Мені дуже подобається наш новий Президент України Володимир Зеленський. Ну дуже. Саме такий потрібен чоловік на саме такій посаді, щоб ідеї анархізму динамічно поширювались Україною. Коли влада сама себе дискредитує і паплюжить, то що може бути кращого для противника влади, яким є кожен анархіст. Хоча без влади взагалі не обійтись і це також розуміє кожен, але у тому і справа, що то має бути мінімізоване зло. В ідеалі справжня хороша влада це така, про існування якої громадяни і не здогадуються. Ви коли світло включаєте, то не згадуєте щораз електриків і не молитесь за них типу: «Ой дай Боже тим електрикам здоров’ячко, що світло в хаті є. Бо і платиш справно, а вони, падлюки, коли хочуть – тоді електрику в мережі і включають»  Отож аналогічно влада українська і податки має, і громадян своїх увагою не минає – має і має...

Взагалі я хотів поговорити щодо своєї ідеї створення трьохпалатного парламенту в Україні, як реакцію на пропозицію з боку команди Зе на потребу створення двопалатного, але це іншим разом. Зараз мене розізлостила теза одного політолога, що «…яке б рішення не прийняв Конституційний Суд – все буде на користь президента Зеленського» Якщо визнає суд його правоту – тут все ясно, а як не визнає законним Указ про розпуск Верховної Ради України – значить КСУ проти волі народу, яку представляє президент. Причому нікого з прихильників Зе не турбує відсутність будь-якого юридичного документа, щоб підтверджував їх позицію. Як каже Зеленський, що «всього 4 % підтримують Верховну Раду» – то покажи, мудаку, чим підтерти сраку! Хоч те соцопитування фігове представ суду чи ще щось, а воно ж – нічого окрім брехливого базікання. Не роблюся великим знавцем в юриспруденції, але щось таки знаю, зокрема, що суду потрібні чіткі докази і документи, а не припущення і побажання.

Є відома технологія в злочинців, щоб не бути пійманими за почерком, вирізати потрібні слова і фрази у різних друкованих виданнях, щоб склеювати у текст для надсилання повідомлень. Аналогічне відбувається і зараз. Я нижче подам як довідковий матеріал витяг окремих статей з Конституції України, а тут хочу зазначити, що коли в законі сказано, що «Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:» - і далі йдуть пункти 1), 2), 3), то обрізати фразу перед отим «якщо» і апелювати, що «має право» є злочинним шахрайством. В жодному зі замовчаних пунктів ота «міфічна воля народу» не значиться, тому і посилання на це є безпідставне. 

Повторюсь, що мені довподоби такі нікчеми при владі, як Зеленський,  і анархісти такій владі тільки раді, але водночас не потрібно робити з нас дурнів, бо закони знаємо достатньо. Якщо в Конституції дано норма в ст. 83, де чітко сказано «Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України», але в самому Регламенті не прописано в деталях про коаліцію як, зокрема, про депутатські фракції, то не потрібно додумувати і видумувати що таке є коаліція, хто і як її обліковує та контролює. Спершу пропишіть, а тоді верещіть чи є коаліція, чи її немає. Як, до речі, голова ВРУ жодним чином не зобов’язаний пильнувати склад коаліції, бо це не його функція. 

Головне призначення коаліції сформувати Уряд і обрати Прем’єр-міністра Україні, що і було свого часу зроблено після розпаду попередньої коаліції у ВРУ 8-го скликання. Читайте норми Конституції уважно, де розпад коаліції не обумовлює обов’язкових перевиборів ВРУ, а такий процес може бути декілька раз і це нормально. Президент розпускає парламент не тому, що йому так захотілося, а виключно тому, що відбувається парламентська криза і парламент стає бездіяльним. Про ВРУ 8-го скликання цього жодним чином сказати не можна було, тим більше вже за кілька місяців мали відбутися чергові перевибори до ВРУ, а не за кілька років. Свавілля і волюнтаризм влади є першою ознакою скасування демократії в країні, а ми цього не дозволимо, бо не за то віддали свої життя герої Небесної Сотні під час Революції Гідності, як і в АТО-ООС люди загинули та ще воюють не за повернення «януковщини» у формі самодурства «зеленщини» –  не дамо! 

Не збираюся закликати до нового Майдану, тому що твердо знаю: треба буде – Майдан буде. 

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (Документ 254к/96-ВР, чинний, поточна редакція — Редакція від 21.02.2019, підстава - 2680-VIII)

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv

Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України.

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. 

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.

Стаття 83. (витяг)

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv

 

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

21:56 12.06.2019

11 червня 2019 р.  (7527)

Сьогодні 11 червня, а до цього запис останній був 6-го червня і що? І нічого! А в тому увесь драйв життя, що можеш бути і можеш не бути – життя все одно продовжується.

7-го червня у мене був «вихід в люди»  – це коли я вирушаю до центру Львова на якусь імпрезу і цього разу то була виставка живопису в музеї Ідей на Валовій, а саме “Частинка мене” персональна виставка Дмитра Меуша і це в анонсі виглядало наступним чином:

МЕУШ ДМИТРО  “Частинка мене”

Людина – єдина істота, яка відійшла від своєї колиски, природи на стільки далеко, що перестала відчувати свою належність до неї, глибинний внутрішній зв’язок, ототожнювати себе з нею. Вчені стверджують, що сучасні люди втрачають потребу бути на природі, і можуть без проблем прожити цілісіньке життя, практично не виходячи з міст, штучно створених середовищ наповнених технікою та будівельними конструкціями.

Дмитро народився й виріс у невеличкому містечку, оточеному з усіх сторін сосновими та дубовими лісами, річками та озерами. Очевидно, ще з дитинства це середовище стало для нього рідним , та з часом все ставало лише цікавіше. Виявилось, що природа – це живий організм, за яким можна не лише спостерігати. З ним можна розмовляти, комунікувати у прямому розумінні цього слова. Для Дмитра особливим елементом природи є Вода – жива сутність, що може навчити більше а ніж сотні розумних книг.

            “ Я – частинка природи, а природа – частинка мене, тут немає секретів, потрібно просто хотіти побачити, і природа відкриє усі свої тонкощі. Суть малювання полягає у тому щоб зобразити не те, що ти побачиш, а те, що ти відчуваєш, переживаєш, проживаєш знаходячись прямо там… Її характер, настрій.

Людина не може відділитись від природи, не втративши частинку себе, а можливо й себе цілого”

 Меуш Дмитро

Відкриття авторської виставки Дмитра Меуша відбудеться 7 червня 2019 року о 18 :00. На відкритті заходу гостей чекатиме святковий фуршет.

Враження від картин гарне, а переповідати картини – це як музику самому наспівувати і пояснювати, що так звучить Моцарт. Художник  не переживає, що надто яскраві фарби вживає чи й зловживає. Важко визначити і не треба, а головним є просто те, що кілька картин сподобалось, а одну захотілось придбати і не дешево, а за грубі гроші, бо то посилює в кожного митця самоповагу і бажання працювати далі. У нашому дружньому колі мистецького об'єднання «Сходи» одразу виникла дискусія, що ось є гарні речі, але занадто дорогі, щоб їх придбати, аж тоді я зробив несподіване підсумкове резюме, з яким усі погодились: - То не твори митців дорогі, а це у нас грошей замало. Справжнє мистецтво має коштувати дорого. Як кажуть це іноді на Галичині: - Дякуючи радянські владі та її мудрій репресивній політиці українська інтелігенція змушена бути з народом. За рівнем бідності та злиднів. І коли хтось при тому починає нарікати на сучасність та нашу Україну, то відповідь тут проста: - Ви нового Президента України бачили? І після такого ще чогось доброго очікуєте? Та це ж суцільний тонкий англійський гумор «фейсом об тейбл», що зрозумілий тільки в Україні всіма витонченими реаліями. Розумно сказано, що ті 73 % є показником рівня дебілізму в країні. Як легко ми переходимо від високого мистецтва до вишуканого лайна, тобто – політики. Але, на щастя, швидко його обминаємо.

Після цікавого огляду виставки живопису пана Дмитра Меуша гарно просто прогулятись і обговорити свої враження від побаченого, блукаючи вуличками Львова, вщерть переповненими туристами, від чого втрачається своєрідна богемність древнього міста, але нехай вже так буде, як іншого не дано. Тим паче Львів того вартує, щоб його побачити і відчути його духовну висоту, аби рознести її на всю Україну. Бо ми такі! Шануймося, бо ми того варті!

То було в п'ятницю. Писати не хотілося, а в суботу я тим більше як той змій після вдалого полювання перетравлював враження учорашнього променаду, а потім мав пригоду зустрічати вночі доньку з потягу, а це майже епопея, яку описати не годен, бо начебто і не пізня година 22-га, але з любого мого Рясне у центр жодного виду транспорту, окрім дорогу чого таксі, яким у складчину мені довелося і скористатись. Тут я вже дякував нашій львівській владі, що зробила нам таке транспортне добирання, а що вже вчудила з площею перед залізничним вокзалом – то не переповісти. Все перекрито і перерито, а темінь, хоч в око стрель. Здавалось, що на такому важливому об'єкті все має працювати цілодобово всі 7-м днів тижня, але ж ми не турки, які саме так робили нам вулиці і зробили на диво швидко. Ні, ми працюємо інакше: розриємо і думаємо довго-довго, а нащо то ми зробили? Врешті на все тупо «забили» і зустрічає Львів та випроваджує своїх мандрівників потрясаючою красою в стилі андеграунд. Добре, що нашим людям завжди все добре, а іноземцям сафарі задурно – най не вередують. Зустрів я донечку і поночі добралися ми гротескно так званою «нічною маршруткою» до свого району і додому. Круто, я вам скажу. Хтось їде за пригодами десь кудись у пошуках, а мені везе мати їх просто так задурно поряд. 

  

 Тут ще було важливо не проспати зрання на роботу, де мене чекала нова радість, що в не радість, коли мав нічого не робити значного, а прийшлось відробити в поті чола свого, бо у нас в неділю 9 червня був традиційний щорічний фестиваль «Рясне-фест» і я був до того дотичний не в найліпший темі, але якось вижив і тутай. Головне, що свято вдалося, а все інше – то інше. Найбільше мені сподобалось, що тема вживання алкоголю як основи святкового дійства була відсутня начисто. Люди вже навчилися і навіть звикли розважатися без пиятики, тоді як за «Совка» це було сутність кожного свята – випивка і їдло в неміряному вигляді. На щастя – скінчилося.  Тут буквально спрацював принцип: «Хочеш свята – зроби його сам собі» Виступали переважно місцеві творчі колективи на сцені, а поряд було досить багато різних атракціонів і дітям було де забавитись, а батькам з того порадіти. Приємно, що й казати, спостерігати, наскільки ми вже цивілізована країна хоч в тому, як люди культурно відпочивають і розважаються. Пізно вночі я подумав, що день був потужний, хоч і наробився, але не забився, як на то пішло, а згодився і щось путнє з мене вийшло. О!

Понеділок, як годилось, перетравлював в усіх розуміннях проминуле свято, а у вівторок 11 червня це все писав і роздумував, а нащо воно мені чи ще комусь. Може краще як велика птиця струсь голову у пісок і нікого не боюсь?! А, нехай ще буде – з мене не убуде. Писатиму далі свої життєві ралі, деталі, події вдалі і не вдалі – аби цікаво було. Будьмо! Гей! 

Три дні – 7-9 червня – в мікрорайоні Рясне триватиме вже традиційний і улюблений для мешканців фестиваль «Рясне FEST-2019»! Цьогоріч його організатори пропонують програму, в якій заняття й відпочинок собі до душі знайде кожен ряснянець.

«Уже вп’яте ми проводимо фестиваль для мешканців нашого мікрорайону, – розповідає засновник фесту, депутат Львівської міської ради Михайло Дідух. – Уперше фестиваль відбувся 2014 року й називався «Я і Україна». За три роки він набрав такого розмаху, що врешті ми вирішили змінити назву. З 2017-го фестиваль називається 

«Рясне FEST».

За його словами, нині фестиваль – це великий відкритий майданчик, на якому різні гуртки, спортивні й культурні організації можуть презентувати себе та власні досягнення. Щороку зростає і кількість учасників фесту, і людей, які готові долучитися до його організації.

Зокрема, цьогоріч у «Рясне FEST» візьме участь відомий у Львові проект «Майстерня міста», який організовує актуальні дискусії про місто та спільні дії заради розвитку району чи мікрогромади. У рамках «Майстерні міста» під час фестивалю мешканці разом творитимуть елементи декору, що стануть окрасою мікрорайону.

Мета фестивалю – популяризація української культури та підвищення рівня патріотизму, заохочення дітей до творчої діяльності.

«Цього року ми маємо дуже різноманітну програму. Це виступи колективів, майстер-класи, козацькі забави, сімейна естафета, лекції, тренінги, мотиваційні ігри. Переконаний, що всі гості фесту будуть задоволені», – розповідає голова ГО «Ініціативна група Рясне» Юрій Добуш.

«Такі фестивалі, спільні свята дають мешканцям змогу знайомитися зі своїми сусідами, мешканцями сусідніх вулиць, спілкуватися між собою, дізнаватися, чим живе район, долучатися до різноманітних ініціатив. Переконаний, що позитив об’єднує найкраще», – додає Михайло Дідух.

 

 (Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

0:01 12.06.2019

Аваковщина йде 

Є розумний вислів, що: «Влада розбещує. Безмежна влада розбещує безмежно» 

Проблема розбещення владою є найбільшою в тій системі, що ту владу представляє, зокрема це різноманітні чиновники державного апарату і депутати різних рівнів рад, але найбільше це стосується системи правоохоронних органів, бо тут люди можуть однозначно заявляти: -Закон – це я!

Деградація особового складу в правоохоронних органах є одним з головних показників занепаду державного устрою, що ми яскраво спостерігали в часи 80-90-х років, коли розпався Радянський Союз. Або згадаймо сумновідомі події недавнього часу в нашій незалежній вже Україні у Врадіївці, які передували Революції Гідності та зміни злочинної влади Януковича і Ко. Коли просто злочинці перевдягаються в правоохоронців – це сильно впливає на їх імідж, тому таких бандитів намагаються карати найбільш суворо, але що робити, коли як у Врадіївці реальними бандитами були  справжні працівники з МВС і то навіть в чині офіцерів?! Про що можна далі говорити? В той час я написав матеріал, який подаю нижче.

Після Революції Гідності і начебто значних реформ в МВС з перейменуванням міліції в поліцію, я вважав, що у нас пройшов значний злам до очищення і піднесення на належний рівень діяльності всіх правоохоронних органів в Україні, але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Кардинальної переміни не відбулося і реформи були виключно для «замилювання очей», що і підтвердили нещодавні події зі вбивством 5-річного хлопчика в Переяславі-Хмельницькому п’яними поліціянтами під час їх «великопанської» розваги посеред житлового масиву: стрільби з рушниці по пляшкам і банкам з під пива, якого вони і понапивалися вусмерть.  

Зізнаюся, що на початках я був тої думки, що то просто нещасний випадок, але коли справа обросла деталями і стало відомо, що цих подонків перед тим були вигнали з МВС, але вони поновились на службі через самий безчесний український суд і далі вершили своє правоохоронне злодійство (жахливе поєднання слів! Але так є!) – перемінив свою думку на диаметрально протилежну: це є брутальний злочин і не інакше. На бешкети поліціянтів не раз жалілися їх сусіди, але кому то пече, як розбиратися в неподобствах приїжджали їх же колеги. Все зводилось до різних службових замовчувань і тому подібне в стилі класичної кругової поруки. Тобто злочини були і до того, аж поки не досягли свого апогею – вбивства маленької дитини. І це вже важко назвати випадковістю, а скоріше до навпаки – це закономірність розбещеності правоохоронців владою, що найкраще означає відомий термін зі зеківських кіл як «беспредел». І якщо пан Аваков як міністр МВС на протязі 5-ти років не бачить причин піти у відставку, бо то не ганьба, а дурничка для нього, –  значить це ще не укінець і на нас чекає ще не один випадок бандитизму, вчинений працівниками МВСУ.  Готуйтесь і стережіться поліції, громадяни України. Настає аваковщина!

Все це яскравий приклад того, чому я стою за анархізм: не надавати нікому влади над нами і собою, бо це розбещує і творить злочини. Правопорядок – це я і кожен з нас навколо. Тільки так. 

 Записи анархіста 21 століття від 4-го червня 2019 року

У тому, на мою думку, головна проблема сучасної України, що вона досить єдина у своєму буржуазному прошарку з нуворішів по всій території, але дуже далека він національного єднання, тому термін «український буржуазний націоналізм» є переважно як гарна далека мрія аніж реальність. Головний план на майбутнє: українізувати буржуазію. Поки що тільки з олігархом Петром Порошенком це вдалося провести в життя. А інші – ні в яку. Ще довбаного Новинського отримали в доважок. Ну ще мову українську він вивчив і балакати може, але ж українофоб жахливий. І це на додачу до власних виродків-українофобів: Рабіновича, Медведчука, Вілкулів, Долженкова тощо.

Я думаю, що мене зрозуміли: якщо не українізуємо буржуазію – фіг що доброго нас очікує. Президента вже маємо фігового чи то офігенного – не розберу. Ясно, що хрінь повна і це ще далеко не межа. Я ось досі гадку гадаю, чому в своїй промові інавгураційній пан Зеленський заявив, що відтепер «Ми всі – президенти!», а звідси запитання: А де ж тепер нам тих слуг народу набрати?  Отож. 

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

20:52 04.06.2019

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Сьогодні мені спало на думку обговорити літочислення, бо я завжди до загальновживаної дати доставляю ще рік за старовинним літочислення, яке називають «від Створення Світу», що я не дуже сприймаю як істину, але воно і таке мене влаштовує і поясню чому. Коли мені починають історики й археологи розповідати, що то далека давнина десь 1-2 тисячі років до Христа, то я перевожу це на літописне літочислення, а то, виявляється, вже сталося після 3-4 тисячоліття і ніяка не давнина, але сповна новизна, бо давнє було до того. Всі ті прадавні держави Сходу, як Хети, Шумери, Вавілон, Єгипет були надбудовами над іншими не менш могутніми державами, про яких ми нічого не знаємо, бо мало що збереглося. І це нормально! Аби могло з'явитися нове – має бути знищено старе. І не інакше.

Взагалі, як ми знаємо, літочислення в Індії збереглося з дуже давніх часів, що значно більше за 7-м тисячоліть, але то далека цивілізаційна епоха, а тому нашій цивілізації значно ближче ця літописна хронологія, коли ми визнаємо, що народження Ісуса Христа припадає на 5 508-рік від Створення Світу, що є час Старого Звіту, а відтепер бере початок час Нового Завіту.

Дехто шукає в датах літочислення космологічні моменти типу «кінця Світу» або ще щось, але я до того ставлюся іронічно, бо ми вже маємо християн, що відзначають свої абсолютно тотожні релігійні свята у різний час – і нічого, жодного катаклізму з того не відбувається. Саме тому я за перенесення святкування Різдва в Україні на 24 грудня з 7 січня, бо це суто хронологічна проблема, а не релігійна. Облік часу дав похибку і хтось її виправив, а хтось не хоче – і вся проблема.  Для мене це смішно. Річ у тому, що ніхто не знає насправді, коли народився Ісус Христос, а є тільки легенди, як і відзначати Різдво почали через кілька віків після виникнення християнства. Приурочена ця подія була від самого початку до астрономічного моменту, коли в так званій Північній півкулі Землі настає сама довга ніч і самий короткий день, після чого день починає збільшуватися, а ніч за часом навпаки – зменшуватись. Тобто маємо просту і зрозумілу символіку перемоги Світла над темрявою, Добра над злом тощо. Християнство пристосувала цей момент до свого релігійного буття і не варто від того відриватися.

Ще зауважу на поширену традицію в давніх державах розпочинати щораз нове літочислення при появі нового владики і це ще дотепер існує в Японії на офіційному рівні, але поза публічного використання. Власне більшість людей самі ведуть облік того, скільки років вони живуть, але є й такі, що тим не переймаються і не знають скільки їм років насправді. І нічого – живуть. Вимірювання часу є фантазією людей, але не Матінки-Природи, тому якщо вам вдається жити не зважаючи на Час-Хронос – значить у вас все добре!  Саме тому існує прислів’я:  щасливі часу не помічають. І навпаки найбільше рахують час у в’язниці чи в інших негативних моментах. По-собі знаю, що релятивність психічна відчуття часу є дуже значна, коли погане здається безкінечним, хоча насправді то в часі є не таким великим, або дивуєшся куди подівся час майже миттєво, коли зайнятий чимсь приємним і цікавим. В один і той самий час цей Час для кожного з нас є дуже і дуже різним і саме це я хотів сказати на закінчення. Будьмо! Унікальне цікаве українське гасло, варте окремої розмови, бо в ньому означено зміст часу для тих, хто його каже.