- Чого це ти псячиш

Долю?

- А хто ще радів з ярма?

У долі немає

Волі,

І вибору теж

Нема.

- Що з того, що знову

Грає

Знайомий уже

Маршрут?

- А там сподівань

Немає,

Та як без надії

Тут?

27.11.2015

Коли думок завершується гомін

Та скрипки серця лопає струна,

У ці хвилини ми йдемо у спомин,

В якому тільки юність та весна.

В цей дивний світ, якого ще не знаєм,

Хоча про нього чули вже не раз,

Йдемо і за порогом залишаєм

Набиті клунки смутку та образ.

Край добрих снів, омріяний, чудесний,

Пісень гучних та радісних забав,

Але тоді почуєш спів небесний,

Якщо залишиш жменьку добрих справ.

25.11.2015

Гуляла небом місячна дрімота

Та зоряні світились кораблі,

І тихі сни вирізьблювали ноти

Пісень, найкращих, мабуть, на Землі.

У них усе було – і чисті рими,

Краплини смутку й навіть світлий сміх,

І я пісні вирізьблював із ними

Та сподівався, що почуєш їх.

25.11.2015

Ну що тобі сказати, сонце,

Якщо ти знаєш все уже?

Ти бачиш мого охоронця,

Який мене скрізь світ несе?

Її ти бачиш білі крила,

М’якіш дитячої щоки?

Її ти чуєш голос милий,

Який пронизує віки?

Її слова – для мене свято,

Що прикрашає днів пітьму,

Зробив мій янгол так багато,

Дозволь віддячити йому.

24.11.2015

Ваніль та кава – запахи світанку

Та осередок теплий доброти,

Малює сонце полум’ям на ґанку

Свої неперевершені світи.

Душа вертає з мандрів піднебесних,

В яких блукала з почтом чуйних снів,

Пробуджуючи ноти безтілесних,

Очікуваних найніжніших слів.

22.11.2015

Кінця нікому не минути,

В житті, в дорозі, у судьбі,

Та як мені тебе забути?

Це все одно що у собі

Убити душу. Так світилась

Вона у темряві епох,

У ній сміялось та журилось

Не за одного – за сімох.

Долало з нею серце скрути

У нескінченній боротьбі.

І як мені тебе забути

Та себе вбити у собі?

21.11.2015

Не лийте смуток

Вологі очі,

Вас не помітять,

Вас не захочуть.

Й не варто, очі,

Вогнем горіти,

Вам кригу в серці

Не розтопити.

Не стати світлом

У морі ночі,

Тому прошу я –

Вгамуйтесь, очі.

21.11.2015

У цьому світі все не так,

І що хотілось та гадалось

На жоден крок не наближалось,

І тільки будень як хижак

Ковтає білопінну слину

Та демонструє жовті ікла,

Надія зойкнула та зникла,

І все, панує порожнина.

21.11.2015

В душі – сумбур, у серці – смута,

Думок пришпилюють цвяхи,

Напевне, ти моя спокута

За непробачені гріхи.

На смак – гіркий, пекучий трунок,

Який у людях плавить лід,

Напевно, ти – мій порятунок,

Перепустка в небесний світ.

19.11.2015