Канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка перебуває з дводенним офіційним
візитом у Туреччині, заявивила, що згодна з пропозицією турецького
прем’єра Реджепа Тайіпа Ердогана відкрити в Німеччині школи з навчанням
турецькою мовою. Ці школи будуть двомовні, але облаштовані повністю для
громадян Німеччини турецького походження.
Спочатку канцлер була проти, але після тиску із боку Туреччини змінила свою думку.
Стає зрозумілим, що інородці на території європейських держав вже мають
певний політичний вплив та залишаються патріотами своїх історичних
батьківщин.

http://sna.in.ua/?p=1886

3 квітня членством Київського та Васильківського осередків було проведено толоку в м.Васильків. Історична святиня нашого народу «Змієві вали» була вщент засмічена. Ледве стримуючі емоції на адресу тих, кого батьки не навчили тому, що за собою треба прибирати бійці взялися за справу. Впродовж декількох годин безліч пакетів було наповнено різноманітним сміттям.

Соціал-націоналісти звертаються до населення : «В майбутньому на цій планеті жити нашим з вами дітям, замислитесь над цим. Що ми залишемо майбутнім поколінням? Квітучий рай, чи звалище сміття?»

http://sna.in.ua/?p=1841#more-1841

Вибухи на станціях московського метро вкотре привернули увагу до проблеми тероризму, як засобу політичної боротьби. Але оцінки недавніх подій дещо різняться від оцінок аналогічних терактів минулих років. Попри ту саму «сортирно-каналізаційну» риторику кремлівських співправителів, у все більшого числа сторонніх спостерігачів з’являються обгрунтовані сумніви, щодо справжніх замовників та цілей останніх терактів.

Якщо у 1999 та 2004 рр. висновки поодиноких скептиків, щодо невідповідностей в офіційних версіях подій, багатьом здавалися маячнею, то тепер все чіткіше вимальовується справжня картина «війни терористів проти Росії». Вже втретє поспіль за умови гострої потреби Кремля у масовій підтримці своїх дій відбуваються вибухи, що забирають десятки та сотні людських життів.

Якщо чеченські терористи так наполегливо воюють проти «окупантів», то чому їхні вибухівки спрацьовують лише тоді, коли цього вкрай потребує Путін? У 1999 р. нікому невідомий нікчемний кагебіст потребував хоч якогось рейтингу в передвиборчій гонці, і будь-ласка – в повітря злітають цілі будинки в Москві, на тлі яких Путін урочисто обіцяє замочити всіх терористів в сортирі. Як наслідок – шалена підтримка і президентський пост. У 2004 р. рейтинг кремлівської нездари відчутно падає, як відповідь – нові вибухи, і нове піднесення «всенародної любові».

2010 р. – по країні прокочуються масові акції протесту – від Владивостоку до Калінінграду, в яких беруть участь не ліберальні прихильники кошерної компанії Березовського – Ходорковського – Каспарова (що свого часу були щирими апологетами єльцинсько-путінського режиму, і які подалися в опозицію лише через відсторонення від корита), і не офіційна опозиція в особі КПРФ Зюганова, а справді широкі маси слов’янського населення РФ, які врешті переконалися, що їх інтереси та інтереси Кремля є цілком протилежними, що – окупаційний путінський режим є цілком підконтрольним іудейській олігархії, що витягує з Росії всі соки, що – в Росії добре живеться лише інородцям, натомість слов’ян стає все менше, а їхнє становище – все гіршим.

І ось на ці протести надходить «адекватна» відповідь – нові вибухи, і нова «гнівна» риторика кремлівських ліліпутів, що прагнуть відвернути увагу від своєї грабіжницької політики у бік ефемерних сепаратистів. Але насправді – які сепаратисти? Ну хто з чеченів реально хоче відокремлюватися від РФ, в той час як їм, як і іншим мешканцям гір, віддано на поталу неозорі терени від Балтики до Сахаліну разом з усіма слов’янськими мешканцями, яких начебто «захищає» путінська кліка.

Ми звичайно далекі від думки, що безпосередньо сам Путін віддає накази здійснювати вибухи в Москві чи інших містах, але те що ці вибухи завжди відбуваються «вчасно» для Кремля, беззастережно доводить, що ФСБ та інші іудоохоронні контори просто дають зелене світло діям терористів, коли в цьому виникає потреба, беручись до роботи по «боротьбі» з тероризмом лише тоді коли громадську думку переорієнтовано в «потрібному» напрямі, а люди думають не про протести, а про елементарну безпеку.

Втім, народ, як за-Станіславським, – вже «не вірить», і не виключено, що невдовзі поволоче цих карликів, що «возомнілі» себе самодержцями, на Лобне місце, сподіваємося – разом з «синами гор» та «синами Сіону», для яких путінський режим справді створив рай на Землі.

http://sna.in.ua/?p=1729

Апологети домінуючої сьогодні соціальної системи, вправно жонглюючи гуманістичними кліше сентиментальних міфологем, творять отруйне ідейне місиво, зване «прогресивною культурою», яка насправді є лише втіленням і концентрацією фальші і фарисейства. Те, що сьогодні видається за суспільний ідеал, – це лише хаос, який претендує на те, що він – форма. Насправді ж це відчужене, неавтентичне існування, за парадним фасадом якого – нігілізм і апатія, протиріччя і деструкція, закамуфльовані під позитивні форми, що приховують тління і розклад. Ідеологічна Мамона ринкового монотеїзму, збочивши людську мораль у бік цінності задоволення, породила соціо-економічний сурогат, який розкладає душі. В умовах нашої країни болото демоліберального безладу є живильним середовищем для вірусу комуністичного антипорядку. Тож ми в прямому розумінні знаходимося між ліберальною Сциллою і комуністичною Харибдою.

Одномірні примітивні ідеологічні штампи, що циркулюють у головах нашої псевдоеліти, званої інтелігенцією, творять химерний простір «інтелігентських ілюзій». Ідейні недоїдки третьосортної якості зі столу ліберальної науки видаються ними за безцінні здобутки людського генія. Інтелектуальне пищання цих маріонеток агресивної банальності переходить усі межі. Найтрагічнішим є те, що ця пародія на мислячий тип людини претендує, щоб її вважали елітою.

Вироджена система закостенілого консерватизму не здатна забезпечити втілення в життя національних цінностей. Реально протистояти ліберально-космополітичному та марксистко-інтернаціональному монстрам може лише соціальна та психологічна категорія людей сильної волі, що сповідує героїчні, творчі, мужні цінності і перебуває в стані глибокої і жорсткої опозиції системі. Це – воїни меча і слова, філософи і революціонери. Розірвати гордіїв вузол задушливої атмосфери сучасності може лише тотальне заперечення її суті, принципів і усієї логіки, повне відкидання фальшивих вартостей та смертоносних ілюзій. Тому створення якісно нової парадигми, якісно нової цивілізації, що втілила б у життя традиціоналістичні цінності, враховуючи найсучасніші досягнення науки, є нашою метою.

* * *

Втілити в життя ці принципи можливо лише в правильно структурованому суспільстві, збудованому згідно з природними, а отже, божественними принципами.

По-перше. До влади в державі повинна прийти справжня національна еліта, особистості, які б втілювали в собі дух української нації, були носіями її глибинних національних архетипів. А діячі, які прагнуть посісти державну владу задля задоволення егоїстичних потреб, спекулюючи гаслами про професіоналізм і компетентність, повинні бути усунені на задвірки суспільного життя.

Друге. Національна еліта повинна продукувати у свідомості українця властиві лише йому світосприйняття і якості характеру. Покликати до життя, розбудити могутню енергію, сховану в надрах української нації. Великий національний міф, виплеканий поколіннями героїв, повинен запалити серця зневіреного і розчарованого українського суспільства. Єдність прагнень еліти і народу призведе до небувалого поступу у сфері державобудівництва, культури, науки та в інших сферах суспільного життя.

Третє. Українська нація, яку хочуть перетворити в механічну масу розрізнених індивідів, повинна відчути себе єдиною родиною, органічним цілим, що об’єднане спільним походженням, культурою, історичною долею та спільним баченням майбутнього.

Четверте. Економіка, збудована з урахуванням особливостей українського менталітету, виведе націю зі злиденного стану. Гармонійне поєднання інтересів індивіду і нації створить досконалі умови для матеріального буття нації. Україна постане не лише могутньою, а й багатою державою.

П’яте. Досягнувши стану органічного буття, українська нація, обминувши пастки псевдоідеології комунізму та демолібералізму, першою з індоєвропейських народів повернеться до тих животворних джерел, які покликали до життя велику арійську цивілізацію. І, враховуючи надпотужний генетичний потенціал та геополітичне розташування української нації, ми, українці станемо провісниками відновлення величі Європи як культурного, духовного та політичного центру світу.

Епоха рабів мине, повернеться епоха вільних людей, героїв, лицарів.

Журнал «Орієнтири», видання СNПУ, 1999 р. http://sna.in.ua/?p=1313

Отже, Українська Держава має новий склад уряду. Більшість “нових” міністрів – “старі” політики, що бували вже у кабінеті міністрів. Щоправда, часто мали інші повноваження, що зайвий раз підтверджує, що в уряд призначають не за професійними навичками або спеціалізованими знаннями, а по квоті від різних олігархічних груп.

Неукраїнку Тимошенко-Григян замінив неукраїнець Микола Азаров.

Азарова більшість національно орієнтованих українців знають як палкого українофоба. За національністю – єврей. Після призначення його прем’єром, він пообіцяв вивчити українську мову. Тим паче, що напевно він керувався принципом “мову народу-ворога потрібно знати”. Він не вперше у кабміні. Був там уже як В.О. Прем’єр-міністра, віце-прем’єра та міністра фінансів. Після того як Янукович став Президентом – піднявся до висот прем’єрства. Воно і не дивно враховуючи, що рахувати гроші у міністерстві фінансів, Янукович із своїм минулим довірить не кожному. На яку суму він допоміг олігархічним групам Партії Регіонів і скільки дасть ще – достеменно не відомо. Але багато коштів до пункту призначення в Українській Державі завдяки йому не дійшли, а осіли у просторих гаманцях олігархів.

Перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв не менш цікава особа. Є одним із найвпливовіших осіб у Партії Регіонів. Дуже наближений до Януковича. Олігарх. Єврей. Володіє разом із своїм братом активами корпорації “Укрпідшипник”, в яку входять підприємства кольорової металургії і ПЕК, фінансові установи (Артемівський машинобудівний завод “Вістек”, Костянтинівський металургійний завод, “Актив-банк”, ВЕЗ Горенерго, “Південно-східна страхова компанія” і т.д.). Працюючи свого часу в урядовому комітеті, що займався ПЕК та працюючи зараз у кабміні, приніс він не мало пільг для бізнесових інтересів Партії Регіонів, що опирається головним чином на промисловість на території Донбасу. Звісно все за рахунок українців.

Сергій Тігіпко, молдаванин за національністю, задовольнився посадою віце-прем’єр міністра по економічним питанням. Гадаю старі друзі його вмовляли не довго. Свого часу він працював у виборчому штабі Януковича (президентські вибори 2004 року). Можливо із іншими теперішніми міністрами він перетинався у ЛКСМУ, де був не останньою людиною. Колишній очільник ЛКСМУ також колишній власник кількох банків (особливо варто згадати про ПриватБанк). Мільярдер. Олігарх. Як і всі олігархи, “первинний капітал” отримав аж ніяк не чесною працею. Почував себе доволі добре при всіх президентах і прем’єрах. Багато, хто пророчив йому прем’єрство, але враховуючи його безпринципність, кар’єризм, враховуючи, що власної реальної політичної розкрученої сили немає, окрім чужих політичних груп, на які має вплив, то він зміг добре прилаштуватися. Не думати ж про народ він там буде. Як і всі інші міністри.

Ще один неукраїнець та ще один віце-прем’єр-міністр Борис Колєсніков. Олігарх-мільйонер, що аж ніяк нечесною працею заробив ці гроші. За національністю єврей. Це ті кошти, які недоотримала Українська Держава та кожен українець. Одна із найвпливовіших осіб у Партії Регіонів.

Дмитро Табачник – міністр освіти. Призначення ідейного українофоба демократичної національності міністром справило шок на багатьох. Призначення його міністром освіти ще більший шок. Але дивуватися діям антиукраїнського режиму не доводиться вже давно. Табачник може захищати інтереси будь-яких меншин, проте про українців згадає хіба що тоді, коли і вони стануть меншістю. Тим більше “проблемами нацменшин” він займався на державному рівні давно.

Василь Цушко – міністр економіки. Особа, що міняла партії та принципи як перчатки. Соплеміник Тигіпка. Був некомпетентний на посаді міністра МВС і звісно ж буде некомпетентний на посаді міністра економіки. Кримінальна справа, яка на ньому висіла більше року раптово була закрита напередодні призначення. Видно “боротися” із корупцією у державі він розпочне із того, що її очолить.

Нестор Шуфрич – “бойовий неадекват” Партії Регіонів. Займає пост міністра надзвичайних ситуацій, хоч сам є такою “надзвичайною ситуацією”. Скандаліст та істерик. Неукраїнець, а точніше єврей. Не приховує того, що  мільйонер. Розбагатів на тому, що належить народу – на корисних копалинах на території України. Це індивід, для якого головним є гроші, жага до влади заради влади та тепленька посада.

Це далеко не повний перелік новопризначеного уряду, проте найяскравіший. Вищезазначені, переважно некомпетентні, особи отримали посади по квоті інородної олігархії і даремно від них чекати захисту державних, а тим паче національних інтересів. Теперішній уряд можна скоротити до трьох міністерських портфелів: міністерство олігархії, міністерство нацменшин та міністерство некомпетентності.

http://sna.in.ua/?p=1069

Європарламент сподівається, що нове керівництво України перегляне рішення про присвоєння Бандері звання героя – резолюція

Європейський парламент критикує рішення екс-президента України Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері звання Героя України і сподівається на його скасування новим керівництвом країни.

Мова про це йде в пункті 19 резолюції Європарламенту щодо України, за яку європейські депутати проголосували в четвер у Брюсселі.

Європарламент висловлює свій жаль стосовно того, що минає, президент В. Ющенко присвоїв лідерові Організації українських націоналістів С. Бандері, “який співпрацював нацистською Німеччиною, титул національного Героя України”.

ЄС як ліва космополітична міждержавна структура завжди послідовно протиставлялася всім національним поривам України, навіть, якщо вони були не свідомими або здійснювались деякими державними лідерами не щиро (як у випадку із присвоєнням Бандері Героя).

http://sna.in.ua/?p=887#more-887

Взятися за написання цієї статті мене зобов’язали гучні і красномовні виступи «наших» політиків, духівників, а подекуди й бізнесменів, які зі всією щирістю вивертають свій інтелект, припудрений пафосом і стверджують наступне:

• ви, як активні громадяни, зобов’язані прийти на другий тур президентських виборів і підтримати одного з двох кандидатів.
• ви не маєте морального права поставити свою відмітку напроти графи «Не підтримую жодного кандидата».

Саме навколо цих двох заяв я буду розвивати свої думки через призму національних інтересів, через досвід предків, яким ми завдячуємо своїм існуванням.

Почнімо. Перший тур президентських виборів дав чітко зрозуміти – наступних п’ять років країною, нами, нашими думками і гаманцями буде керувати чужинець. Іншими словами неукраїнець.. Сумно. Але факт. І тепер ядро проблеми – за кого відати свій голос? Хто кращий? Хто наступних п’ять років краще використає нашу країну, її можливості і людей, що відбудеться з думками і гаманцями тих же людей ?

Прихильники Януковича кажуть: «Помаранчеві показали цілому світу, що в нашій країні можна зробити революцію, заробити на революції і забути про революцію. Помаранчеві перегризлись за гроші, а не за Ідеї, а люди залишились і без того і без іншого. Наш лідер знає якою повинна бути країна, де і кому в ній приготоване місце. Відтак порядок буде. Заставить.».

Прихильники Тимошенко-Григян горланять: «Наш кандидат європейський демократ, вона не судима, не керована Росією, а всі її потуги направлені для добра чесних людей.». Після чого завжди і обов’язково лякають: «Прийде Янукович, вкаже всім де їхнє місце, визначить «панятія» і «закришується» Російським «папою»».

Безумовно щонайменше частково праві і ті і ті. Тільки праві вони виключно для себе і для тих хто їм вірить. Є й такі, судячи з результатів виборів.

Але ж є такі, хто не підтримав жодного з них у першому турі. До числа таких належу і я. Не влаштовують мене ці кандидати. І таких як я, впевнений назбирається не мало.

Я вагався. З одної сторони лідер регіоналів, прийшовши до влади активізує національні сили, які нарешті об’єднаються і стануть на сторожі українства. Дане об’єднання мені до вподоби, тому віддавши свій голос за нього працюю розумом надіючись спровокувати опір. Але є й друга сторона. А що буде, якщо цей опір не підніметься або відбуватиметься не у вигідній для нас площині? Тоді біда. Все що було напрацьовано за роки незалежності буде втрачене.

Все втрачено буде й у випадку, якщо до влади прийде вона. Тільки процес цей буде більш м’якший, замаскований красивими словами і обіцянками, брехнею. На перший погляд не наважуватиметься вести широку антинаціональну роботу у сфері культури, але можливо ще більшими темпами здаватиме Україну у сферах інших. Робота буде провадитись за принципом руко потискання, тобто якщо людині простягнути руку для потискання і відразу дуже сильно стиснути то людина висмикне руку і обуриться. Якщо ж це робити поступово збільшуючи силу, тоді це не так відчутно. Отже результат той самий.

Що ж робити ? Кого слухати ? Мені допоміг визначитись Юрій Шухевич, а я постараюсь допомогти визначитись тобі, любий читачу.

Позиція Ю. Шухевича наступна: «Не біймося вибирати вузьку, тернисту дорогу правди».

А правда така, обидва кандидати безсовісні, брехливі кар’єристи, які ніколи не любили  українську Націю. Їм ближче по духу Москва або Брюсель, але не Україна! Це перше.

Друге. Прийнявши участь у виборах потрібно поставити відмітку навпроти «не підтримую жодного кандидата», цим самим заявивши свою чітку позицію, позицію проукраїнську та ворожу до антинаціональних кандидатів.

Третє. Не залишатися пасивним аполітом, а активізмом розбудовувати організований націоналістичний рух в ім’я Ідеї Нації.

На останок, так щоб запам’яталось скажу: ти можеш не бути націоналістом, але патріотом ти бути мусиш. Ця земля дала тобі життя, і ти їй його все рівно віддаси. Я не сумніваюсь, що в разі потреби ти неодмінно повстанеш проти її кривдників. Подумай добре чи дасть тобі Бог наснаги до боротьби, якщо буде знати, що ти своїм голосом наділив їх правом нищити землю в якій поховані твої величні прадіди.

«Не біймося вибирати вузьку, тернисту дорогу правди» – каже тобі людина, яка за Ідею вільної і сильної України просиділа половину свого життя у темному підвалі, вийшовши з якого на сонячне світло відразу осліпла від спалення сітківки; людина, яку ще маленьким хлопчиком відлучили від батька, матері і сестри назавжди; людина яку не цікавить дорогий одяг, притяжний автомобіль і великий будинок, людину яка залишилася абсолютно сама і єдине чим вона живе це Ідея вільної сильної незалежної України. Він радше втратить життя – але не Ідею! Задумайся.

друг Вихор,

Львівський осередок Організації “Патріот України”

http://sna.in.ua/?p=704#more-704

У місті Розарно, що у південній італійській області Калабрія (480 км від Риму), поновилися масові безчинства за участю мігрантів з Африки, які проживали на закинутій фабриці і ніде не працювали.

Бунт почався тому, що цитуючи одного з “протестувальників” “італійці – расисти, не хотіли брати їх на роботу”. Місцеві італійці при цьому стверджували, що якість роботи іммігрантів була дуже низька.

Перший раз, поліція, що прибула для з’ясування причин  під натиском“афроафриканців” змушена була відступити. Через недостатню підготовку було поранено 18 карабінерів ) та 14 інородців, 7 інородців затримано, поліція змушена була викликати спецназ, негри продовжили безлади на вулицях міста, здійснюючи підпали машин та іншого майна та грабуючи невеличкі приватні крамнички, дісталось і кільком місцевим жителям.

У відповідь місцеві націоналісти за підтримки населення почали формувати загони самооборони. В Розано поліція розшукує невідомих, що підстрелили з рушниці двох “гостей”, рухаючись на великій швидкості на машині.

8 січня о 18.20 комуні (адміністративний округ в Італії) Лауреана ді Боррелло (Laureana di Borrello) , що за кілька кілометрів від фабрики в Розано, на якій проживали “гості” , знову ж таки невідомими були підстрелені в ноги два іммігранти, яких доправили в лікарню.

Ситуація у Розарно є складною ще й через те, що у місті немає місцевої влади: вона була розпущена ще у 2008 році за зв’язки з мафіозними структурами. Одразу після протесту іммігрантів біля муніципалітету зібралася група місцевих жителів, яка вимагала вислати з міста всіх іноземців. Єдиними захисниками місцевого населення є італійські націоналісти.

За матеріалами української та італійської преси.

http://sna.in.ua/?p=649#more-649

У чергову частину Кировського райвідділу міліції Донецька звернулася молода жінка, що повідомила, що протягом тижня не може зв’язатися по телефону з матір’ю і старшою сестрою, що проживають в мікрорайоні Широкий, а ключів від їх квартири не має. До того ж їй дзвонили з роботи сестри, і виявилось, що та вже тиждень не з’являлася на робочому місці. Сама заявниця проживала із співмешканцем в іншому районі. З її слів, останній раз бачила своїх родичок неділю тому: тоді сестра попросила її узяти до себе на декілька днів її 3-річну дитину, оскільки чекала в гості іноземного студента, з яким зустрічалася, і його друзів. Проте протягом тижня за хлопчиком ніхто не приїхав і не підійшов до телефону.

Коли слідчо-оперативна група прибула за вказаною адресою, первинна інформація доповнилася свідченнями сусідів, стурбованих тим, що з квартири без вісті зниклих поширюється підозрілий запах, а також крики кішки і собаки. Зрізавши дверні петлі, правоохоронці проникли в приміщення і знайшли обох жінок мертвими з багаточисельними колото-різаними пораненнями. Судово-медична експертиза показала, що вони були убиті за тиждень до виявлення, а за весь цей час домашні тварини встигли обгризти на трупах м’які тканини.

Як розповів начальник Кировського райвідділу міліції Донецька Володимир Зіборов, з самого початку свідчення сестри і дочки потерпілих залишали більше питань, чим відповідей. В ході розслідування оперативники зібрали інформацію, яка пролила світло на зовсім іншу історію, і протягом доби підозрюваний у вбивстві був затриманий.

Їм виявився 28-річний співмешканець заявниці – громадянин Узбекистану, що приїхав до Донецька в 2006 році на будівництво нового стадіону. Після здачі об’єкту молода людина залишилася в місті і стала займатися ремонтами. На початку 2009 його найняла на роботу 55-річна мешканка мікрорайону Широкий, що проживала з двома доньками і онуком. Незабаром у ремонтника склалися близькі стосунки з молодшою із дівчат, і вона завагітніла. Дізнавшись про це, мати намагалася переконати дочку, що «цей обідранець їй не пара» і всіляко перешкоджала їх стосункам. Після чергового скандалу дівчина втратила дитину, але на поводу у матері не пішла.

Разом з коханим вона переїхала на арендовану квартиру, де стала проживати в цивільному шлюбі і знову завагітніла. Але це не змінило ставлення її матері до нелюбимого зятя. Живучи на відстані, вона продовжувала «обробляти» доньку, а в середині грудня взялася до рішучіших дій: заявила, що якщо та не повернеться, вона прикладе максимум зусиль до того, щоб її парубка вислали з України.

Того  дня молода людина поїхала до тещі, але конструктивної розмови не вийшло. У відповідь на чергові погрози він перерізав їй горло, а потім зробив те ж саме і з її старшою донькою. Щоб пустити міліцію по помилковому сліду, він перевернув все в квартирі, намагаючись створити видимість наслідків пограбування, потім розбудив дитину, яка спала в цей час, і разом з нею повернувся додому. Там він розповів про все коханій, і удвох вони придумали, як відвести від нього підозри, повідомила donbass.ua Марина Голдинська з прес-служби Донецького ГУ ГУМВС України в Донецькій області.

http://sna.in.ua/?p=634

В місті Харцизськ Донецької області 6 січня в результаті проведення оперативно-пошукових заходів працівники міліції затримали 20-річного громадянина Грузії.

Як повідомили в прес-службі МВС, даний громадянин в приміщенні приватного кафе під час виниклої раптової сварки наніс ножові поранення двом безробітним місцевим жителям у віці 51 і 23 років. Постраждалі були госпіталізовані.

http://sna.in.ua/?p=630#more-630