Закінчивши проповідь, священник помітив хлопця, який вже не вперше затримувався в церкві довше від усіх парафіян. Було видно, що його непокоїть якась річ. Підійшовши до хлопця, він запитав, чи може чимось допомогти йому.
-Скажіть, а пекло справді існує?-хлопець підвів очі, сповнені страху.
-З тобою щось сталося? Покайся, розкажи мені,-запропонував священник.
-Кілька днів тому собака вкусив мого молодшого брата. І я зі злости забив її палицею до смерти.
-Не журися,-спробував заспокоїти його священник.-Ти вже покаявся і Бог пробачить тобі.
-Та мені й не потрібне прощення Бога! Я боюся, що коли помру і потраплю до пекла, то зустрінуся з тією собакою.

Подеколи наші страхи бувають такими надуманими, а того, що насправді слід боятися, ми не боїмося. І те, що лежить на поверхні, часто виявляється лише верхівкою айсберга.
(с)

Надумав молодий хлібороб женитися і вирушив з приятелями на свято, щоб вибрати собі наречену.
Такі красуні пішли в танок, що у парубків очі забігали-одна ліпша за іншу!
Ступають, наче пави, плечима поводжують, красуються і тільки одна сидить скромно збоку, схиливши голову і опустивши очі.
-Он моя суджена,-показав на неї хлібороб.
Здивувалися його приятелі з такого дивного вибору, а парубок пояснив:
-Я ж хлібороб і звик судити з пшеничних колосків. Коли вони стоять, гордо випростувавшись, то переважно майже не мають зерна. А колос, повний хліба, завжди схиляється донизу так, що подеколи його відразу й не помітиш. Так само й наречена.
(с)

Продавець невеличкої крамнички повісив біля входу оголошення: "Продаються кошенята"
Цей напис, природно, привернув увагу місцевих дітлахів, і за лічені хвилини до крамниці зайшов хлопчик. Привітавшись із продавцем, він несміливо запитав про ціну кошенят.
-Від тридцяти до п'ятдесяти гривень,-відповів продавець.
Зітхнувши, хлопчик поліз у кишеню, дістав гаманця і почав перераховувати дрібні.
-Я маю зараз тільки дві гривні,-сумно зітхнув він.-Будь ласка, чи міг би я хоча б поглянути на них?-з надією попросив він продавця.
Продавець усміхнувся і витягнув кошенят з великого козуба. Опинившись на волі, кошенята задоволено занявчали і кинулися навтьоки. Тільки одне чомусь відставало від усіх. І якось дивно волокло задню лапку.
-Скажіть, а що з цим кошеням?-запитав хлопчик.
Продавець відповів, що в котика вроджена вада на все життя,-так сказав ветеринар,-і тому кошеня кульгає.
Хлопчик чомусь дуже розхвилювався:
-От саме його я хотів би купити.
-Ти що, хлопчику, жартуєш? Це ж неповноцінна тварина. Навіщо вона тобі? Однак якщо ти такий милосердний, то я тобі віддам його задарма. Забирай,-сказав продавець.
Але тут, на превеликий подив продавця, лице дитини видовжилося.
-Ні, я не хочу брати його задарма,-напруженим голосом сказав хлопець.-Це кошеня коштує стільки ж, як і решта. І я готовий заплатити повну ціну. Я принесу вам гроші,-твердо сказав він.
Зачудовано дивлячись на дитину, продавець відчув, як здригнулося його серце.
-Синку, ти всього не розумієш. Цей бідолаха ніколи не зможе бігати, бавитися і стрибати, як інші кошенята.
Почувши ці слова, хлопчик закотив штанину лівої ноги. І тут вражений продавець побачив, що нога хлопчика жахливо викривлена, і її тримають металеві обручі.
Хлопчик поглянув на продавця.
-Я також не можу бігати і стрибати, і цьому котику потрібен той, хто розумів би його і підтримав.
Чоловік за прилавком почав кусати губи. Сльози наринули йому на очі.
-Синку, я буду молитися, щоб в усіх кошенят були такі чудові щиросердні господарі, як ти,-сказав продавець.
(с)

Якось учитель з учнем ішли путівцем. Бачать-назустріч їм прямує, буркочучи, чоловік, увесь розбурханий, мало не плаче.
-Що сталося, друже мій?-запитує учитель.
-Та мене щойно якийсь негідник образив останніми словами, і до того ж пусто-дурно! Що я зробив йому?
-Він не міг тебе образити,-відповів Учитель.
-Як же не міг, якщо образив!-здивувався перехожий.-Ти ж його навіть не знаєш, а мене бачиш уперше. Як ти можеш таке казати?
Учитель відійшов на кілька кроків, приглядаючись до землі, а потім нагнувся, підніс щось, підійшов до чоловіка і простягнув знайдене у кулаку.
-Візьми, це тобі, напевне, допоможе.
Той механічно взяв запропоноване, але, побачивши, що це жук, злякався і викинув комаху.
-Що це означає?-обурився перехожий.
-Вибач, друже, я не хотів тебе злякати. А от мій учень справді має те, що тобі потрібно.
І, звернувшись до учня, сказав:
-Дай цьому вельмишановному панові те, що ми знайшли, відпочиваючи в саду.
-Що саме?-насторожився перехожий.-Якщо це також якась гидота, то я не візьму!
Учень розв'язав клунок і дістав яблуко. Перехожий глянув спантеличено на гарний соковитий плід, і, переконавшись, що каверзи жодної немає, подякував, але брати не став.
-Чому ти не береш?-поцікавився Учитель.-А жука взяв!
-Жука я взяв ненавмисне. Я ж не знав, що ти мені даси! А яблуко мені просто непотрібне.

Отак і в житті ми часто беремо непотрібне і навіть огидне просто так, не замислюючись. Нам дають, а ми беремо. Якщо хтось ображає тебе, ти маєш вибір: прийняти ці образи і відчути кривду, або просто відкинути їх, усвідомлюючи, що вони зовсім нам непотрібні. Ось тому я і сказав, що той чоловік не міг тебе образити-ти сам допоміг йому, прийнявши образливі слова!
(с)

Кілька хлопціі ображали християнина, який ішов через їхній квартал. А той відповідав, підносячи за них молитви.
Хтось запитав його:
-Чому ти відповідаєш на образи молитвою?
Християнин відказав:
-Я можу витрачати тільки те, що маю в гаманці.

Істинний християнин багатіє у Бога.
(с)

Прийшов до царя якось чоловік і запитав, чи той не знає, як спасти себе від прогрішення? Цар повелів йому наповнити посудину оливою по самі вінця і пронести через місто, не розливши жодної краплини.
-Якщо проллєш хоч краплину,-мовив цар,-то будеш без голови.
Він дав наказ двом зброєносцям з оголеними мечами іти за ним назирці і негайно виконати присуд, щойно виллється крапля.
Сталося так, що саме в той час в місті був ярмарок, і вулиці були загачені людом. Але наш чоловік був настільки пильним і обережним, що не розлив ні краплини.
Зраділий, він повернувся до царя.
-Що ти бачив навколо себе, коли йшов містом?-запитав той.
-Нічого,-відповів він,-я не роздивлявся, тому що пильнував оливу.
-Добре,-сказав цар,-так і чини. Припади усією своєю увагою, почуттями і серцем до Бога та до Його волі-як до тієї посудини, наповненої оливою. Так ти спасеш себе від гріха.
(с)

Одного разу професор відомого університету поставив своїм студентам запитання:
-Чи є Бог сотворителем усього сущого?
Один із студентів хоробро відповів:
-Так!
-Тобто ви вважаєте, що Бог сотворив усе?-запитав професор.
-Так,-повторив студент.
-Якщо Бог сотворив все, то Він сотворив і зло. А відповідно до відомого принцпу, який стверджує, що з нашої поведінки і наших справ випливає, хто ми такі, ми доходимо висновку, що Бог є зло,-сказав на це професор.
Студент замовк, тому що не зміг знайти аргументів проти залізної логіки викладача. Професор, задоволений собою, похвалився перед студентами ще одним доказом того, що релігія-це міф, який вигадали люди.
Але тут інший студент підніс руку і запитав:
-Можна з цього приводу поставити вам питання, професоре?
-Безумовно.
-Професоре, чи існує холод?
-Що за питання? Звісно, існує. Вам же коли-небудь буває холодно?
Деякі студенти захихотіли на просте питання товариша.
Але той говорив далі:
-Насправді холоду немає. Згідно із законами фізики, те, що ми вважаємо холодом, є відсутністю тепла. У природі холоду немає. Люди вигадали це слово, щоб описати свої відчуття, коли їм бракує тепла.
Студент говорив далі:
-Професоре, а чи існує темрява?
-Звісно, існує, і це ви самі знаєте...-відповів професор.
Студент заперечив:
-І тут ви не маєте рації, темряви також немає в природі. Темрява, насправді-це повна відсутність світла. Ми можемо вивчати світло, але не темряву. Темрява-це слово, яке описує стан, коли нема світла.
Студент не вгавав:
-Скажіть, будь ласка, то чи існує зло, про яке ви говорили?
Професор невпевнено відповів:
-Звісно, я ж усе пояснив. Воно виявляється в жорстокості людини до людини, у безлічі злочинів, які вчиняють усюди. Тож зло все-таки існує.
На це студент знову заперечив:
-І зла також немає, точніше, воно не існує саме собою. Зло є лише відсутністю Бога, достоту як темрява і холод-відсутність світла і тепла. Це лиш слово, яке використовує людина, щоб описати відсутність Бога. Не Бог створив зло. Зло-це результат того, що відбувається з людиною, у серці якого немає Бога.
Професор мовчав. Студента звали Альберт Ейнштейн.
(с)

Один юнак дуже гордився тим, що у нього багато приятелів.
Коли він вирішив одружитися, весілля взявся готувати його батько. Опріч іншого, батько також розсилав запрошення.
Однак у день весілля жоден з приятелів нареченого так і не прийшов. Хлопець розсердився і кинувся до батька з претензіями:
-Чому ти не запросив моїх приятелів?
Батько відповів:
-Я запросив. Тільки в листи замість запрошень я поклав записки з проханням про допомогу...
(с)

Християнин в електричці читає Біблію. Поряд сидить безвірник. І раптом на обличчі вірного проступає подив.
-Оце так! Та невже?
-Що ти там вичитав?-запитує атеїст.
-Та тут Господь Червоне море розділив. І євреї перейшли його по морському дні. Це ж чудо!
Безвірник з розумною міною:
-Дурниці, вчені кажуть, що в тому місці води було по коліна...
Християнин читає далі, аж раптом знов:
-А це взагалі клас!
-Що цього разу?-з усмішкою запитує атеїст.
-Там, де води було по коліна, Бог цілу армію єгиптян утопив!

Неможливе в людей можливе у Бога.
(с)

Учені ентузіасти прагнули знайти якусь нову небачену тварину. Вони виїжджали в гори, шукали там сліди і збирали різноманітні відомості у місцевого населення.
І від мешканців одного невеликого селища, розташованого в далекій глушині, вони почули, що в околиці блукає чудернацька істота. І справді, на стежках почали з'являтися дивні сліди, а вночі було чути, як хтось бродить на схилах гір. Чутки про ці події дійшли до міста. Безліч цікавих їздили на літо в гори. Відчинилися готелі, до селища проклали дорогу. У наукових журналах регулярно публікували звіти про пошук тварини, хоча ніхто так і не зміг знайти її. Поступово невелике гірське селище перетворилося на курортне містечко. І тільки старожили посміхалися: "Такої тварини тут немає і ніколи не було. Завдяки тому, що ми вправно підробляли її сліди і поширювали про неї чутки, наше селище стало квітучим курортом"

Так і живемо: те, що вабить нас, часто виявляється пустим.
(с)