Незакінчений щоденник
- 27.02.10, 12:05
Учора відсвяткував своє вісімнадцятиліття. Як завжди: алкоголь, сигарети. Друзі, можна сказати, змусили спробувати курнути траву . Спасибі друзям . Гидота неймовірна . Упевнений, що більше в житті не вживатиму наркотиків.
Збрехав. Нудна компанія, робити було нічого . Викурили по косяку . Посміялися.
У курінні трави не бачу нічого поганого. Залежності не викликає. Якийсь час відчуваєш легкість , свободу, радість , любов до всіх і всього , що тебе оточує, забуваєш про всі проблеми. По-моєму, це найкращий спосіб розслабитися.
Деякі з моїх друзів говорять, що я став на слизьку доріжку. Дурниця. Сила волі є. Звикання немає. У будь-який момент зможу кинути. Наркоманом бути не хочу і не буду. Наркомани — не люди, а живі трупи. До наркоманів усім байдуже, крім таких, як вони. Не хочу стати одним із них. Трава — незначний момент у моєму житті. Незабаром набридне.
Хто б міг подумати, що так багато людей у моєму дворі курять травку регулярно . З'явилися нові друзі , багато старих друзів від мене відвернулися . Дивні люди. Яка різниця, курю я чи ні? Ідеальних людей не буває. Це були несправжні друзі, вони просто шукали привід розірвати відносини зі мною — і знайшли.
Чесно кажучи, не розумію, що я робив раніше. Життя було нудним і одноманітним. Трава відкриває в мені й у навколишньому світі речі, яких я раніше не помічав . Я насолоджуюся життям, мене багато чого цікавить. Але не хочу, щоб про це довідалася мама. Вона мене не зрозуміє, їй буде боляче. Як це — дізнатися, що твоє дитя, на яке покладали такі надії, — наркоман, їй же не станеш пояснювати різницю між наркоманом і растоманом, ким я помалу стаю. Мене це не лякає. Розумні люди говорять, що трава шкодить здоров'ю менше від сигарет .
Купую велику кількість у надійних людей . Продаю ще надійнішим. Із цього маю свій відсоток . Подумати тільки: це — мій перший бізнес .
Забив косяк перед парами . Ніколи не думав, що вища математика — це так смішно .
Був на вечірці. Познайомився з хлопцями, що запропонували мені «екстазі». Я довго «ламався», але потім погодився на символічну дозу. Супер, я увійшов у ритм музики і танцював до ранку .
Весь наступний день — депресія. Більше нічого .
Колеса — це супер. Проковтнув одну таблетку — і тобі добре . Сині сонячні промені освітлюють різнобарвну галявину, на якій я лежу. Мені добре, легко... Знаю, що завтра буде погано, все буде боліти. Але це — ніщо порівняно з кількома годинами блаженства.
Одного разу на черговій трансовій вечірці під «екстазі» я полетів у космос . Бачив зірки, міг до них доторкнутися. Було цікаво подивитися, що там на них. Раптом я згадав про маму, яку люблю, без якої не можу жити — повернувся на Землю, уже таку далеку... Прийшов до тями у лікарні . Лікарі сказали, що в мене — сильний «передоз». Мене дивом відкачали. Мама, звичайно, про все дізналася. У той день я серйозно замислився над своїм життям. До чого я дійшов ! Більше — ніяких наркотиків .
Ходили до психолога. Він сказав, що я зможу подолати це самостійно, без допомоги лікарів.
Уже тиждень я без наркотиків. Важко... Мене тягне до... Сам не знаю до чого. А, ну звичайно, ось що таке — залежність.
Вийшов погуляти . Від пива стало тільки гірше.
Ходив на медичне обстеження. У крові знайшли СНІД. Коли це я встиг? Хоча, звичайно, я ж не пам'ятаю , що було на вечірках... Хворобу не міг приховувати під своєї дівчини . Вона була єдиною людиною, яка мене завжди підтримувала й любила, незважаючи ні на що . Пішла. Сказала, що це була остання крапля. Я зайшов надто далеко. Звичайно, її можна зрозуміти, ніхто б не витримав. Навіщо, для кого жити ? От чорт, що це зі мною? Звичайно ж, для мами. Піду-но я вип'ю пива .
Запій . Довгий запій . Глибокий запій. Мене знайшли наркомани. Так, так, саме ті особистості, що розкладаються. Укололи мені дозу. Мені було все одно. Я навіть не пам'ятаю, що зі мною було .
Мати занепала духом. Вона ходила похмура. Схудла. Не хотіла зі мною розмовляти. Вона знала все і знала, що допомогти вже не може. Можливо, їй варто було б прив'язати мене до ліжка, поки я спав , і викликати лікаря . Мене б забрали до лікарні, може, вилікували б. Мати не винна, її я не звинувачую. Не маю права.
Опинився вдома, слава Богу. Але мене щось гнітило . Я вийшов надвір. Зустрів тих самих наркоманів і прийняв дозу. Цього разу я пам'ятав усе. Краще б не пам'ятати. Світ став чорним. Над моєю головою літали величезні птахи, сонце було чорне, люди перетворилися на монстрів . Мене охопив страх, точніше, жах, я боявся невідомо чого, мене трусило, я постійно чув якийсь звук , який не можу описати. Так продовжувалося увесь день.
Нарешті протверезіла голова. Я зрозумів, що дійшов до межі. Я вмер уже давно, заодно занапастивши долю своєї матері. Безглуздо жити й завдавати близьким болю. Мамо, пробач мене за все. Я завжди тебе любив. Мені не хотілося, щоб так усе закінчилося. Досить. Набридло. Усе... (с)
Я не знаю, чи жила ця людина колись, чи ні, але з упевненістю можу сказати, що зараз її немає серед живих.