Богине! Феє! Диво! Янголице!

За вами плачуть навіть королі!

Лише для Вас пісні співають птиці

По всіх кутках квітучої землі!

Без Вас мій дух покриється іржею!

Я задля Вас звоюю всі світи!..

Коли ішла по воду Дульсінея,

То не було кому допомогти.

Ще сотні літ, і сотні ще потому,

Допоки сонцю місце в небі є.

Допоки часу невідома втома,

Допоки серце світиться твоє,

Допоки світу держиться основа,

І спокою є місце де-не-де,

Люби моє невимушене слово,

Воно без тебе зовсім пропаде.

У лісі осінню цвіте

І ходить ранок сивий,

У лісі все давно не те,

Інакший запах дива.,

Відлуння тиші розтає,

Легкий серпанок висить,

У лісі все тепер моє,

У жовтобокім лісі.

Зверни мене на добрий люд,

На добрий дім, на пам’ять чисту,

У світі болю і облуд,

Шляхів пекельних і тернистих.

На цій трипроклятій війні,

В годину чорну і буремну,

Воскресни вірою в мені

У те, що я тут недаремно.

Тиха колиска димів,

Світ непорочного дива,

Я би тебе не любив,

Та не любить неможливо.

Думи завмерли дзвінкі,

Солодко спить несказанне,

Хмарні блукають бики,

Чухають небо носами.

Обрій тримає свічу,

Птиця тікає за літом,

Тільки-от я не лечу –

Хто буде осінь любити?

Співаче, натягуй струни,

Нудьгу годувать не варт!

Я кидав сьогодні руни,

Вони обіцяли фарт.

На захід, за морем сірим,

Де дзвони гудуть церков,

Гуляти моїй сокирі

І пити удосталь кров!

Там золота, кажуть, гори!

Там повно всіляких втіх,

Повітря лікує хворих,

І безліч дівок струнких!

І всі, до холери, юні,

Й дістануться всі мені!

Співаче, натягуй струни!

Бо ж руни не брешуть, ні?

Лунав осінній лейтмотив,

Із легким дзенькотом, без гніву,

Дзюрчав струмочком позитив

У чорнім морі негативу,

У нескінченності годин

Не було жадібності, тліну,

Ані думок, ані новин,

Ані тривоги, ані спліну.

В небі дзвенів маскарад,

Йшов зодіак по колу,

Зоряний падав град,

Кисень ковтало воло,

В захваті сум зачах,

Розум забув про герці,

Був феєрверк в очах

Та потепління в серці.

Під посвист стріл

Щербилися мечі,

Іржали коні,

Сіялось прокляття,

І тихо плакав

Янгол на плечі

Того, кого не зміг

Урятувати.

Ділили землю

(дивний інтерес)

Не витримавши з розумом

Розлуки…

Як добре, що до райдужних

Небес

У тих людей

Не дотягнулись руки.

Перечепитися і впасти

У ті поля і ниви, де

Перепілчаток зозулястих

Зоря туманами веде.

Де в небесах немає броду,

А у міста нема доріг,

Де не ховається свобода