хочу сюди!
 

Ксения

41 рік, овен, познайомиться з хлопцем у віці 37-54 років

Замітки з міткою «мої вірші»

Там, де годують нагаями...

Там, де годують нагаями,

Де совість втрачено і стид,

Там щедро родить холуями,

І на шляхетність недорід.

Там шлунки правлять голосисті,

Там глузд здоровий крутять в ріг,

І плаче потайки нечистий,

Бо навіть він отак не зміг.



 

Вибігали думи на толоку...

Вибігали думи на толоку,

І дивились хмари з висоти,

І було до осені пів-кроку,

Тільки не хотілося іти.

Десь отут, у посивілім літі,

Де тече медами сонця схід,

Я не встиг на повну оддзвеніти,

І не зміг промовчати, де слід.



Де в осінь проросла старенька груша...

Де в осінь проросла старенька груша,

І зоряні виблискують світи,

Я загубив навіки свою душу,

І вже не сподіваюся знайти.

Там тишина і небо первозданні,

Там правди не приховують літа,

І сонне поле ніжиться в тумані,

Коли під ранок вітер приліта.



Нахаби

От халепа, люди милі!

Зовсім миші знахабніли!

Тільки вийде Мурчик з хати,

Ті біжать його повчати:

Щоб дививсь, де ставить лапи,

Щоб диванів більш не дряпав,

Щоб читав уже газети,

Ті, що пишуть про дієти.

Репетують, просто край!

Хоч бери і не гуляй!



Чого боїшся ти дороги?

Чого боїшся ти дороги?

Де розум твій? Де запал твій?

Едем просякнутий був Богом,

Та навіть там знайшовся Змій.

Знайди в собі, нарешті, сили

Вагання розтрощити лід.

Іди, інакше ляжеш пилом,

Де інший хтось залишить слід.


Господар

Шукаючи світлих

І радісних див,

Господар великий

Подвір’ям ходив.

Дививсь чи поділась, нарешті,

Баюра,

Чи пес не голодний,

Чого квокчать кури.

Чи висохло мамине синє

Пальто,

Чи спати коту

Не завадив ніхто.

Чом півень зірвавсь

На розливистий крик…

Господарю був від народження

Рік.


Хтось тане від любові...

Хтось тане від любові,

Хтось їсти має хіть,

А нашому котові

Достатньо відпочить.

А не поспить, то знову

Буде мишам біда,

Тож миші колискову

Котусику склада.



Пощо та осінь? Ніби їй не час...

Пощо та осінь? Ніби їй не час,

У вікна заглядає літо нині.

Іще медів не зібрано запас,

І грає коник щось на мандоліні.

І теплого доволі вистача,

Та чебрецем під вечір пахнуть роси,

Але лісами бігає дівча,

На вроду щедре і рудоволосе.

 

Леда

Я Ваш, незрівнянна Ледо!

Пощо той глумливий сміх?

Скуштуйте обіймів меду,

І пристрасті слів моїх!

Хтось має пручатись сили,

А я от, на жаль, не зміг:

Мої білопінні крила

Лежать біля Ваших ніг.

Життя це без Вас – досада,

Марнотне, пусте якесь.

О, Ледо, прекрасна знадо!

Ваш лебідь цілком. Увесь.


мал. Сальвадора Далі


Розбитий на уламки час...

Розбитий на уламки час.

Зіниця дня у ґратах.

Тому, хто був отут хоч раз,

не страшно помирати.

У глузду – довгий перекур.

Пече душі жертовник.

Десь у кутку шкребеться щур –

єдиний співрозмовник.

Хто світу я? Давно чужак

в напівзотлілій свиті.

Чи є десь Бог? Можливо й так,

що тут Йому робити?