Скажи мені, що ти насправді є,Що ти не сон, не примха, не примара,Що недарма на сонці виграєТвоє ім'я, що розганяє хмари.Чи може ти відлуння тих країв,Яких ми прагнем з самого початку?Отих, що бог непізнаний створив,Зірвавши з клунку таємниць печатку.А якщо ні, чому ж мене несеТуди, де напувають день світанком?А може я це вигадав усе,Блукаючи в мрійливому серпанку?17.12.2015

Я бачу Вас і у мовчазних зорях,І в хмарах, що дощами сльози ллють,І у роси підсвічених узорах,Що трохи хоч розраджують мій путь.У променях світанкового раю,У дзеркалах, у відблисках вітрин,Та на межі далекій небокраю,І в моїм серці грає клавесин.А клавесину скрипка помагає,Що у душі живе уже давно,І я тоді хоч трохи спокій маю,Хоч Вам до тих мелодій все одно.17.12.2015

Ніхто не скаже, як тебе знайти, Єдиним рухом серця притулити, В полях душі вже повно лободи, Хоча ще вчора розцвітали квіти. Багато слів. Не віриш ти словам. Вони вже червоніють від напруги. І з ними разом червонію сам, Носій невиліковної недуги.16.12.2015

Мені уже давно не все одно,Чи є життя у світі потойбічнім,Чи краще за життя земне воно, Чи просто сном є тихим, летаргічним.Хоча уже не вірую в богів,Отих дітей, всесильних та примхливих,Але щось є, якійсь володар слів,Довірливих, принадливих, чутливих.Я хочу так потрапитись йомуНа очі, зруйнувавши потаємність,Та запитати, дивного, чомуВін дав мені слова, а не взаємність.15.12.2015

А осінь ще була живою,Хоч і роздягнута давно,Із неба падала росоюТа осідала на вікно.І були зорі чисті-чисті - Прикраса осені чола,Журба занурювалась в листяІ під деревами спала.І все було відверто й просто,І почуттів палав камін,З душі зривалася коростаТа плив співочий, тихий дзвін.15.12.2015

Я знаю, що мене не люблятьНі очі твої, ні вуста,Чоло долоні не голублятьІ до душі не пригорта.Я знаю, сподіватись марно,Яка є користь в маячні?Вогонь був спалений бездарноІ, разом з ним, минулі дні.Я знаю, навіть, що, напевне,Хоч помилитися хотів,Охоронятимеш ти ревноСвій спокій від моїх чуттів.Стовідсотково не затопитьТебе до мене почуття,Не знаю я лише, чи зробитьЦікавим це твоє життя.15.12.2015

Полон чуттєвий. Каторга. Неволя.Розводи райдужні у водоспаді слів.На небі сьомому народжується доля,А я до першого іще не долетів.А я ще по землі, один, блукаю,Один - це не синонім для свободи,І забуття, і спокою не маю,Оце і є моя від бога нагорода.15.12.2015

Спливає час потоком голубим,Життя давно закінчилися жарти,Твій п'єдестал не зайнятий ніким,Його ніхто, повір мені, не вартий.Нема на світі жодної душі,Якій би я дозволив там побути,Людей багато, та вони - чужі,Моєї їм не подолати смути.Мені допомогти їм не дано.До цього звик. Іду уже за обрій.І що зі мною буде - все одно,Аби тобі було на світі добре.14.12.2015

А я неправильний сьогодні, А, втім, і вчора був таким, В моїх віршах – сумна безодня В моїх очах – тривоги дим. В моїй душі – неоднозначність, Є сенс, а іноді – нема, Шалена вчинків необачність І мрій – на ціле синема. І серце, що життя колише, Слів не боїться полину, Воно боїться тільки тишу Й нерозуміння глибину.13.12.2015

Було нестерпно й темно у очах,Пекло у горлі розумінням гірким,Котилось серце у провалля з гірки,Коли Ви розчинялися у снах.Коли Ви йшли туди, де голос мійВас огорнути ніжно не посміє,Де поруч з Вами тінь моя не млієТа меркне блиск розбурханих стихій.Та що з того, що зараз невловимі?Я Вас зберіг у спогадах та римі.12.12.2015