На що похожа згублена любов? На мандри в нескінченному тумані, На зойк забутих у століттях мов, На захід сонця, мабуть що останній. І на вінок терновий, і на хрест – Такі незвичні подарунки божі, Із ними мов зійшов на Еверест – Спуститись тяжко, дихати – не можеш. На поцілунок, танучий на склі, На дотик літа у посохлім цвіті, На враження, що ніби у землі Сховалось все, що змушувало жити. На янгольський небесний тихий зов, На гімн душі пресвітлій...

Читати далі...

В нашій пісні нема зайвих слів, В нашій пісні нема зайвих звуків, Там лише нескінченність степів, Перегуки дідів та онуків. Там живуть відчайдухи та сміх, Гіркоти анітрохи і солі, Там є коні. Не можна без них Скуштувати солодкої волі. В нашій пісні не виють круки, В нашій пісні прихована сила, Ми міцні і водночас м’якіЗ тих часів, як нас небо створило.[Приєднана картинка]

Цей світ стояв й стояти далі буде На гранях ще непізнаних століть, Долаючи незгоди і облуди, І все, що в надрах пам'яті болить. І зціляться колись, нарешті, хворі, Земля забуде горе і плачі, І хай мене не стане – будуть зорі, І пил зірковий в небіуночі.[Приєднана картинка]

А щастя що? Які його прикмети? Які у нього очі і душа? Які воно приховує секрети Під відблиском небесного ковша? Жадобою якою оповите В мереживі нечастих сновидінь? Яке воно і як його зустріти,Твою не зачепивши дивом тінь?[Приєднана картинка]

Під дотиком щоденних аритмій, Під поглядом небесного світання, Я проживаю вік пекучий мій, Неначе вперше й нібито востаннє. І на крихкі бажання ворожу, На сподівань спокусливу тендітність, І янголи відсовують межу,І у пітьму іде одноманітність.[Приєднана картинка]

А де б мені таку дістати силу, Таку непереборну часом міць, Аби донести гідність до могили, Не спокусившись звабою дрібниць? Щоб я зумів пройти свою дорогу, Ковтаючи трудів гарячий піт, Побачити в кінці, нарешті, Бога,І повернути даний Ним кредит.[Приєднана картинка]

У когось душа – оркестр, У когось – одненька скрипка, Хтось любить симфоній жести, Хто нот невелику дрібку, Хтось смуток в собі тримає, Хтось радості сипле жмені, Чом той, хто того не має,Постійно стирчить на сцені?[Приєднана картинка]

Це місто, нереальне мов примара, Колись було суперником столиць, Тут стукається готика у хмари Загостреними шпилями дзвіниць. Воно сюди спустилося із раю, Куди щоранку відлітають сни, По вуличках розвозити в трамваях Такий казковий дух старовини. У ньому хмелем дихають броварні, Знайомим виявляється нове, Спокусою заманює в кав’ярні Та вечорами опера живе. Це місто скрізь – у поглядах, у лицях, У навіть невеликім вітражі, На сонячно-лускатій черепиці,У ...

Читати далі...

Я ніколи не був на Десні Та її не блукав берегами, Старовинні не слухав пісні І не знався з Полісся богами. А казали, що там й дотепер Невідома обмеженість віку, Ходять тіні казкових химер Та мовчазний кружляє шуліка. Там луків зеленіє сап’ян І одежа у сосен колюча, Там невидимий дух сіверян Та історії пам'ять болюча Про розлуки, тривоги та жаль, Про кривавість чужинських набігів, Непрозорих туманів вуаль Та величний і древній Чернігів, І про те...

Читати далі...

Лютневий день дзвенів сльозою, Ставав реаліями сон, В якому янгол із косою Кривавих жнив почав сезон. Кружляли ворони. Мовчали. Пашіла гумою роса. Під градом із свинцю і сталі Летіли душі в небеса. Сплітались сила і безсилля, Тинявся вулицями гнів, І неба тануло вугілля, І жар бруківки пломенів.[Приєднана картинка]