Жива печаль холодної пори. Бере за плечі непомітно втома. Знайомий світ, знайомі кольори Ізнов спектакль показують знайомий. Не смієш дихать. Нащо зайвий звук? Та я і сам неначе нетутешній. І котить сонце в ніч небесний жук, І падолист обтрушує черешні.[Приєднана картинка]

Небагато людей На планетіUA Шлях туди непростий, Немиттєвий. Більше лізуть в діру МалороскрапкаRU, Там морозиво, кажуть, Дешеве. [Приєднана картинка]

Це наче чари ворожбита, Чи голос янгола згори, Оця пронизлива сюїта, Печаль забутої пори. В ній із безмежністю розмови, Тендітні грації сліди, Бо що сказать не може слово, То зможе музика завжди.[Приєднана картинка]

За голубими вітражами, в одвічнім царстві горобців, де сонце грається ножами доволі гострих промінців, де підле спокою не рушить, де вчинки зовсім не масні, Сидять на хмарці білі душі, і теж втішаються весні.[Приєднана картинка]

Вертлява стежка. Пахощі соснові. Біжить в яру скуйовджена вода. Прадавній ліс навчився світлій мові, і нею про весну розповіда. Про голубе і трохи про зелене, тендітність першоцвітів і пісень, про щось нерукотворно-безіменне, що зрозуміють враження лишень.[Приєднана картинка]

Не ті слова сьогодні на душі. Не та печаль сьогодні тишу оре. Зима застигла снігом на соші, і сонця блиск ховає у комору. Безлюдний світ втопивсь у мерзлоті. Слідів тікає цівка безкінечна. Не ті слова. І враження не ті. Лише зима здається що доречна.[Приєднана картинка]

Мороз та сніг – вся відповідь зимова На спробу дочекатися тепла, Читає вітер західний промову І подихом кришталь лоскоче скла. Дивлюся в небо, в хмарах застрягаю, Та зустрічаю сонячні сліди, Тому і досі ще надію маю Знайти шляхи у янгольські сади. І хай довкруж чужі проносить душі, Які моя ніяк не перейма, Зима як я – така скороминуща, Що часу ображатися нема.[Приєднана картинка]

А мені б снігу трохи, Трохи слів, трохи чаю, Тихих сонячних кроків По ребру небокраю, Трохи віри святої, Невмирущої правди, І надії живої. Хоч маленької. Завжди.[Приєднана картинка]

Ну от і осінь. Порожньо мені. Минуле загубилося у датах. Неначе я живу на чужині, Затиснутий в невидимих лещатах. Жовтіє світ, загорнутий в туман, Думки тікають дикими стадами, І десь в душі ще теплий океан Не хоче покриватися льодами. Але і він втече від метушні, Допоки ще зима не йде сурова. Ну от і осінь. Порожньо мені. Ані мелодій тихих, ані слова. [Приєднана картинка]

Стиглий вечір. Мліють крони. Осінь котить жовтий віз. В кронах сваряться ворони, І летять каштани вниз. В небеса додали меду, Сяйвом тішиться трава, І дзвінкі велосипеди Славень простору співа. Айстри світяться червоним, Гасне сонячний маяк. Добре так. Лише ворони Не вгомоняться ніяк.[Приєднана картинка]