Жив був Бах.
Була в него скринечка невеличка,
накштал сонечка, з коштовного та не дуже камiнння.
Дивовижно гарна, але холодна, хочь i магiчна.
Одного темного, як завжди, дня, Бах вiдчув що йому чогось забракло. Взяв вiн свою скриньку та вiдчув ще бiльший холод. Тодi вирiшив вiн вдихнути тепло в скриню. Вiями повiв та подумав: - хай стане вона теплою. Так i сталося. Але трохи занадто нагрiв.
Скринька зiрвалась, луснула та разлетiлась скрiзь рiзнобарвним маревом.
Так велика раса плямистих сонечок повернуло життя у Всесвiт.

_-_-_---_-_-_---_------_---_-_-_---_-_-_

Що ж ти сонечко та і задумалось?

Може зранечку ще ти не виспалось?

В сірі хмароньки чомусь закуталось,

А проміннячко вчора ще сипалось...

-------

Розкажи мені, що на душі в тебе,

Може суму в очах та й поменшає.

Хоч на трішечки просто поглянь з небес

Бо ж від погляду твого аж лешає.

------

Не сумуй, не журись моя пташечко,

Не розгублюй сльозинки літаючи.

Прилети, заспівай мені нишечком,

Розвеселимось разом, співаючи...

-------

Пригорну твої ніжні ті крилечка,

Посміхнемось тихцем одне одному...

Хоч на спогад зоставиш лиш пір`ячко,

Не віддам тебе смуткові жодному.

--------

Ти для мене, і сонечко, й пташечка,

В небі зіронька, в полі ти - квіточка...

Напрекрасніша в світі ромашечка,

Найтепліше в душі моїй літечко...

...

Хочу такой же!

.