Відбився світ у винограднім гроні.

Той самий колір. Звичний старий грим.

Осінній вірш вплітається у скроні,

І ріже душу гострим лезом рим.

Жевріє небо, тихе та цнотливе,

Куйовдить вітер пишних хмар руно,

Моя лоза плететься несміливо,

Але яким буде колись вино!

Як ніч накриє все своїм покровом,

Чи день напустить сірі сльози злив,

Приходьте, люди, пригощу вас словом,

Яке роками, мов лозу, ростив.

Забутий король номер нуль

Сховався у хроніках давніх,

Не здійснює подвигів славних,

Вовків не полює й косуль.

Не кличе васалів своїх

На довгі, мов осінь, гулянки,

Де ходять пажі та панянки,

І котиться залою сміх.

Не стогне в походах земля,

Не падають коні від втоми,

Й нікому тому невідомо

Про справи того короля.

Ховали світлого поета,

День схожий був на негатив,

Тремтіли у руках кашкети

Й вінками вітер шарудів.

Хтось із рідні тримав промову

Про дзенькіт рваної струни,

Та вислизало з пальців слово,

Ходило навколо труни.

Куди подітись сиротині?

Господар був – нема тепер,

Бо він на хмарній бригантині

Пливе в морях небесних сфер.

Тяжіння скинуті тенета,

Останні спалені мости…

Ховали світлого поета

І недописані світи.

Купіть квіточок лотерейний,

Зіграйте з випадком в азарт,

Пориньте в аромат єлейний,

Відчуйте, як смакує фарт.

Залиште на хвилинку смуток,

Забудьте клопіт, слів сміття,

Пригоди – вам, мені – прибуток

Від тих, хто вірить як дитя.

Під самовдоволений регіт іронії,

Під скрегіт загострених люттю мечей,

Я наче пливу, бо я чую симфонії

Розсипаних поспіхом днів і ночей.

І сам розкидаю і зойки, і враження,

Дратую примар ненароджених книг,

І ходить землею моє відображення,

Та прихистку просить у душах чужих.

Тільки зірка зійшла,

Тільки час спати звик,

І доба мов дитя у колисці,

А уже на пергаменті

Пишеться вік

Древнім, наче цей світ,

Літописцем.

Все у ньому буде,

Що раніше було,

Неприхована радість

З бентегою,

І тендітне добро,

І подолане зло,

І молитви

До Альфи з Омегою.

А що новини?

Так новини…

Немає людям що робить,

Біжать кудись,

Згинають спини,

Щоб місце у Раю купить.

Грішать і пишуть заповіти,

Своїм безумством сіють гнів,

Й за тим усім не бачать світу,

Що краще будь яких раїв.

Мертве поле. Мертве поле.

Ані вітру, ані снів.

У якому пекла колі

Місце Бог тобі відвів?

Не гукають чом до раю?

Чом не чують біль твою?

Урожаї хто збирає

Із полеглих у бою?

Що то була за істота,

Що життя не берегла?

Мертве поле. Тлін. Болото.

Місце подвигу і зла.

Я парком йшов у пору ясно-синю,

Вгорі перекликалися круки,

Якесь дівчатко лузало насіння,

Збираючи в торбинку лушпайки.

Щось грав оркестр на далекій сцені,

В каньйоні рахувала час ріка,

Ганяли пси, веселі й безіменні,

Не знаючи обмежень ланцюга.

І я не знав тривоги і розлуки,

Мене забули гордощі та злість,

І капало морозиво на брюки,

Немов мені не сорок – тільки шість.

Цей краєвид мов писаний пером,

Що Бог сховав від розуміння миру,

По небу хмарний ковзає пором

Та сонячного возить пасажира.

Вклопотані скінчилися жнива,

Потік думок в душі зриває греблю,

До вирію збираються слова

Та падають, знесилені, на землю.

Їх підбирати, бавити – пусте,

Нехай повзуть до майбуття у поті,

Бо результат – весною зацвіте

І дасть плоди, але це буде потім.

Ще літо хоче розтягнути мить,

Ще музика вистукує серцева,

А осінь тут. А осінь вже не спить

І вохрою притрушує дерева.