Привела  наша кішка Кішка своїх первістків: Рудька  і Гасю. Про Кішку я вам не розповідав? То іншим разом… Отже, про кошенят. Рудько весь час старався взяти верховенство, проте Гася завжди перемагала його і з легкістю. Підросли кошенята… Кішка все справно ловила мишву і почала переводити своїх малят на живий харч. Скоро ми побачили, що Гася, як і завжди, пресує Рудька і вся здобич, що Кішка приносила кошенятам, діставалась тільки їй.

Окрім Кішки ми мишей виводили і мишоловками, звичайними хлопавками. Якось одна розумна (чи дурна) миша спіймалась за хвоста, живою. З доброти душевної (чи здуру) вирішили ми влаштувати для Рудька живе сафарі. Дістали з горища здоровенький фанерний ящик, посадили туди майбутнього хижака і випустили мишу. Вийшло так, що здобич приземлилася позаду Рудька і одразу ж метнулась подалі від нього. Добігши до кутка, пішла по периметру і скоро попала в поле зору кошеняти.  Рудько підскочив… Рудько витріщив очі… Рудько позадкував… Увесь його вид говорив: «Що це за ЖАХІТТЯ???» Миша ж, добігши до чергового кута, чомусь змінила плани. Вона рвонулась до середини коробки, прямо на перелякане кошеня. Рудько видав якийсь неймовірний звук і вперсь задом в протилежний куток. Миша йшла далі(чи то осліпла з переляку, чи просто була схильна до суїциду). Рудько, з положення «по-пластунськи» перейшов у сидяче і, щоб не доторкнутися до миші, підібрав передні лапи й встав на задні.

Передфінальна сцена: кіт стоїть в кутку  на задніх лапах навитяжку, передні лапи розвів у боки і тулився ними в стінки коробки, голову задер вгору і вбік, очі зажмурив, миша сидить перед котом.

Фінал: миша пискнула: «кінчай скоріш» , - кіт смикнувсь, обм’як ,заваливсь на бік і стих. Вдруге за своє життя я бачив як кіт втратив свідомість.

Поруч пробігала Гася. Почувши мишачий писк, вона одним махом перемайнула через край коробки і миттю припинила страждання нещасної тваринки, точніше, одразу двох тваринок. Мишу прикінчила одним рухом своїх щелеп, побачила Рудька, загарчала, почала бити його лапою.  Кіт підскочив (мабуть вирішив, що миша геть знахабніла), знов зіп’явсь в кутку на задні лапи, отримав від Гасі ще пару ударів лапою і знов втратив свідомість, на цей раз міцніше, бо вже перестав реагувати зовсім. Гася, побачивши, що Рудько вже не зашкодить, забрала свою законну здобич, перемайнула знов через край коробки і пішла до свого місця харчування смакувати свіженьку мишку. В коробці, безформенним рудим комком хутра, лежав опозорений, знепритомілий Рудько, лиш рух ребер від дихання видавав, що кіт ще живий…

Влітку батьки часто "відкомандировували" мене до діда з бабою в село. Там же "підпасавсь" і двоюрідній брат, інший внук на кілька років старший за мене, доки тітка, його мати, працювала.

Скільки їжі може влізти в одного кота? Колись вичитав, що він може з'їсти вчетверо більше ніж сам важить...

Поїхали раз в гості до села. Максимус сина одразу ж на екскурсії по шкодах повів, а ми з тестем сіли трохи пива випити. Сидим, байки травим, аж тут і діти повернулись. Сина до мамки, кіт – до тестя. Став передніми лапами на коліно: «Ня-ав!».

-          Що, пива хочеш? – тесть питає, та так, злегка, з горла, на кота – плюсь! – і прямо в рота…

Кіт ковтнув, вирячив очі й дивиться на тестя.

-          Що витріщився? Марш закусювать!

Кіт миттю на кухню, до тещі – шмиг! За мить виходить теща:

-          Ой, котик так зголоднів, так картопельки уплітає…

Поставили всім обідати. Налили по чарчині.  Макс знов чогось до тестя причепивсь. Любов у них така була. Тесть задумливо подививсь на кота:

-          Що, й тобі сто грам? – та шмат млинця макнув в чарчину й котові кинув.

Кіт вмить ковтнув той шмат і знов так виразно подививсь на тестя…

-          Закусь там. – каже тесть і вказує на кухню. Шмиг…

-          Ой, який же кіт сьогодні голодний… - знов теща з кухні проявилась.

Через деякий час застаєм кота за вилизуванням горлечок пляшок з-під пива.

-          Мурченко! Не понижай градус! – це тесть.

Аж тут повз теща йде з тарілкою до кухні. Макс її за ногу - цап! Теща – Ой! Миска – брязь! Кіт  - шмиг надвір, та не добіг… За пару стрибків захитавсь, скрутивсь клубочком і заснув.

-          Що то було? – теща питає.

-          Неоптимальне вживання алкоголю… -  задумливо відповідає їй тесть з глибоко філософським виразом на обличчі.

 

Якось чуємо: Пустолайка  здійняла черговий ґвалт. Зважаючи на її характер, було зрозуміло: то вона радо зустрічає чергового кота. Зазвичай, всі сусідські коти адекватно реагували: дибились, шипіли і давали дьору. Пустобреха гордо гавкала їм услід і, з почуттям виконаного обов’язку, заглядала до нас у вікно. Проте цього разу гавкіт не припинявся а перейшов в несамовите скавуління… Собака гавкала й скавчала, неначе… Та й не придумаєш, на що це схоже. В інтонаціях Пустолайки відчувались біль і радість одночасно. Геть заінтриговані ми припали до вікна…

Взамін передчасно почившої під колесами шального авто ЛедіВаськи нам подарували кошеня. Дівчинку. Така вся симпатюля, сіро-димчаста, з полосками на спині й білою грудкою. Викапана леді. Так і назвали, не без пам’яті почившої попередниці. І ось така картина: три-чотиримісячне кошеня сидить перед лайкою-переводняком. Пустолайка завбільшки з мале теля а Леді – зо два кулаки, і то, як розпушиться. І всілася, буквально, за палець від того одоробла. Лайка рвется, гавка, скавчить, проте лиш на саму малість не дотягується до киці. А та сидить, голову нахилила, грудку випнула – супер-лапуля. І так, поблажливо, псину по носі лапкою – тиць! Пустолайка від щастя підскакує на метр вгору, намотує пару кіл по своєму периметру і знов вся історія по-новій: гавкіт, лемент… І Леді її знову – тиць!..

У зв'язку з моїм одруженням, мати презентувала нам кошеня від Васьки. «Воно таке ж противнюче, як ти!». Підтримуючи заданий тон, я кицю назвав Васька2, що не оминуло тут же визвати відповідну реакцію в матері.

Васька2 росла розумницею, жвавою і веселою. За культурну поведінку швидко отримала доповнення до свого імені і стала Леді Васька. Генетична пам'ять, мабуть, сильна штука, оскільки Леді Васька стала ходить за мною, як її мамка за моїм братом. Проте визначною рисою киці було вміння втрапляти до екстремальних ситуацій.

Одного разу, моя дружина забігає до кімнати, скидає халатик на стілець і гепається на нього, аж ноги задерла. І завмерла… І затихла… Скочила, вся труситься, плаче:

-          Т-там…  Т-там… - і пальцем на стілець вказує.

Я зірвав халатик а там… Васька… Сіла, головою трусить. Глянула на дружину таким поглядом, що та ще дужче заплакала, виматюкалась щось по-своєму, по-котячому, перебігла на диван і вже звідти дивилась на дружину так, ніби роздумувала, як би їй помститись. З тиждень Леді Васька всім своїм виглядом виказувала свою думку про дружину. Тиждень дружина підлещувалась до Васьки ковбасками та рибками. Коли вже на другий тиждень я забрав черговий гостинець киці прямо в неї з-під носу і сказав: «Дулю тобі з маком!», - Леді жваво вискочила до дружини на руки й стала умиватись, ніби тільки-но й не тероризувала її.

Іншого разу… Прокидаємось о п’ятій ранку від дивного, безперервного виття. І щось борсається на підвіконні. Ми – туди, а там наша Леді з дротом від переноски в зубах витанцьовує танець «мене довбонуло». Дружина до кішки, я дружину по руках і висмикнув переноску з розетки. Васька обм’якла. Полежала, доки моя благовірна трохи отямилась і протягла до киці руки, щоб взяти її. Тут Васька як скочить, як помчиться!... Давай гратися. Ганяє глюків по всій хаті. По підлозі, на килим, на шафу, на килим, на сервант, на підлогу… І так безупинно. По завершенні другої години таких ігрищ я зробив висновок, що Вася перезарядила батарейки і їй треба випрацювати надлишковий заряд. Насипали ми Васьці харчу, щоб поснідала. Киця підбігла до своєї миски, схопила шмат картоплі і… Мені здалося, що вона його ковтнула на ходу, продовжуючи гратися з глюками. Три дні Васька їла, не перестаючи гратись, пристосувавшись бігати довкола мисочки, доки не поїсть. На четвертий батарейки здохли. Васька гепнулась на бігу і тут же заснула. І проспала цілу добу.

Мурчик "Пальоний" був вельми харАктерний кіт. Коли ти збираешся кудись сісти, то кіт вмощувавсь на те місце раніше, навіть коли до цього спав в іншому кінці кімнати. Полюбляв впасти і прикинуться сплячим прямо на ходу, приземлившись комусь на ногу, чим нас перечіпав і визивав кількакрокову пробіжку з цікавим лексиконом. Особливо полюбляв "парні танці" з матір'ю: ввертавсь їй під ногу і потім умудрявсь так викручуватись, що кожного разу опинявсь знов під ногою. Па і піруети, які при цьому виписувала мати визвали б нервовий тік в будь-якої балерини. Завжди перевіряв хто що робить, встромляв свого носа навіть до забивання цвяхів, що кілька разів ледь не привело до влучання молотком киці по лобі, проте,батьків палець героїчно встигав взяти удар на себе. А щоб Мурчик не перевірив, що лежить на столі, то світ, мабуть, перевернувся б (хоча, ніколи не крав, інколи, коли хотів щось зі столу, то сідав на табуретку і, дивлячись на ласий шматочок, нявкав, доки не давали). Налякати "Пальоного" було майже неможливо. На "брись!" він реагував зверхнім поглядом і лиш інколи дозволяв собі гордовито покинути спірне місце, всим своїм виглядом виказуючи таку зневагу, що задумаєшся, хто ж тут хазяїн. Нас же з братом взагалі, ігнорував "на корню". Варто було розкласти конструктор (а це була наше найулюбленіше заняття), як Його Величність Кіт вмощувавсь посередині, покривши собою майже всі детальки.

Леді Васька, окрім екстремальних пригод, була ще дуже мстивою. Бува, пригорнемося з дружиною одне до одного, а ця шевеличність підійде і так ненароком: «О! Колготочки!», - і кігтиками, кігтиками, прямо дружині по ногах, або вискочить їй на спину і мліє по-котячому, не забуваючи кігтиками промасажувати…

Якось сіли обідати. Насипали собі, насипали того ж самого Васьці. Ця приндцеса лиш скоса глянула на свою порцію і давай виводити немелодійні рулади на тему: «чого мене садять окремо, я теж хочу їсти зі столу…». На моє «Тпрусь!» наділила мене зневажливим поглядом і продовжила на вищих тонах. Врешті-решт мій терпець увірвався і довелося використати радикальніші міри. Ложками, як мій нині покійний вже дядько, кидатись по котах не звичний. Тарілку жаль, в ній борщ. Проте, на колінах рушник лежав. Чим для своєї тварі не пожертвуєш? Запустив я тим рушником по Васьці. Промазав… Васька романтично прослідкувала поглядом за польотом рушника, задумалась…Потім вперла свій погляд в мене і так виразно: «Ня-а-ав!..» - і дивиться, знов: «Ня-а-ав!..» - і знов-таки очі в очі. Хто ж стерпить відверте знущання ? Довелось пожертвувати тапком… Знов не влучив. Ну, пожалів, заразу… Які ж висновки зробила киця? Прослідкувавши за стрибками тапка до дальньої стіни кухні, Васька відійшла й залізла за газову плиту. Переконавшись, що не знаходиться на лінії прямого вогню, знов почала: висунеться з-за плити: «Ня-а-ав!..» - і сховається, перечекає трохи і знов: «Ня-а-ав!..». «Концерт по заявках» - для кращого травлення…

А ще ця зараза хитрющою була… Сидимо в кімнаті, чуємо: з кухні долинають звуки, ніби там бенкет: ложки цокають, чашки. На столі чисто, все прибрано, знаю ж котячі вподобання. Єдине: посудника в нас не було і посуд акуратненько стояв на столі. Виходжу: порядок і тиша І Васька в кутку, згорнута клубком, підіймає голову: «Га?». І ні сліду. Полишаю все, як є, переходжу до кімнати. Через деякий час – знов бенкет… Я – на кухню… там та ж сама картина: «Га?». Попалася на тому, що шерсть полишила на митому посуду. Ревізорша, блін.