Співаче, натягуй струни,
Нудьгу годувать не варт!
Я кидав сьогодні руни,
Вони обіцяли фарт.
На захід, за морем сірим,
Де дзвони гудуть церков,
Гуляти моїй сокирі
І пити удосталь кров!
Там золота, кажуть, гори!
Там повно всіляких втіх,
Повітря лікує хворих,
І безліч дівок струнких!
І всі, до холери, юні,
Й дістануться всі мені!
Співаче, натягуй струни!
Бо ж руни не брешуть, ні?
Лунав осінній лейтмотив,
Із легким дзенькотом, без гніву,
Дзюрчав струмочком позитив
У чорнім морі негативу,
У нескінченності годин
Не було жадібності, тліну,
Ані думок, ані новин,
Ані тривоги, ані спліну.
В небі дзвенів маскарад,
Йшов зодіак по колу,
Зоряний падав град,
Кисень ковтало воло,
В захваті сум зачах,
Розум забув про герці,
Був феєрверк в очах
Та потепління в серці.
Під посвист стріл
Щербилися мечі,
Іржали коні,
Сіялось прокляття,
І тихо плакав
Янгол на плечі
Того, кого не зміг
Урятувати.
Ділили землю
(дивний інтерес)
Не витримавши з розумом
Розлуки…
Як добре, що до райдужних
Небес
У тих людей
Не дотягнулись руки.
Перечепитися і впасти
У ті поля і ниви, де
Перепілчаток зозулястих
Зоря туманами веде.
Де в небесах немає броду,
А у міста нема доріг,
Де не ховається свобода
І сяє сонця оберіг.
У пору ту, де ночі сила,
І бродять думи кочові,
Пухнаста зіронька злетіла
Та загубилась у траві.
Хитнулись тіні з переляку,
Туман зворушивсь уві сні,
І хтось невидимий заплакав,
І зажурилося мені.
Ще світ не спить, і сонцю ще далеко,
На овиді танцюють міражі,
Тримає степ в долонях сизу спеку
Та марить про тумани і дощі.
З торбами за плечима ходять міфи –
Безсмертні свідки згублених століть,
Потомлені лежать в могилах скіфи
І ковила нерушена стоїть.
Не ходи-но, осене, за нами,
І дощу за руку не веди,
Нині літо ковзає човнами
По долоні ясної води.
А як схочеш подивитись в очі
Та рухнути споминів світи,
Стань вогнем самотнім поміж ночі,
І у сон тихенько посвіти.
Не йди до лісу. Там мене немає.
Там тільки озерце, мале як скло,
Де в очереті качечка дрімає,
Якій не відлетілось у тепло.
Там джерельце поволі миє кладку.
Там інший час, для пожовтілих трав.
І ще туман, прозорий, наче згадка
Про те, як ліс отой мене чекав.
