Замітки моя духовна поезія

Замітки з міткою «моя духовна поезія»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Voloszka

Плач Душі

Часом здається,сил більше немає,

Від болю й смутку крається душа.

Вогнем нестерпний відчай обпікає,

Клубком у горлі застряють усі слова.

Даремно серце відповідь шукає

В похмурих днях,байдужих вечорах.

Питання є,а рішення немає...

Нема ні спокою,ні миру навіть в снах.

Один лиш крок до прірви у зневіру.

Відвічна боротьба добра і зла.

Душа моя,чому в тобі так мало віри?

Чому така ти норовлива і слабка?

Плаче душа,оголена і боса,

Свою нікчемність відчуваючи сповна.

Та не утіхи,лиш прощЕння в Бога просить,

Смирення келих ще не випитий до дна.

Вже не кричить...Лиш тихо перед Богом

Схиливши голову,душа моя стоїть.

"Немає неможливого нічого"-

В глибинах серця голос ледь звучить.

Кудись зникає смуток і тривога.

Як немовля у батька на руках,

Вже посміхається душа в обіймах Бога,

Промінь Любові запаливши у очах.

Коментарі: 2

Voloszka

Хресний шлях

Любов вмирала на хресті...

Від болю й смутку небо розривалось.

У тому винні ми усі.

О,людство,що з тобою сталось?!

Душа стає на хресний шлях,

А серце цвяхи пробивають.

Стискають груди біль і страх.

А на Голгофі вже Тебе чекають.

Ти під хрестом важким упав не раз,

Хоч не було на Тобі жодної провини.

Вина за те на кожному із нас,

Бо наші душі - скам"янілі стіни.

Чи хоче хтось Тобі допомогти

В обличчі тих,хто прагне допомоги?

Та ми не можем і свої хрести нести,

Ми боїмось тернистої дороги.

Засуджуємо ми усіх і все,

Для себе ж виправдань знаходим гори.

Гординя й егоїзм - понад усе!

А ти нас вчив смирення і покори.

О Серце Матері,прошу Тебе,пробач,

За те,що Сина так безжально розпинають!

Стань,душе,під хрестом і тихо плач...

Хай щирі сльози з тебе гріх змивають.

Свята Любов зависла на хресті...

Своїми ранами нам небо відчиняє.

До істини й життя дає ключі,

А ми Її ще й досі зневажаєм.

Коментарі: 4

Voloszka

Довіра

Серед житейських буревіїв,

У світі фальші і обману

Так важко зберегти надію,

Світло знайти серед туману.

Коли руйнується довіра,

А замість друзів лиш примари,

Весь світ здається чорно-білим,

На серці біль і сірі хмари.

Коли втрачає розум сили

У пошуках земної правди,

Слабішають душевні крила,

Та й чи були вони насправді?..

Коли зневіра душу точить,

Розчаруванням огортає,

А відчай застилає очі

І в серці спокою немає,

Марно шукати розуміння

Там,де корисливість панує.

Людина-це хитке творіння,

Летить туди,де вітер дує.

І лиш одне-єдине Серце

Не осквернить і не осудить,

Від болю й сліз не відвернеться

І не з розсудливості любить.

Лише одні-єдині Очі

Повні Любові і терпіння.

Чи вдень,чи навіть серед ночі

Можна знайти в них розуміння.

Лише одне-єдине Слово

У серце поверне надію,

Рани від слів людських загоїть,

Замерзлу душу обігріє.

Лиш тільки Бог вітри житейські

Уміє умиротворяти.

І лиш Йому свою довіру

Навіки можна дарувати.

Коментарі: 7