хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «мої вірші»

Намалюйся і зникни...

Намалюйся і зникни,

А душі не тривож.

Стане осінь у вікна

Сивий сіяти дощ.

Змиє спрагу і втому,

Змінить неба фасон,

Тільки тіні знайомі

Боронитимуть сон.



Потім буде все...

А потім буде…

Потім буде все,

Чого хотілось

Літом голосистим,

Покриються туманами шосе,

І стане світ

Палаючо-барвистим.

І те, що віком

В прірву не змело,

Покинути ніколи не посміє.

І буде чай,

І споминів тепло.

І будеш ти.

І затишок.

І мрія.

 

Пливли човни у небі білопінні...

Пливли човни у небі білопінні,

Везли кудись перейдені часи,

І ліс дививсь волого і шипшинно

На поле, що згубило голоси.

А в полі тім, за пагорба окрайцем,

Де сонця падав соковитий плід,

Доба у ніч скакала диким зайцем,

І у ріллю вкарбовувала слід.


Стояв самотній верболоз...

Де нещодавно журавлі

На крилах несли втіху,

Зима літала на мітлі,

І світ трусила сміхом.

Світивсь крижинками мороз,

А в голубій долині

Стояв самотній верболоз,

І бачив сни осінні.



Де дивний сад мене чекає...

Холодне небо металеве

Повільне цокання хвилин.

Повзе дорога черешнева

Межи розораних долин.

Сидить зоря на небокраї,

Доба рушає за поріг,

Де дивний сад мене чекає,

І навіть яблучко зберіг.



Позолотили верби коси...

Позолотили верби коси,

І у тепла немає сил.

Цвітуть останні медоноси,

Бо й досі вірують у бджіл.

Вже журавлі відголосили,

Та поховались за крайсвіт,

І павуки плетуть вітрила,

І теж збираються в політ.



А вчора...

А вчора було

Не так,

А вчора було

Літо,

І сонця горів

Мак

На зламі цього

Світу.

Роздолом туман

Ліз,

Останнім теплом

Дихав,

І синім дививсь

Ліс,

І думав про щось

Тихо.



Місяць. Ніч. Переїзд...

Місяць. Ніч. Переїзд.

Світить вогник зелений.

Хмара втратила хвіст

Над покрученим кленом.

Тут усе мов у сні,

Біль та глузду судоми,

А на тій стороні

Щось чека невідоме.

Непрочитаний зміст.

Непроторенний вимір.

Місяць. Ніч. Переїзд.

Світить вогником вибір.

 


Немодно

чи осінь стоїть

холодна

чи літо приносить

втіху

кохання – це завжди

немодно

кохання – це завжди

тихо

це та насолода

драйвом

якому нема

заміни

кохання – це завжди

сяйво

це сходження

на вершину

воно для душі

природне

воно не мина

безслідно…

упасти не дай

в безодню

бо звідти тебе

не видно

 

мал. Томаш Ален Копера



Мовчать осінні ясени...

Небесна нотка сивини.

Вечірній час іде насилу.

Мовчать осінні ясени

Над тротуаром спорожнілим.

Пускає срібло водограй.

Бруківки сяє шоколадка.

І чути: стомлений трамвай

Везе кудись про літо згадку.