Церква святої Параскеви П'ятниці на вул. Богдана Хмельницького, №63 відноситься до храмів оборонного типу, про що свідчать бійниці на мурах.
Храм з'явився ще у княжий період, до формування нового центру міста, на середньовічній дорозі, т. зв. "Волинському шляху" і слугував своєрідним аванпостом за межею укріплень княжого міста.
В інтер'єрі склепіння і стіни прикрашені фресками кін. 18 ст. роботи Луки Долинського. На парапеті хорів встановлена пам'ятна таблиця, що сповіщає про завершення відбудови 15 серпня 1644 р., оздоблена молдавським гербом та ініціалами молдавського господаря Василя Лупула, який імовірно надав кошти на відбудову.
Василь Лупу - молдавський господар (1634-1654), спочатку прихильник Польщі, а згодом союзник Б. Хмельницького (Тиміш Хмельницький оженився з дочкою В. Лупу - Розандою).
про Церкву святої Параскеви П'ятниці тут
Один із найдавніших храмів Львова - Церква Святого Миколая Чудотворця знаходиться на вул. Богдана Хмельницького, №28. Храм збудовано на місці головної надвірної церкви князя Лева імовірно між 1264 і 1340 рр. Документ 1292 р., про надання церкві земельних угідь у довічне користування, може свідчити про можливу дату завершення будівництва.
В архітектурному плані будівля церкви має зв'язок з традиціями балканської та вірменської архітектури. На жаль, храм не зберіг свого первозданного вигляду.
В храмі зберігається ікона св. Миколая Чудотворця, а також ікона св. Теодора Тирoнського.
Національний історико-культурний музей-заповідник "Личаківський цвинтар" (вул. Мечникова, №33). Личаківський цвинтар - один з найстаріших в Європі, заснований у 1786 р. Ця місцевість тоді мала назву "Личаків" (від слова "личаки" - солом'яне взуття найбідніших міських верств), тому і новостворене кладовищіе назвали "Личаківським".
Це справжній музей некрополь, де на площі 40 га знаходиться близько 300 тис. поховань, розташованих на 86 полях, споруджено понад 2 тисячі склепів, встановлено на могилах близько 500 скульптур та барельєфів, більшість з яких є історико-культурними пам'ятками.
У 1804 - 1808 рр. відбулося розширення площі кладовища за рахунок купівлі прилеглих земельних ділянок. Наступне розширення вже відбулося 1856 р. Тоді університетський ботанік Карл Бауер разом з керівником цвинтаря Тихом Тхужевським впорядкували територію. Було сплановано алеї та доріжки і кладовищу надано характер паркової зони.
Серед видатних людей похованих на Личаківському цвинтарі: галицький греко-католицький митрополит Григорій Яхимович, засновник "Руської Трійці" Маркіян Шашкевич, засновник організації "Просвіта" Володимир Барвінський; видатний письменник Іван Франко; легендарна співачка Соломія Крушельницька; видатний львівський художник Артур Гроттґер; польська дитяча письменниця Марія Конопницька; польська письменниця Габріеля Запольська; відомий композитор Станіслав Людкевич; один з найбільших істориків України і Львова Іван Крип'якевич; легенда української пісні Володимир Івасюк; композитор Ігор Білозір; славетний український журналіст Сашко Кривенко та багато інших.
Український меморіальний комплекс на честь воїнів Української Галицької армії - захисників Львова.
"Меморіал орлят", польські військові поховання учасників боїв проти українців (1918-1919 рр.) та більшовиків (1920 р.)
Багато цікавого про Личаківський цвинтар тут
Село Язлівчик, Бродівського району, Львівської області, розташоване за 5 км на північ від м. Броди.В селі зберігся унікальний дерев'яний римо-католицький костел-каплиця 1936-1937 рр., який є найяскравішим зразком застосування стилю модерн в дерев'яній сакральній архітектурі, що не має аналогів в Україні.
Багато цікавого про Язлівчик тут
Церква та Василіанський монастир св. Онуфрія розташований на вул. Богдана Хмельницького, № 36.
У сер. 16 ст. на кошти князя Костянтина Острозького на місці старої дерев'яної церкви завершено будівництво двох мурованих церков - св. Онуфрія і св. Трійці, що прилягали одна до одної, однак фактично були окремими храмами. Церкви стали центром заснованого тут в 1585 р. монастиря.
У 1776 р. церкви св. Онуфрія і св. Трійці з'єднали в один храм (арх. Ф. Кульчицький). У 1824 р. за проектом Ф. Трешера добудовано притвор, а в 1902 р. за проектом Е. Ковача прибудовано типовий для української архітектури неф (арх. І. Левинський). У 1906 р. храм було розписано художником Йозефом Балою поверх стінопису Мартина Яблонського 1854 р.
Первинна монастирська дзвіниця-брама була побудована в 1554 р., а в 1681 р. на ній зроблено дерев'яну надбудову. Відомо, що будівля мала оборонне значення і на ній було розміщено гармати. У 1820 р. за проектом Ф. Трешера збудовано нову дзвіницю, що збереглась донині. Розписи на дзвіниці було зроблено художником Л. Долинським.
Багато цікавого про Монастир св. Онуфрія тут
Довге (угор. Dolha)- село в Іршавському р-ні, Закарпатської області, розташоване в долині річки Боржава.З 1409 р. селом володів Амбруш Довгаї. У 1417 р. барони Довгаї збудували в селі дерев'яну церкву та замок-фортецю, яку оточував земляний вал і рів. В 1514р. замок зруйнували повсталі селяни, які приєдналися до загонів Дьердя Дожі. Протягом століть жителі села розбирали руїни і з них будували свої хати.З 1711 р. Довге переходить у власність графа Ласло Телекі, як подяка за активну участь у розгромі повстанських військ. Новий власник розпочав реконструкцію феодального замку, який став літньою резиденцією нового власника.
В Довгому є п'ять діючих храмів різних конфесій, чотири з них стоять мирно поряд на головній вулиці селища, а п'ятий на околиці.
Дивитись більше світлин та опис
Селище Середнє (угор. Szerednye, чеськ. Serednе, словацьк. Serednе/Serednovo, нім. Serednje, польськ. Serednie) Ужгородського р-ну, Закарпатської області розташоване в передгір'ї Карпат - Маковиці.Назву селища пов'язують з його розташуванням відносно двох найбільших міст Закарпаття - Ужгорода та Мукачево, а також відносно центру долини, в якій воно знаходиться. Поселення на території сучасного селища виникло поряд із замком, побудову якого приписують монахам ордену Тамплієрів (Храмовиків).
Орден мав володіння у країнах Європи, в тому числі й в Угорщині. Монахи торгували солотвинською сіллю і на шляху від копалень до європейських базарів побудували низку укріплень для оборони торгового шляху та збирання мита, а при потребі і як пункту дислокації невеликих військових гарнізонів. Одним із таких укріплень і стала башта -донжон у Середньому, 12-13 ст. Це єдина споруда Ордену на території сучасної України.
Діяльність тамплієрів в цьому регіоні досить суперечлива тема і багато науковців та дослідників заперечують факт приналежності ордену до побудову замку. Завідувач відділу архітектури Закарпатського краєзнавчого музею Й. Кобаль стверджує, що орден тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. За його словами, монахи жили не у замку, а в монастирі 12ст.,від якого на пагорбі біля р. Веля збереглися руїни.За однією з легенд саме у Середнянському замку тамплієри переховували священний Грааль та значну частину багатств.
Чотирикутну башту-донжон висотою 20 м, площею 18,6 х 16,5м та з товщиною стін 2,5-3 м було побудовано за прикладом прикордонних римських оборонних веж на Рейні та Дунаї. Такі башти загалом мали хорошу оглядовість та можливість вести круговий обстріл. Триярусна башта мала вхід на рівні другого ярусу, до якого з боку двору вела дерев'яна драбина, яка легко демонтувалась, або спалювалась у разі небезпеки.
В 1320 р. угорський король Карл І Роберт розділив землі між Другетами, Дожами, Дебреценами та іншим угорським шляхетським родами, які тривалий час продовжували міжусобні війни. На поч. 15 ст. Середнянський замок захопили магнати Палочі. У 1526 р. після загибелі останнього Палочі чоловічої статі всі маєтності переходять до шляхетського роду Добо, з господарюванням яких пов'язаний найбільший розквіт Середнього та замку.Відоме Середнє також своїми винними підвалами, які нині використовує завод "Леанка". (вул. Шевченка, № 6, www.leanka.com) Клімат та вдале розташування стали благоприємними факторами для вирощення винограду в цій місцевості. Середнянські вина експортувались в різні країни Європи починаючи з 17 ст., а російський цар Петро I, спробувавши в 1711 р. місцевого вина, наказав купити частину виноградників.
Багато цікавого про Середнє тут
Селище Ясіня (гуцул. діалект Єсінє, угор. Korosmezo, чеськ. Jasna) Рахівського району, Закарпатської області розташоване в долині між Свидовецьким та Чорногорським хребтами на берегах річок Лазещина і Чорна Тиса.
Селище вперше згадується в 1555 р. Назву воно дістало від ясеневого лісу, в якому галичанин Іван Струк зробив затишну кошару для зимівлі своїх овець, оскільки велика хуртовина завадила йому повернутися з отарою додому. Сам пастух дістався рідного села, а навесні повернувся сюди і знайшов своїх тварин не лише цілими і здоровими, а ще й із приплодом. Чабан так зрадів,що вирішив тут оселитися - зрубав кілька ясенів і збудував собі хату. Вдячний пастух також спорудив дерев'яну каплицю, а ясен відтоді став символом селища і відобразився у його назві.
Нині на місці каплиці стоїть дерев'яна хрещата одноповерхова церква Вознесіння Господнього, 1824 р., яку називають "струківською". Храм став візитівкою селища та його окрасою.
Багато цікавого про Ясіня можна побачити тут
Солотвино (Солотвина, Марамороське Солотвино, Солотвин; рум. Ocna Slatina, угор. Faluszlatina , угор. Aknaszlatina, словац. Selo Slatina, словац. Slatinskе Doly, нім. Salzgruben)селище Тячівського р-ну, Закарпатської обл., знаходиться в Мармароській котловині на правому березі р. Тиса.
Соляні копальні були найціннішим скарбом цього краю й давали найбільші прибутки угорському урядові. З 15 ст. для добування, збереження і охорони солі були запрошені німецькі сакси. Крім місцевих жителів тут працювали також засуджені на каторгу та кріпаки з сусідніх сіл.
Нині Солотвино відоме Українською алергологічною лікарнею та мінералізованими озерами. На базі Української алергологічної клініки лікують бронхіти, астму, алергію за допомогою тепло й електролікування, питної терапії, масажу.
Солотвинські озера виникли внаслідок просідання порід під час видобутку. Перше та найбільше з озер, Кунігунда, виникло в 1902 р., внаслідок просідання на 20 м відкритої соляної копальні "Кунігунда", звідки і назва озера.
Протягом року температура води не опускається нижче 17 °С. Концентрація солей - 146-150%, підвищена концентрація іонов брому, містить лікувальну ропу та сульфідні грязі.
Музей історії солекопалень, що діє з 1974 р. Експонати музеюілюструють історію видобутку солі на території Закарпаття. Тут представлені інструменти та особисті речі солекопів, спеціальні інженерні конструкції.
Дивитись багато старих фото та опис про Солотвино тут
