(продовження ) З горем навпіл, з страхом і бідою, втекли. Якось обжились. Звісно не жирували. Та жили. Тільки думка про старшого гризла по ночах: „Як там мій Юрась? Чи живий? Чи здоровий?” &nbsp...

Читати далі...

Вогонь усе ще борсався змагаючись з темрявою, що наступала на нього зусібіч. Він з останніх сил викидав то довгі язики полум’я, то жбурляв у нічне небо снопи іскор. Та все було намарне. Сухе дерево догоряло. Правда, на якусь мить тьма розсіювалась, та після того ще дружніше, ще ближче підступала до непокірного вогню. Дрібні іскри, що відірвавшись від материнського вогнища, злітали у височінь, за долі секунди догоряли, розчинялись у темряві, а потім безсило і тихо спадали назад, на ...

Читати далі...

"Ой радуйся земле..."...

Читати далі...

"Ой радуйся земле..." (продовження 2) Миколка озирається. Погоня висить на хвості. Ось солдатські голови вже видко над пагорбом, з якого спускається верхи на Каштані хлопчик. «Їхні коні звичні до такого шаленого бігу, не те що мій Каштан… Він трудяга, як каже тато», — Миколка лагідно шепче в кінське вухо: — Потерпи ще трохи, Каштанчику. Пробач мені любий конику, ти теж стомився після важкої роботи, а я ще змушую тебе, на старості твоїх літ, бігати...

Читати далі...

"Ой радуйся земле..." ( продовження 1) …Міцно припавши до шиї коня, Миколка навипередки з вітром, мчався до Вифлиєму. Хлопчикне озирався назад, він і так знав, що погоня близько. Йому у вухах всю дорогу стоїть хропіння коней, цокання копит і дзенькіт зброї. За ним женуться Іродові солдати. Ці черстві душі хотуть мечами убити Йосипа та Марію, а ще безневинне Дитятко Боже — Ісуса.Миколка цього не допустить, навіть якщо б довелося загинути! Він мусить попередити про ...

Читати далі...

"Ой радуйся земле" Цю історію я проніс у душі крізь усе життя. Вона навіялася мені ще в дитинстві, коли я маленьким хлопчиком віз із дядьком Андрієм вечерю хресним батькам. Минали роки, та чомусь ніяк не виходило її написати. Інші оповідання та казки, ніби самі лягали на папір, а ця – ніяк. Вже й мої діти виросли… Таким далеким, ніби світлий сон, здавалися власні дитячі роки. Та раптом одного разу наважився – сів і почав писати. А як дійшов до слів «Йосип з Марією…», враз...

Читати далі...

Александр Блок Ветер принес издалека Песни весенний намек, Где-то светло и глубоко Неба открылся клочек. В этой бездонной лазури, В сумерках близкой весны Плакали зимние бури, Реяли звездные сны. Робко, темно и глубоко Плакали струны мои. Ветер принес издалека Звучные песни твои.

Александр Блок О, весна без конца и без краю - Без конца и без краю мечта! Узнаю тебя жизнь! Принимаю! И приветствую звоном щита! Принимаю тебя, не удача, И удача, тебе мой привет! В заколдованной области плача, В тайне смеха - позорного нет! Принимаю бессонные споры, Утро в завесах темных окна, Что б мои воспаленные взоры Раздражала, пьянила весна! Принимаю пустынные весы! И колодцы земных городов! Осветленный простор поднебесный И томления рабьих трудов! И...

Читати далі...

Залишився після роботи. .Тишина.... Майже нікого вже не має. Дай думаю щось напишу.... Посидів... .Подумав... А про що власне писати День видався нікудишній... Настрій так собі... . Тож напишу щось веселеньке.... ... Це вже було давненько. Їду в тролейбусі. Щось собі думаю. Раптом чую: - Ваш талончик? Повертаю голову, це не до мене, до якогось мужика. А він: - Я учасник бойових дій. - Показуйте посвідчення! - невідступає кондуктор. -Забув. -Щось замолодий ...

Читати далі...

В.Юхимович "А любов над житами й мостами,Як весна, вишнецвітами дихала,Пломеніла палкими устами,Як трояндова віхола.Йшла до мене весна роками, - Прилітала ясними годинамиІ леліла легкими руками,Мов крильми лебединими.Чорні коси несла за плечима,Як повісла у світі прозорому,І світила досвітньо очима - Найніжнішими зорями.Як в снігах мене кликала вірою,Озоветься усе й пригадається:Ніби ластівка юності з вирію, -Знов до серця вертається".