Билинка полюбила сонце. Звісно, на взаємність вона не повинна була сподіватися: у Сонця ж стільки всього на землі, що де там йому до непримітної Билинки! Та й що це за пара: Билинка і Сонце!
Але Билинка думала інакше і щомога тяглася до Сонця. Й так уперто, що виросла у велику, струнку Тополю. І хто впізнав би в ній колишню Билинку!

Ось що робить з нами любов, навіть неподілена!
(с)

Брат Йоан думав: "Я хочу бути подібним до ангелів. Вони нічого не роблять, а тільки споглядають велич Бога" І тієї ж ночі покинув монастир та вирушив у пустелю.
За тиждень повернувся він до монастиря і постукав у монастирські ворота. Брат на фірті почув його стукіт і спитав:
-Хто там?
-Це брат Йоан. Я голодний.
-Не може такого бути. Брат Йоан у пустелі. Він обертає себе в ангела. Голоду він більше не відчуває, і йому не треба працювати, щоб прогодувати себе.
-Вибач мою гордість,-мовив Йоан.-Ангели допомагають людям. Це їхня робота, і тому вони споглядають велич Бога. Я можу споглядати ту саму велич під час своєї повсякденної праці.
Після цих смиренних слів брат, що служив на фірті, відчинив ворота.
(с)

Молодий служитель звернувся до свого наставника з питанням:
-Чи мушу я цілковито зректися світу?
-Не хвилюйся,-відповів наставник,-якщо твоє життя буде насправді християнським, то світ сам відречеться від тебе.
(с)

На палубі великого пароплава стояв чоловік і бавився, підкидаючи і ловлячи блискучу річ. Пасажири дивлячись на нього, питали:
-Що це у вас?
-Це-коштовний алмаз,-відповів чоловік.-Я продав усе своє майно, яке заробляв протягом життя, аби придбати його.
-Якщо це так, то на вашому місці я не поводився би з ним так легковажно,-зауважив один пасажир.
-О, підкидати його для мене велика втіха,-відповів чоловік і знов підкинув камінь у повітря.

Зрозуміло, що таке поводження з дорогоцінним алмазом недоречне, та, однак, бувають такі люди. Цей алмаз-це наша душа, з якою ми дуже часто легковажно поводимося. Якщо ми загубимо якусь річ-біда невелика. Але якщо загубимо душу-загубимо все.
(с)

Старый индеец приходит в банк и просит займ на 500 долларов. Банковский работник начинает оформлять бумаги.

- Что ты собираешься делать с этими деньгами? - спрашивает он индейца.

- Я поеду в город продавать украшения, которые я сделал.

- Что у тебя есть для обеспечения залога?

- Я не знаю, что такое "Залог", - говорит индеец.

- Ну залог это нечто такое, что имеет ценность и может покрыть стоимость займа. У тебя есть автомобиль?

- Есть, грузовичок 1949 года выпуска...

- Нет, это не годится, - говорит банковский работник, - может, у тебя есть скот?

- Да, у меня есть лошадь...

- Сколько ей лет?

- Не знаю, у нее уже нет зубов, чтоб определить...

В конце концов индейцу оформляют займ и выдают 500 долларов. Спустя несколько недель индеец снова приходит в банк, достает пачку денег и возвращает займ.

- Что ты собираешься делать с остальными деньгами? - спрашивает его тот же работник.

- Положу в вигвам, - говорит индеец.

- Ты можешь сделать депозит в нашем банке.

- Я не знаю, что такое "Депозит", - отвечает индеец

- Ну ты отдаешь свои деньги банку, банк заботится о них, а когда тебе нужны деньги, ты их можешь взять...

Старый индеец подумал и спросил:

- А что у банка есть в залог?

Не ответил банкир...

Один чоловік помер і пішов на небо. Ангел зустрів його біля воріт і сказав:
-Щоби пройти через ці ворота, ти мусиш зібрати 100 балів. Розповідай мені про всі свої добрі діла на землі, а буду говорити, скільки балів ти отримав.
-Добре,-відповів чоловік,-я прожив з жінкою п'ятдесят літ і жодного разу не зрадив їй, навіть у своєму серці.
-О, це чудово!-сказав ангел.-За це ти отримуєш аж п'ять балів!
-П'ять!?-здивувався чоловік.-Ну, гаразд, я ходив до церкви все життя і регулярно давав пожертви.
-Прегарно!-гукнув ангел.-За це ти заслужив два бали.
-Тільки два?!!-гукнув чоловік.-А що скажеш на це: я організував безкоштовну їдальню і працював у шпиталі.
-Неймовірно! Це варте десяти балів!-сказав ангел.
-Десятьох?!!-закричав чоловік з відчаю.-У такому разі на Небо можна потрапити, уповаючи на Боже благодаття!!!
-Заходь!
(с)

Жив на світі один чоловік, який вірив у Бога всім серцем. Він мав зошит, куди записував свої потреби: коли Бог виконував якусь із них, чоловік ставив навпроти неї позначку. Увесь зошит був списаний потребами і проханнями. У того чоловіка був знайомий-безвірник. І чоловік молився за нього без упину, аби той прийняв Ісуса Христа.
Та настав день, коли побожний чоловік помер. Серед його речей знвйшли той зошит, в якому поряд з потребами стояли позначки, але крім однієї-крім тієї, в якій йшлось щоб той безвірник навернувся до Бога. Дізнавшись про це, безвірник покаявся й увірував в Господа.

Бог виконує наші потреби. Але це може статися за рік чи два, а може й за десять. Неважливо! Головне-чекати й вірити.
Той чоловік молився за свого друга понад п'ятдесят років. І начебто не дочекався... Та Бог вислухав його.
(с)

Колись давно один мудрий пілігрим, що мандрував світом, ішов повз чисте поле до храму. У полі він побачив трьох робітників. Пілігрим давно вже не стрічав нікого, і йому заманулося погомоніти з тими людьми. Він підійшов до робітників і, бажаючи запропонувати свою допомогу, звернувся до того, який найбільше втомився й виглядав незодоволеним, ба навіть злим.
-Що ви тут робите?-спитав пілігрим.
Робітник, брудний і втомлений, з неприхованою злістю у голосі відповів:
-Хіба не бачиш, каміння волочу.
Ця відповідь здивувала і засмутила пілігрима, і тоді він звернувся до другого працівника з тим самим питанням. Другий працівник на мить відволікся від роботи і байдуже сказав:
-Хіба не бачиш? Гроші заробляю!
Пілігрима чомусь не вдовольнила і друга відповідь, а він, як ми знаємо, був чоловіком мудрим. Тоді він підійшов до третього робітника і спитав те саме. Третій робітник спинився, відклав убік свій нехитрий інструмент і, піднісши очі до неба, тихо промовив:
-Будую дорогу до храму.
(с)

Одна дівчина вийшла заміж і пішла жити за невістку. Але вона не могла зносити повсякчасних докорів свекрухи і вирішила позбутися її. Пішла вона до знахаря і сказала йому:
-Не маю сили більше жити зі свекрухою. Вона зводить мене з розуму. Чи не могли б ви допомогти мені?
-А як?
-Продайте мені отруту. Я хочу отруїти отруту і спекатися всіх лих.
-Гаразд, я допоможу тобі. Але пам'ятай дві речі. По-перше, ти не можеш отруїти свекруху відразу, тому що люди здогадаються про це. Я даватиму тобі трави, які вбиватимуть поступово. І щоб остаточно позбутися всіх підозр ти мусиш вгамувати свій гнів, навчитися поважати її, любити і бути терплячою. Тоді нікому й на гадку не спаде тебе запідозрити.
Невістка на все погодилася, взяла трави і почала додавати їх до їди свекрухи. Окрім того, вона навчилася контролювати себе, прислухатися до свекрухи і поважати її. І коли та побачила, як змінилося ставлення дівчини до неї, вона від щирого серця полюбила невістку. І розповідала усім, що її невістка найкраща, про яку тільки й мріяти можна.
За півроку вони вже були як матір і дочка.
І прийшла невістка до знахаря та почала благати:
-Ради Бога, врятуйте мою свекруху від тієї отрути. Я її полюбила і не хочу вбивати.
Знахар посміхнувся і відповів:
-Не хвилюйся, не давав я тобі жодної отрути, а тільки приправи. Отрута була в твоїй голові, і ти позбулася її сама.
(с)

На одній із лекцій поважний професор спитав:
-Чи є серед вас віруючі люди?
Кілька людей піднялося.
-На занятті з хімії ми вивчатимемо речовини, які можна побачити, спробувати і до яких можна доторкнутися. А оскільки з Богом такого не зробиш, то Його немає. Тепер можете сідати.
Люди сіли, але один зостався стояти.
-Ви чогось хочете?-запитав лектор.
-Скажіть, професоре, а ви бачили свій мозок?
-Ні.
-А торкалися його?
-Ні,-спантеличено відповів професор.
-А пробували його?
-Ні.
-То, може, у вас його немає?
(с)