Іван Андрійович Варгулич (1909-1942) із верховинського села Бистра був серед тих, хто зі зброєю в руках став на шляху коричневої чуми фашизму ще в 1936-1939 рр.. на теренах Іспанської республіки.
     Народився і виріс майбутній антифашист у гірському селі нашого краю Верховина Бистра (Великоберезняського району Закарпатської області). Його родина належала до малоземельних, тому Іван був змушений податися на заробітки.
     Спочатку опинився у словацькому містечку Міхаловце, а потім емігрував аж у Бельгію. Тут, у місті Льєж, пішов працювати на вугільну шахту, а потім через скорочення шахтарів став безробітним. Без довгих вагань записався добровольцем іспанської республіканської армії.
      Документально засвідчено, що у 1938 році Іван Варгулич воював у Іспанії в складі інтернаціональної бригади 45-ої дивізії, тричі був поранений. Сам про один з епізодів маловідомої для наших сучасників війни розповідав так:
     «Коли надійшла команда про відкликання інтернаціональної бригади з Іспанії, розпочалася евакуація у напрямку до французького кордону. Але війська профашистського диктатора Франко наступали дуже швидко. Тоді командування республіканської армії  звернулося до нас з проханням зупинитися і стримати наступ франкістів, прикривши таким чином організований відступ республіканців до Франції. Кожен вирішував за себе добровільно. У числі добровольців опинився і я. У наступному бою мене поранило у шию та ногу...».    Цілком очевидно, що мова іде про заключні акорди громадянської війни в Іспанії і, зокрема, про бої у грудні 1938-го та лютому 1939-го у провінції Каталонія на північ від міста Барселона.
   Подальша доля іпсанського волонтера  з Ужанської Верховини була наступною: концтабори Аржелес в Іспанії і Боре на півдні Франції, звідки волонтерів інтернаціоналістів відправили по своїх країнах. Так учорашній камрадо (по-іспанськи товариш) Варгулич знову опинився у бельгійському місті Льєж. Знову працював там у шахті, а коли німецькі фашисти окупували країну, переїхав до німецького міста Гельсінкірхерхорст. Звідси попросився у відпустку до рідного села.
   Була вже осінь 1940-го. Деякий час Іван перебував у своїх сестер, але ті жили бідно і бути на утриманні їх сімей невдовзі не схотів. До того ж, ним зацікавилися мадярські жандарі.
     А сталося це так. Василь Вудмаска, бойовий побратим Івана по іспанській війні і його земляк, розповів про їх пригоди у далекій Іспанії своїй дружині Олені Лукан, а та довела все до відома жандарів. Не чекаючи арешту,  11 березня 1941 року поблизу с. Сянки Іван Варгулич перетнув кордон СРСР. Червоні прикордонники повезли його у селище Сколе. І почалися довгі допити. Та обставина, що Іван перебував і працював деякий час на території Німеччини, давала змогу енкаведистам підозрювати його у шпигунстві. Не допомагала і участь у боротьбі із фашистами в Іспанії...
   16 грудня 1941 року «особлива нарада» засудила І. А. Варгулича  на 5 років ув’язнення і вислала у Вятський табір, де 30 липня 1942 року він помер. Так радянська влада оцінила діяльність добровольця-антифашиста.