Є у мене "сестра". І я її дуже люблю. Вона мені не рідна. Коли ми із нею познайомились - нам обом було по 13 років (більш ніж половину життя тому). Тоді ми спробували зустрічатись... але не вийшло (щось було зайвим). Потім спробували бути друзями - теж не вийшло (чогось бракувало). І так нам надішла ідея назватись братом та сестрою - бо саме таким чином ми зможемо бути разом, але без всяких зустрічань та романтизму, і при цьому бути ближчими за звичайних друзів.

Я щиро і всім серцем люблю її як сестру.

Зараз у неї скрутний період в житті - роботи вона не має, освіти не має, і... вся закута в забубонах, обумовленостях та принципах, які сама для себе називає "звірячою волею". Вона називає себе "дитиною природи", щоб приховати за цим виразом свої вади та комплекси. Вона називає себе "тваринкою", щоб її не тягнули в суспільство, щоб не було потреби та бажань розвиватись соціально та духовно. Вона ховається за власними "НЕБАЖАННЯМИ", і зовсім не хоче шукати того, чого б вона БАЖАЛА. Вона ховається за тим, чого НЕ ЗНАЄ та НЕ ВМІЄ... але при цьому не навчається, та не тренується.... 

Мені боляче дивитись на те, як вона зараз мучиться... але я не можу їй допомогти - вона мене до себе не підпускає зараз. Вона мене боїться. Все що я роблю, та все про що кажу - сприймається нею в штики, бо я намагаюсь змусити її вийти з зони "комфорту", почати щось робити, навчатись новому, набувати нових вмінь та навичок, щоб реалізувати себе в сучасності... А вона каже, що я не маю права когось навчати, і відвертається від мене...

Сумно, скрутно, боляче... Вона - моя єдина сестра. Вона одна з найближчих для мене людей. Я люблю її, і хочу їй допомогти... Але вона ДУРА І НЕ ЛІКУЄТЬСЯ!

Може, хтось щось порадить? А?

Хочу такой же!

.