Скільки писав роздумів про нинішні президентські вибори! Розмірковував над кандидатами, дивувався кількості претендентів. Тепер найголовніше питання — чим керуватися при виборі? А тут все просто! Щоб совість на президентських виборах була чистою, голосуйте за завідомо непрохідного кандидата (звичайно, окрім антидержавних). Таким чином ви знімаєте з себе відповідальність, бо обраний вами кандидат не пройде до другого туру. Совість не буде гризти за те, що вибирали непрохідного. Та й можна себе втішати (щоб ще більше себе запевнити), що обраний кандидант був/була б достойним президентом, якби переміг.

Ха-ха! Бувають і секс-знайомства. Причому якось знаходив безкоштовні оголошення (хоча наскільки безкоштовні це питання, бо як на такій справі не заробити?). От тільки цікаво, як люди не бояться довіритись незнайомій людині? Тому що стоп-слово чи знак — ну це фігня, якщо людина справді заведеться.

Про політику пишу дуже рідко. Але тут не втримався. Вибори наближаються. Це помітно не лише по телевізійній рекламі, а й по листівкам. Якщо політики вищого ранку засипають гаслами і обіцянками, то чиновники понижче вихваляються здобутками. Ось, наприклад, депутат районної ради прозвітував про здобутки в благоустрої і ремонті міста. Причому приписав собі все гарне, що змінило місто: нові дитячі майданчики, спортивний майданчик, ремонт навчальних закладів, мощення тротуарів плиткою, асфальтування вулиць і ще багато чого.

Але якщо стільки всього зробив депутат районної ради, то що повинен був зробити мер міста? Після того, як депутат перерахував всі покращення в місті, чим тепер вихвалятись меру?

Залишив би якісь перемоги іншим чиновникам. Буде смішно, якщо різні можновладці різного рівня будуть вихвалятися одним і тим же.

Як думаєте, які заслуги припише собі мер?

Здається, в житті розпочався черговий етап. Додалося скептицизму. Думаю, на це вплинуло 35 річчя і знищення віри в інтернет і віртуальний світ. Хоча по дрібницям теж назбиралися зміни.

— Втратив віру в інтернет. Та й віртуальний світ почав набридати. Тому все більше життя залишається поза інтернетом.
Раніше вважав, що електронний світ живучіший, ніж реальний.

— Перестав малювати. Художник з мене і раніше був не ахті. Але час від часу брав ручку і малював. Тепер же просто ніколи і фантазії нема.

— Закинув розгадування сканвордів/кейвордів. Це давня звичка. Мабуть, з 2013го, коли пошкодив коліно і відлежувався вдома.

— Набридла оточююча обстановка: Київ, своє місто. Здається і домашня обстановка приїлася.

Можливо, це просто така реакція на події, що відбулися в житті і насправді я той самий, що був до березня 2018го?  Коли змінюються звички і світогляд — то це напевно і є новий життєвий етап.

Хоча ніщо не забороняє повернутися до попередніх вподобань і світогляду. Треба все ж шукати оптимізм.

Щастить на робочі Дні народження. Думав: ну субота. Буде вихідний. Так перенесли робочий день на суботу.
І було б півбіди працювати у свій День народження. Так ще ж треба накрити "поляну". Таксі. Клумаки. А як назад везти?

І в єдиний вихідний на тижні хочеться кудись дременути прогулятись. Не знаю, як це витримаю. Але вдома вже з батьками пересварився.

Не полінувався і подивився другий півфінал відбору на «Євробачення-2018». На оголошення результатів глядацького госолування не став чекати — переглянув на Ютубі. Так от: щось такого, щоб супер-пупер не було. Дивився лише заради жартів Притули і Данилка.
Одним словом, велика ймовірність повторення «успіху» на «Євробаченні-2017». Alekseev, вважаю, має непогані шанси потрапити у фінал «Євробачення-2018». Але від Білорусі. А Україні потрібна або друга Джамала, або фріки. Як не талантом, то хоча б здивували б.

Ну а стосовно відбіркових конкурсів, думаю є шанси стати представником від України у Меловіна.

Місяць на смарку. Хоча, може прибідняюся? На заводі був. По заброшці лазив. А потім хворів — тож, навіть якби кудись і захотів, все одно б не поїхав. Однак раніше був якийсь сміливіший. Міг просто так зібратись і поїхати... або у Білу Церкву, або в Бровари. Або полазити по закинутим об'єктам. Зараз продумуєш різні варанти, відшуковуєш причини і відмовки. Раніше був принцип: якщо дуже, хочеться — роби. А тепер: хочеться — перехочеться.

Добре, що хоч за інших можна порадіти. Хоча тут теж не однозначно, бо й самому хочеться кудись дременути.

Як колишній шанувальник серії музичних збірок «Союз» цікавить: 61 випуск збірки вже вийшов? Якщо так, які там пісні?

Оскільки громадськість цікавиться: а нащо нам заборонені російські сайти? Відповідь: щоб читати блоги з картинками. Бо багато блогерів (серед них чимало і українських) і далі розміщюють знімки на Яндексі. А Вконтакті треба лише для перегляду однієї сторінки (не «полунички», розслабтеся).

Ну і багато додатків на телефоні прив'язані до заблокованих ресурсів — карти, пошук в інтернеті, музика, соцмережі. Хоча це можна зробити і в звичайному браузері, без окремих додатків. Нехай, і не так зручно, як з окремими додатками.