча б краплину змісту
Й змастити нею свій життєвий путь?
07.04.2016
Розірвався ланцюг пуповини,
Що губилась у нетрях стосунків,
Я нікому нічого не винен,
Закривайте подяки рахунки.
Не чекайте, що буде відплата
Доки я не зітлію на порох,
Бо одвічні борги – гірше ката,
Бо одвічні борги – перший ворог.
Не шукайте моєї провини,
Що мій запал для вас перевівся,
Я нікому нічого не винен,
Я давно з усіма розплатився.
06.04.2016
Ми у небі вічнім
Роїлися,
Душі, легше світла
Летючого,
Та одного разу
Спустилися,
В пошуках свого
Неминучого.
Та земля, то зовсім
Не килими,
Нас на неї боляче
Кинуло,
І ціна тепер нам
Один п’ятак,
І назад, на небо,
Немає як.
Ніби ми були
Не ворожими,
Ніби ми були
Чисті в задумах,
Та тепер гріхи
Тільки множимо
На своїх життєвих
Екзаменах.
05.04.2016
Кружляють ґави чорнопері,
То не птахи, то просто ніч,
Малюють нерви на папері
Черговий хворобливий спіч.
І суму невідчутний дотик,
Такий всесильний, хоч малий,
Яких ще хочеш ти екзотик,
Аби віддати спокій мій?
04.04.2016
Ти загубилась восени,
В краю між літом і зимою,
Змахнула білими крильми
І стала знову неземною.
Ти забрала з собою дні
Неімовірні та чудові,
В яких я чув твої пісні
На веселковій світлій мові.
Забрала із собою хміль,
Який роками був солодким,
І, разом з хмелем, мимовіль,
Взяла і сміху чисті нотки.
Нема твоєї в тім вини,
Що я собі заботу маю,
Ти загубилась восени
І я весь рік тебе шукаю.
03.04.2016
Дня нескінченність промайнула,
Із неба лляється сонатами,
Я перетворююсь в минуле,
В простеньку риску поміж датами.
Та не боюсь того, вже звиклий,
Що загублюсь в життєвім струмені,
Таких, як я, мільярди зникли,
Не залишивши навіть імені.
03.04.2016
