І те, що зовсім не моє, І те, що видано мені – Усе на цьому світі є. У цьому віці, в цьому дні. І кожне слово – мов маяк. Все має сенс, все має зміст. І, певне, ти – не просто так, І я тобі – не вітру свист.[Приєднана картинка]

Не йди до лісу. Там мене немає. Там тільки озерце, мале як скло, Де в очереті качечка дрімає, Якій не відлетілось у тепло. Там джерельце поволі миє кладку. Там інший час, для пожовтілих трав. І ще туман, прозорий, наче згадка Про те, як ліс отой мене чекав. [Приєднана картинка]

Доба скотилася униз. Доба не має сили. І сонячний палає хмиз За краєм небосхилу. Думок торкається любов, Не чує віку тіло. Здається, я уже прийшов, Куди душа хотіла.[Приєднана картинка]

Зачарована втіхо, браво! Алілуя, прозорий час! Я не маю, повірте, права Мов колода мовчать про вас! Потім буде погода сіра, Що поставить теплу бар’єр. Я вам вірю. Сьогодні вірю, І співаю про вас тепер! Тіште! Тіште цей світ красою! Світлим сміхом малюйте дні! І іще: підморгніть росою, Дайте знак, хоч який, мені.[Приєднана картинка]

Захмарене небо Не дивиться в очі, І спогадів вічність Дописує том. Думки утекли Та вертатись не хочуть, І осінь муркоче На ліжку котом. Десь слово штурмує Блискучі парнаси, Штормлять океани Холодних чорнил, А в мого рудого, Мов клени, Пегаса, Сьогодні субота, І втома у крил.[Приєднана картинка]

На літо втрачено права. Холодним полем ходить пустка. І осінь – золота вдова На небо ночі в’яже хустку. Бринить скорботою сльота. Мовчить природа простодушно, Бо нині навіть самота Така чаруюча і слушна.[Приєднана картинка]

За річкою вечір тоне. Немає думок і лиць. Там ходять туманні коні, І сіно беруть з копиць. Прозорі пливуть печалі, І хмарний посинів жмут. А далі… не треба далі, Достатньо того, що тут.[Приєднана картинка]

Жива печаль холодної пори. Бере за плечі непомітно втома. Знайомий світ, знайомі кольори Ізнов спектакль показують знайомий. Не смієш дихать. Нащо зайвий звук? Та я і сам неначе нетутешній. І котить сонце в ніч небесний жук, І падолист обтрушує черешні.[Приєднана картинка]

Відпочинь. Бачиш, осінь зібрала мозаїку? Подивись, як танцює вона незрівнянною примою, Бо великі міста, зазвичай, посередні прозаїки, І без неї не тішать душі незвичайною римою. А такого не купиш. Запасів не зробиш із надлишком. Не опишеш дослівно ніякою звучною мовою. Це звичайна пора для такого незвичного затишку, У якому і кава без цукру здається медовою.[Приєднана картинка]

Не засмучуйтесь, осене! Нащо сльози гіркі? Вам ще потім морозами Малювати зірки. Для такої трагічності Це даремні труди: Не придумано вічності Навіть для самоти. Тож не будьте Ви сірою, Не розводьте росу, Я у Вас й досі вірую, І у Вашу красу. [Приєднана картинка]