Замріяно і тихо. Звечоріло. Туманом потягнуло від ріки. У небі янгол розправляє крила І струшує розжарені зірки. Рожеву стрічку вплів у трави обрій, Кудлаті сни торкаються води, І добре так, мій Господи, так добре, Що далі і не хочеться іти.[Приєднана картинка]

за обрієм сонце за обрієм туга за обрієм є недоступне мені я тихо пливу над потомленим лугом і їде туман на білявім коні тут так одиноко спокійно неспішно думки про безсмертне за руку трима за обрій не треба там дивні залишні і лугу такого там зовсім нема[Приєднана картинка]

Під поглядом літнім, У пахощах квітів, Я був непомітним Холодному світу, Холодних людей Відмороженій силі, І десь у душі Непомітно тепліло.[Приєднана картинка]

Співали півні пісню величальну, У очеретах хлюпала вода, Повітрям п’яним віяло з гуральні, Та йшла на пасовисько череда. Іще теплу не вистачало духу, У небі розплодились баранці, І за телям, згубивши капелюха, Біг пастушок, тримаючи штанці.[Приєднана картинка]

Світліє ніч. Вже ночі досить, Бо час для іншої пори, Іде зоря красити коси У малинові кольори. Виводить вітер на сопілці Якісь мелодії нові. Чому ж так сумно перепілці? Що загубила у траві?[Приєднана картинка]

А сни клубочилися дивні, Таких ізроду не було, Іще мовчали перші півні, Бриніло спокоєм село. Іще було зірок чимало, Щось ворушилось край ріки, І все про все таємне знало, Та плив віночок у казки.[Приєднана картинка]

І перед літом, і за літом, І в літа теплій глибині, І вдень, і в сяйві зорецвіту Ти не трапляєшся мені. А чи реальна тая мрія На цій нездоланій стезі? Зима, можливо, щось зуміє, Чи промовчить, як і усі…[Приєднана картинка]

І що тепер? Які тепер прогнози? Хто скаже чим закінчиться мені? Від слів твоїх повільно гине розум, І розцвітають білим цвітом дні. А може просто впасти і не чути, Вдивлятися у вічне горілиць? Бо в лабіринтах божеської суті Нам вистачить довіку таємниць.[Приєднана картинка]

І я там був, де небо знає міру, Де мак цілунком дістає зоря, Де не живе знецінене і сіре, Нема ані раба, ані царя. Там табунами ходять епілоги, Цвітуть сади межи зелених нив. І я там був, куди нема дороги, Та з вічністю про вічне говорив.[Приєднана картинка]

Звеселіться, не треба смут! Піднімайте угору чаші! Ось мій щит, ось мій меч. Я тут. І у небо дивлюсь Наше. А довкола – такі поля! Ходять грози й голосять Басом. Звеселися, земле моя! Я і щит. Ми вернулись разом. Хто біди оберемки ніс, Показав з переляку спину. Звеселіться! Не варто сліз. Є мій щит. Я його не кинув.[Приєднана картинка]